Картини Приймаченко врятували. Але не всі. Частина зникла ще до війни
Від історико-краєзнавчого музею в Іванкові залишилося згарище. Але роботи Марії Приймаченко, які перебувають в експозиції, не загинули у вогні.
Після війни охоронці спадщини народної художниці мають намір розшукати, зібрати всі полотна та здійснити свою мрію. А ось яку, «КП в Україні» розповіла правнучка Марії Приймаченко – Анастасія.
Де заховані, навіть не розповідають
Музей, розташований серед центрального парку Іванкова, спалахнув уранці 25 лютого – другого дня війни. Місцеві жителі кажуть, що в нього потрапив снаряд із винищувача. Результати варварського обстрілу показані на YouTube-каналі проекту «Український свідок», там же наведено слова охоронця, який із ризиком для життя рятував картини разом із дружиною.
Анастасія Примаченко трохи доповнює цю розповідь:
- Коли загорівся дах музею, разом із цим охоронцем картини рятував мій добрий знайомий і зовсім юний хлопчина. Вони вирвали ґрати, що зачиняли вікна, вибили скло й залізли до кімнати, де були картини Марії. Знайомий розповідав, що бачив їх 10 – 12, але на той момент ніхто рахував.
Анастасія каже, що сама ще не дивилася врятовані полотна, є тільки їхні фото, не дуже гарна якість, але це не біда. Головне, що картини живі, вивезені з Іванкова та заховані у надійному місці.
- Де заховані, ми поки що навіть не хочемо розповідати, - додає правнучка художниці.
Анастасія Примаченко, директор фонду «Творча спадщина Марії Примаченко. Фото: facebook.com/PrimaMariaBrand/
Багато років тому було 33 роботи
Скільки картин пензля Примаченко зберігалося у музеї на момент війни, поки що неясно. У ЗМІ говорили про 25 полотен, на сайті Кабміну згадували, що «близько 20».
- Багато років тому, це було ще за радянських часів, на виставку до Іванкова привезли 33 роботи Марії – 31 картину та дві розписані тарілки. Так кажуть акти передачі на тимчасове зберігання, які залишилися у нас у сім'ї. Жодних фотографій, детальних описів тоді не робили. На момент загоряння в кімнаті було 12 картин і ті самі тарілки.
Анастасія вважає, що після виставки не всі картини дісталися музею. Щось могли передати до бібліотеки, до школи та до керівних партійних органів. Комуністичні боси любили прикрашати свої коридори престижними предметами мистецтва, які потім запросто могли перекочувати у приватні колекції.
- Куди поділися картини, ми вивчатимемо після війни. Якщо їх не було в музеї, то вони точно не згоріли – і це найважливіше.
Наша співрозмовниця каже, що розстріл Іванківського музею набув великого резонансу у закордонних культурологічних інституціях.
- Ми отримували та продовжуємо отримувати відгуки та пропозиції. Протягом місяця було багато благодійних проєктів. Зокрема, ми дозволили розміщувати на муралах роботи Примаченко на військову тематику, і всі зароблені гроші плануємо віддати на відновлення музею.
_внутрь.jpg)
Так Іванківський історико-краєзнавчий музей виглядав до пожежі. Фото: facebook.com/VladaLytovchenko
Гроші від продажу передають в Україну
Наразі Анастасія є директором фонду «Творча спадщина Марії Приймаченко».
- Майже кожен день до нас звертаються, щоб отримати зображення робіт Марії та почати виготовляти різні речі з ними. Гроші від продажу передаються до України. Зібраних коштів поки що не дуже багато, але процес триває. Ми плануємо направити частину цих грошей на підтримку армії, а частину знову ж таки на відновлення музею. Ще до нас звернулися із Німеччини, запропонували взяти участь у позаконкурсному проєкті – привезти роботи Марії Приймаченко на заплановану виставку. Наша команда планує під час заходу говорити про необхідність відновлення музею в Іванкові.
Для сім'ї художниці ця ділянка української землі особливо дорога, бо сама Марія була родом із села Болотня в Іванківському районі та провела в ньому все своє життя.
А тепер про мрію, яку спадкоємці обов'язково здійснять після війни. Вона зріла давно, але зараз зміцніла і стала метою.
- Ми створюватимемо музей Марії Приймаченко, де виставимо її роботи та роботи сина Федора, мого діда. Багато колекціонерів уже готові передати туди картини Марії, – каже Анастасія.
За її задумом, музей знайомитиме відвідувачів не лише з творчістю Примаченко, а також її життям, речами, листами та з людьми, які розгледіли у простій сільській дівчині великий талант, допомогли йому зміцніти та прославитися на весь світ.
Марія Примаченко народилася 30 грудня 1908 року в українському селі Болотня. Батько був теслею, майстром різьблених постатей, мати – знаменитою в окрузі вишивальницею. У неї дівчинка навчилася майстерно класти стібки на полотно.
Сама Марія згадує, що перший свій малюнок зробила у дитячому віці – побачила біля річки синю глину та змастила нею хату. Так, що сусіди просто ахнули від захоплення. Квіти, що народжуються у фантазіях, стала перекладати на папір, а потім настав час казкових тварин.
1936 року Марію запросили до Школи народних майстрів при Київському музеї українського мистецтва. На території Лаври, де були майстерні, дівчина познайомилася зі своїм земляком із Болотні Василем. Пара разом поїхала додому, де 1941-го народився син Федір. Йому не судилося знати батька, який незабаром загинув на війні, але любов матері та її талант допомогли стати відомим художником.
Марія Примаченко померла у віці 89 років, маючи світову славу. Її картини експонувалися на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі та інших великих містах. Вона отримала звання народного художника УРСР, а в 1994 році була нагороджена Почесною відзнакою Президента України. За життя ім'ям Примаченко назвали планету, а після смерті ставили на її честь пам'ятники та створювали мистецькі композиції.
