Обитель у Святих Горах вже не вперше переживає важкі дні – на Лаврі досі залишилися мітки Другої світової війни, періоду безбожництва та вандалізму. Наразі її руйнують ті, хто любить називати себе «богообраним народом».
Останні дні травня для Свято-Успенської Святогірської лаври були кривавими.
«З глибоким сумом повідомляю, що 30 травня під час бойових зіткнень постраждали 3-й та 4-й чернечі корпуси Святогірської Свято-Успенської лаври. При обстрілі загинули благочинний Лаври архімандрит Галактіон (Вуйченко), чернець Аристоклій, черниця Варвара. Поранення отримали ієромонахи Йоасаф та Амфілохій, а також ієродиякон Аліпій. Кількість загиблих та постраждалих мирян наразі невідома»…
Потім з'явилася інформація на 2 червня:
"Від отриманих поранень помер ієромонах Іоасаф, ієромонах Амфілохій перебуває у важкому стані, ієродиякону Аліпію лікарі були змушені ампутувати ногу".
Про вбитих у Лаврі під час артилерійського обстрілу повідомив митрополит Донецький та Маріупольський Іларіон, він же священноархімандрит Свято-Успенської Святогірської лаври.
Донецька обласна прокуратура додала, що поранених доставлено до лікарні Краматорська з важкими мінно-вибуховими травмами та уламковими ураженнями.
- Уламками снарядів пошкоджено територію Лаври, житлові корпуси та інші споруди, - повідомили у відомстві.
Про те, що на території Лаври живуть сотні біженців з дітьми, люди похилого віку та інваліди, відомо всім, у тому числі і тим, хто наказав обстрілювати Святогірськ та Лавру з різних видів озброєння. Поки всі, хто можуть, зі Святогірська та прилеглих сіл евакуюються до Дніпра та інших міст, старі та хворі люди, які не мають ані сил, ані можливості виїхати, приїжджають до Лаври. Точніше, їх привозять із сіл та селищ автобуси, надані адміністрацією Святогірська, та під захистом тероборони.
Храми та скити Лаври обстрілюються з березня, причому міни та снаряди падають на подвір'я та руйнують собори. Ані місцеві жителі, що ховаються в обителі, ані чернеча братія не можуть зрозуміти, як у солдатів піднімається рука стріляти по святих місцях.
Святогірська лавра за свою довгу історію пережила багато чого: закриття у 1922 році, коли обитель ще мала статус монастиря, перетворення обителі на «будинок відпочинку трудящих», підриви та розграбування храмів, репресії святогірської братії, яка після закриття тоді ще Святогірського монастиря жила у Слов'янську та прилеглих селах. Про ті часи ми знаємо завдяки як історичним хронікам, так і щоденниковим нотаткам святогірця архідіакона Авраамія.
У червні 1942 року Святі Гори окупували війська фашистської Німеччини. Німецьке командування хотіло «виправити» наслідки діяльності більшовицької влади, яка до війни руйнувала храми та монастирі православної церкви. Намагаючись завоювати симпатії місцевого населення, німецьке керівництво не перешкоджало віруючим відбудовувати храми та відновлювати духовне життя у зруйнованих обителях.
Щоправда, обителі були не лише зруйновані, але й зруйновані снарядами. У монастирському храмі вже не було ані іконостасу, ані жертовника, ані святого престолу – і всі служби, за спогадами отця Авраамія, служили «на простому столі».
Березень 1943 виявився останнім місяцем життя братії у Святогірській обителі. До Святих Гір все ближче підходила лінія фронту. Зіткнення фашистських та радянських військ унеможливили перебування ченців у монастирі. Під час жорстоких обстрілів, які завдавалися обителі з усіх боків, братія монастиря спускалася на нижній поверх Трапезної церкви. По кілька днів люди перебували там, оскільки виходити під смерч бомб і снарядів, що рвалися всюди, було надто ризиковано. До кінця березня 1943 р. святогірцям наказано було покинути святу обитель.
Бомби та снаряди зруйнували старий цвинтар у селі Богородичне біля Лаври. Збереглося лише джерело, в якому колись чудесним чином було знайдено ікону Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Багато хто вже й не пам'ятав пов'язаного з ним переказу про диво знаходження тут ікони, але воду воліли брати саме з нього і називали її святою. Місцеві жителі свідчать, що під час війни до джерела часто приїжджали з польових шпиталів підводи по воду для поранених солдатів. Цією водою обмивали рани, і вони швидко загоювалися.
«У повоєнні роки безбожники дісталися і святого джерела. За словами одних із старожилів, його знищили під час розмінування території, за словами інших – під час будівництва дороги», - повідомляє офіційний сайт Лаври.
Відомий випадок, який стався під час війни з ієромонахом Ананією. Батько Ананія служив у селі Благовіщенка, через яке проходила лінія фронту. Під час відступу фашистів ієромонах Ананія та віруючі села зібралися у храмі, як у рятівному ковчезі, і старанно молилися Богові. Німці увійшли до церкви і пішли, нікого не зачепивши.
«До цього часу Святі Гори мають на собі численні страшні мітки тих днів, що нагадують про ті події: воронки від снарядів, що розірвалися, залишки загороджень з колючого дроту, напівзасипані окопи, бліндажі… Прилеглі поля суцільно усіяні гільзами, уламками від снарядів та мін, артилерійським порохом й іншими атрибутами давно минулої війни…» - розповіли в обителі. На жаль, тепер до списку ран додалися свіжі - від вибухів мін, бомб, снарядів, випущених російськими загарбниками.
Після страшних обстрілів Лаври, Святогірська та Слов'янська з'явилися повідомлення, що Святогірськ перейшов під контроль збройних сил РФ. Проте на сьогоднішній день місто залишається під контролем ЗСУ, як заявили представники територіальної оборони Святогірська.