Єдина в країні годинникарка: Механічних годинників на ратушах вже майже немає - заводжу одні з останніх
Людмила Рокицька зі Снятина Івано-Франківської області щоранку піднімається на вежу міської ради, щоб налаштувати старовинний столітній хронометр.
Династія годинникарів вежі
Ратуша в Снятині в сотні кілометрів від Івано-Франківська - друга за висотою після львівської. Вона побудована в стилі раннього історизму з елементами неокласицизму, неоренесансу, англійської неоготики і необароко - і вважається однією з найкрасивіших.
Майже під самим куполом вежі, що вінчає Ратушу, відбиває час механічний годинник - його видно і чутно за кілька кілометрів, ще на під'їзді до міста. Циферблати розміщені з чотирьох сторін. Тут, в спеціальному приміщенні на вежі, де встановлено старовинний годинниковий механізм, вже рік працює 33-річна Людмила Рокицька - єдина годинникарка в Україні.
Про те, щоб потрапити на самий верх вежі Ратуші в Снятині, Людмила Рокицька не мріяла. Хоча живе в п'яти хвилинах ходи від головного годинника міста. Не тому, що складно піднятися, а тому, що у сучасної молоді - інші розваги. Ратуша стоїть вже більше сотні років і навряд чи кудись зникне.
пояснює Людмила Рокицька
Люда переїхала сюди з сім'єю із села два роки тому. Звичайно, щоб самій спробувати заводити годинник, під бій дзвонів якого прокидається щоранку, їй в голову не приходило. Все, як часто буває, вирішив випадок...
За те, щоб годинник на міській Ратуші завжди показував правильний час, майже всю історію їх існування відповідала одна місцева династія. У 1920-1930-х роках це робив житель Снятина на прізвище Холевчук. З 1939 року його змінив німець Франц Баумгартнер. У 1970-ті він доручив доглядати за годинником своєму зятю Казимиру Вербицькому, якого приблизно через 20 років змінив його брат Збігнєв Вербицький. Після раптової смерті Збігнєва Вербицького годинник на Ратуші заводив його зять Василь Собчук - його офіційно призначили годинникарем з 1999 року.
- Василь пропрацював до 2017 року, далі це місце всього на рік зайняв його син, онук Вербицького і чоловік моєї сестри - Іван Собчук, - розповідає «КП в Україні» сьогоднішня годинникарка Снятина Людмила Рокицька. - Він з сім'єю виїхав до Польщі, і ще два роки, до жовтня 2020 го, за годинником доглядав родич Вербицьких - Анатолій Галицький. А після і він поїхав за кордон...
Буквально за пару днів до від'їзду до Польщі Анатолій випадково зустрів Людмилу Рокицьку на вулиці. Чи то жартома, чи то і справді хотів, щоб годинник і далі заводив хтось із їхнього роду, запропонував змінити його на цій посаді.
Людмила Рокицьких налаштовує старовинний годинник на Ратуші в Снятині рівно рік. Фото: особистий архів Юрій Рокицкий.
Роботи - пів години на день, але без вихідних
Люда спочатку не сприйняла всерйоз пропозицію - така праця виглядала зовсім не "жіночою». А потім вирішила: а чому б і ні? Це офіційна робота - і не пильна. Робочий день - пів години! Де таке знайдеш? І погодилася.
- Я якраз займалася пошуком роботи, - розповідає «КП в Україні» Людмила Рокицька. - І вирішила - була не була! Навчуся. Що сподобалося - не потрібно сидіти в кабінеті з дев'ятої до шостої і папірці перебирати. Роботи мало, але - щоранку, в дощ і сльоту, без свят і вихідних.
Ставка годинникаря на Ратуші - трохи більше мінімальної.
Людмила за фахом медсестра, але лікарняні будні в реанімації не припали їй до душі. Не сподобалося працювати і в статистиці - ті ж папірці, протоколи...
Міркувала так: родич за пару тижнів її навчить. Але виявилося, що все засвоїти довелося за один урок - раз показав і більше з нею на Ратушу не піднімався. А незабаром поїхав. Так що довелося у всьому розбиратися самій.
розповідає Люда.
Цей годинник, як і більшість інших, які в різний час прикрашали будівлі на Галичині, виготовив польський майстер Міхал Менсовіч. Коли Люда з чоловіком побачили стан годинника, стало зрозуміло: вони потребують реставрації. Щоб замінити деталі, потрібна була схема, за якою їх робили. Чоловік Юрій звертався до польського музею, але схему годинника не знайшли. Так що доводиться іноді біля годинника повозитися трохи більше, щоб стрілки не відставали.
Найважче - підняти нагору бочки. За добу вони повністю опускаються вниз - і годинник зупиняються. Фото: особистий архів Юрій Рокицкий.
Циферблат - під механічний, начинка - електронна
Всього ж таких механічних годинників в Україні залишилися одиниці - крім Львова, такі ж хронометри відраховують час на Ратуші в Чорткові Тернопільської області, в Івано-Франківську, в Мукачеві на Закарпатті.
ділиться Людмила.
Так що Снятинська годинникарка - одна з останніх, і, схоже, не тільки в нашій країні.
Своїх дочок, восьмирічну Елю і 11-річну Емму, щоб колись продовжили династію, Люда не планувала навчати ремеслу. Але... буквально на днях старша сама попросила: «Мама, а давай я під твоїм наглядом настрою час?»
- Їй не сподобалося - важко, сказала: «Я не розумію, як ти це робиш кожен день ?!» - посміхається Людмила. - Але вона ще маленька. Хоча робота дійсно не найлегша - щоб налаштувати годинник, треба за допомогою лебідки підняти вгору три бочки. Вага кожної - 70-80 кг. Звичайно, лебідкою легше - не так, якби на плечах такий мішок тягла. Одна бочка відповідає за бій годинника, друга - за бій чвертей, третя - за циферблат.
Якщо годинник не заводити кожен день, він зупиниться. З кожним ударом бочки опускаються - вони розраховані на 25,5 години приблизно. Тобто щоранку треба бути на Ратуші.
Щоранку Людмила долає 150 сходинок по гвинтових сходах, піднімаючись на 50-метрову вежу Ратуші - другу за висотою в країні. Фото: особистий архів Юрій Рокицкий.
Романтичне місце
Два дзвони відбивають час цілодобово в різних тональностях. Б'ють чверті і котра година. Це допомагає жителям Снятина навіть у віддалених від центру районах знати, котра година. Правда, сьогодні це цінує тільки старше покоління, хоча раніше ніхто з місцевих не міг уявити собі ні дня без міського годинника. Час ніби завмирав, коли стрілки зупинялися - наприклад, на час ремонту хронометра.
У Снятині на місцеву Ратушу іноді водять «підставні» екскурсії, під час яких місцеві Ромео роблять пропозицію своїй половинці. В одній з таких брала участь і Людмила Рокицька.
До речі, передостанній годинникар Ратуші, її родич Іван Собчук, робив пропозицію сестрі Людмили Тетяні на своєму робочому місці - на вежі Ратуші. Головне питання «Ти вийдеш за мене?» він написав фарбою на даху міськради і запропонував їй глянути вниз з вежі. Це було 12 років тому - закохані одружилися і живуть в Польщі, але подарованою Іваном Собчуком можливістю зробити романтичну пропозицію на вежі Ратуші та й сьогодні можуть скористатися Снятинські Ромео - фарба ще не стерлася.
Таких годинникових механізмів в Європі вже майже не залишилося. Фото: особистий архів Юрій Рокицкий.
