Село-примара: в Іванівці не залишилося ані людей, ані будинків
Село Іванівка Березовського району Одеської області ще можна знайти на карті, але тут уже ніхто не мешкає. Донедавна тут залишалася бабуся Маруся, але потім не стало і її. Разом із нею не стало й Іванівки.
"Ані роботи, ані магазину"
Незадовго до смерті останньої мешканки села із покійною бабусею Марусею спілкувався одеський журналіст Ігор Столяров.
- Кілька років тому я приїхав до Іванівки разом із священиками, які розвозили гуманітарну допомогу. Там познайомився із бабусею Марусею, – розповідає «КП" в Україні» Ігор. - Вона згадувала, як мріяла про відродження рідного села, як співала у хорі місцевого колгоспу. Під час нашої останньої зустрічі довго говорила про важке сільське життя. Згадувала молодість та запевняла, що раніше у всіх була робота.
Коли сил на власний город не залишилося, жінці, котрій давно за вісімдесят, допомагали знайомі із сусідніх сіл. На старості років остання мешканка Іванівки виїжджала до міста до дітей, але потім поверталася: говорила, що її тягне рідна земля. Так і жила бабуся Маруся – одна разом із двома собачками, – згадує наш співрозмовник.
Після смерті бабусі будинок залишився порожнім. Сьогодні це єдина вціліла споруда на селі.
- Думаю, що її хати теж скоро не стане. Від Іванівки залишилися руїни. Не просто десь вікна вибиті або стіни обвалилися – споруд, що вціліли, взагалі не залишилося. На карті село є, а людей там немає, – зітхає наш співрозмовник.
Окрім Іванівки, одеський журналіст навідувався і до інших сіл, щоб допомогти місцевим жителям продуктами.
- Я кидаю клич у Facebook - люди жертвують гроші. Купую подарунки, за свої кошти заправляю машину і вирушаю в села до самотніх людей. Потім роблю звіти із фото на своїй сторінці, - розповідає наш співрозмовник.
- У свята розводжу старим солодощі, які ніде купити. Коли їх віддавав, бабусі намагалися мені руки цілувати. Я, звичайно, не давав… І це просто за те, що їм щось привіз. Сільським людям похилого віку доводиться важко: у святкові дні у них на столі порожньо. Що вже говорити про будні? Вони ледве зводять кінці з кінцями. Влада забула про маленькі населені пункти: електорату тут немає, навіщо сюди їздити? До того ж дороги - жодної, особливо після дощу. Тільки бруд місити, - нарікає журналіст.
Вимирання сіл світова тенденція. І Україна не є винятком. Фото: facebook.com/igor.stolyarov.77
Ніхто на допомогу не прийде
Поряд з Іванівкою знаходиться велике село Чапаєве (тепер Воробіївка). До минулого року тут була пошта – сьогодні її немає. Магазин поки що працює, але вже без опалення. Кажуть, за тепло виставили такі ціни, що найпростіше його закрити. Залишається невелика школа, куди звозять дітей із сусідніх селищ. Раніше шкіл було декілька, але згодом більшість з них закрили.
Роботи теж немає жодної. Тільки сезонна, під час жнив. Та й за неї не завжди платять. Здебільшого місцевим жителям доводиться їздити до сусідніх міст. Пенсії колишніх колгоспників – мізерні! Якщо чоловік із дружиною живуть на дві пенсії, вони ще можуть якось витягнути, а самотня людина перебуває на межі.
Особливо засмучує повна відсутність медичної допомоги. За словами нашого співрозмовника, якщо хтось із мешканців маленького села захворіє – швидка туди не приїде.
- Люди приречені! Якщо тобі погано – ніхто не допоможе. Стане краще – супер, а помреш, то так і буде. Щоб дістатися найближчого медпункту, треба їхати автобусом до сусіднього села. А до траси – кілометрів 6 пішки. Автобуси треба пустити в маленькі села, щоб люди мали хоч якийсь міст до життя, але владі це не цікаво, - засмучено розповідає Ігор Столяров.
Така ось ситуація з маленькими населеними пунктами наразі, і, на думку одеського журналіста, навряд чи щось зміниться. Деградація сіл – давня тенденція. І якщо молодь має вибір, то старим сподіватися нема на що.
- Живуть люди за рахунок своїх городів, проте якщо бабусі 80 років, вона не може горбатитися так, як у свої 40, 50 або навіть 60. Я їжджу до самотніх людей, які ходять згорблені з паличками. Що може така людина зробити з городом? Та нічого!
Найчастіше найстаріших мешканців села готові забрати родичі. Але багато хто з них не хоче їхати.
Що буде з Іванівкою у майбутньому? Чи залишиться село на карті? Про це ми запитали голову Знам'янської територіальної громади Валентину Станіславівну Трінчу.
– Іванівка спочатку була маленьким селом. Ще на початку 90-х років у ньому проживало трохи більше 100 людей. Тоді тут була ферма великої рогатої худоби, і люди могли працювати, - згадує глава. - З початком перебудови багато хто став переїжджати до більших сіл. Так Іванівка почала вимирати. Сьогодні від неї залишився лише один будиночок, у якому жила бабуся. На якийсь час вона переїжджала до рідних у місто, але потім поверталася: люди похилого віку хочуть бути вдома.
- Очевидно, сюди вже ніхто не повернеться, – переконана співрозмовниця. Замість будинків залишилися руїни, дорогу в село будувати ніхто не буде, бо нема куди її вести.
«У всьому винна урбанізація»
Про те, що буде з маленькими селами в майбутньому, розповів заступник директора Інституту наукової роботи Олександр Гладун. За його словами, населені пункти з невеликою кількістю населення неминуче продовжать вимирати. Причому така ситуація є характерною не тільки для нашої країни: процес урбанізації відбувається у всьому світі.
- Щоб село функціонувало, щоб була економіка та можливість хоча б утримувати школу, медпункт та пошту, потрібна достатня кількість людей, причому молодих. Якщо цього немає – село не виживе. Молодь їде – села вимирають, - каже Олександр Гладун. – Сьогодні продуктивність праці у сільському господарстві зростає за рахунок великих агрохолдингів, а не фермерських господарств. І, по суті, молоді нема де працювати. Або це не та робота, яка дозволяє добре заробляти та підтримувати інфраструктуру села.
За словами нашого співрозмовника, інфраструктура повинна включати поштове відділення, медичний пункт, магазин, яких найчастіше немає в маленьких селах. Проте люди й надалі житимуть у сільській місцевості. Але це вже інша історія, що далека від життя класичного села.
- Під Києвом є села, які виживають за рахунок близькості до великих міст. Невелика відстань до міста дозволяє людям продавати продукти, вирощені на городі. За таких умов можна не виїжджати. Крім того, сьогодні багато хто будує в сільській місцевості заміські вілли, - каже фахівець.
Щодо вмираючих населених пунктів - згодом їх зніматимуть з обліку. Коли це станеться, таке село зникне і з карти України. Подібне рішення мають спершу ухвалити місцеві органи влади, потім - міські, а згодом Верховна Рада знімає село з обліку. З цієї миті воно перестає існувати офіційно. Якщо такого рішення не ухвалили, село залишатиметься серед населених пунктів з нульовим населенням. Так буває – населений пункт начебто існує, хоча там ніхто не живе, просто стоять порожні будинки.
