Жителі села Пекарів: Молимося на мороз. Інакше відрізані від цивілізації
«Хоча б мороз міцніше вдарив», - ось уже про що кілька років мріють жителі села Пекарів Сосницької громади Чернігівської області. Адже тепла зима практично відрізає їх від благ цивілізації: ні в аптеку змотатися, ні до місцевої адміністрації. Центр громади – село Сосниця – розташований від Пекарева кілометрів за десять. На досяг руки. Але між селами тече Десна. І якщо річка не замерзає - пиши пропало: потрапити на інший берег неможливо, адже мосту немає. А їхати в об'їзд – значить намотати сто кілометрів туди і стільки ж назад. Шлях не близький.
Ходимо, поки хтось не провалиться
- Ось так і живемо. Коли зима снігова та морозна, нам від цього тільки краще, - зітхає староста села Пекарів Тамара Степаненко. – Зараз у нас чудова дорога через Десну. Прекрасна в тому розумінні, що на річці лід без проталин біля берега можна легковою машиною проїхати.
Пекарівці роками так і живуть: ходять через річку, доки хтось не провалиться. Не те щоб повністю у воду піде, а перевіряє біля берега, чи проломиться лід чи ні. Ризик все одно залишається, а що робити, їздити до Сосниці всім треба. Там і сімейний лікар, і РАГС, і продуктовий ринок, і аптека.
- Коли вмирає людина, у РАГСі надається триденний термін на реєстрацію смерті. І щоб поховати людину, часто доводиться не один раз, а двічі об'їхати навзбіч, - каже староста.
Хто не має свого авто, з Пекарева до Сосниці можна доїхати приблизно за 250 гривень. Для мешканця столиці гроші не найбільші. А для звичайного пенсіонера із маленького села це левова частка пенсії. А якщо на місяць потрібно кілька разів поїхати? Жити тоді на що?
На карті міст є, а насправді – ні. Фото: google.com/maps
Мріяли про понтонний міст
Коли навесні лід сходить і Десна повертається до своїх берегів - іноді за два тижні, іноді за місяць, пекарівці знову повертаються до цивілізації: на інший берег їх возить порон. Ходить він з 8 ранку до 4 години вечора. Не встиг – ночуй на березі.
І ось що виходить: поки Україна запускає супутники, готується включати 5G, люди, які живуть за 250 кілометрів від Києва, мріють про переправу на той берег.
У Пекареві спочатку думали про понтонний міст. Але коли вода прибуває або спадає, його треба вирівнювати, вважай, знову ставити. Заважає і судноплавству: треба постійно розводити. Тому й дерев'яний свого часу не збудували. Раніше баржі ходили, тепер катери.
- Бачили в інтернеті підвісні мости: нам би став у нагоді. Усіх проблем не вирішить, але людина зможе перебратися через Десну і серед ночі, і в негоду, і коли з пороном негаразди. Але якби він коштував дешевше, – розповідає Тамара Степаненко.
Та й не можна просто взяти і купити міст. Потрібна ще дорога проектна документація. Та й не хоче влада вкладати кошти у розвиток інфраструктури села з населенням у 500 осіб.
І просто глузуванням виглядає гугл-карта, на якій намальована пряма дорога через Десну від Пекарева до Сосниці.
Тамарі Степаненко через відсутність мосту навіть народжувати довелося дорогою. Фото: suspilne.media
Дітей народжують у дорозі
Коли Пекарів приєднували до Сосницької громади, місцеві жителі сподівалися хоч на якісь преференції: живуть поряд через Десну. Але ні. Школу в Пекареві закрили однією з перших у громаді. Народжувати їдуть заздалегідь до Чернігова або до сусідньої Корюківки. Ну як сусідньої – 50 кілометрів та лише своїм транспортом, автобуса немає.
- Ви питаєте, як народжують? У мене у самої троє дітей. Дочку я народила щасливо взимку. Перевезли льодом. А повернулася додому вже навесні на пороні. А хлопчиків двох я народила дорогою до пологового будинку. І таких у нас чимало, – згадує Тамара Степаненко.
Окрім надій на децентралізацію, теплилася і ще одна – на «Велике будівництво». Але й за нього міст не з'явився, хоча дорогу оновили.
- Нам зробили дуже добрий шматочок дороги, просто шикарний, - каже староста. - Щоправда, тепер з'явився ще один привід для тривоги. Побудована ділянка від Десни знаходиться за 6-8 метрів. Боїмося, щоб річка навесні з розливу цю дорогу в нас не вкрала.
Отак і живуть: узимку з надією на мороз, навесні – на спокійну річку. На жаль, але в українській глибинці розраховувати можна лише на погоду.
