У Москві наклав на себе руки математик з Донецька, якого заарештували при спробі повернутися в Україну
Математик із Донецька Костянтин Ольмезов, який не зміг виїхати з Росії в Україну, наклав на себе руки, залишивши передсмертну записку. Про це повідомив у своєму телеграм-каналі адвокат Дмитро Захватов.
Вчора я розмовляв з одним добрим хлопцем, математиком з України якого звали Костянтин Ольмезов. Він покинув Донецьк через війну «їхтамнетів». Вступив до аспірантури МФТІ. Писав дисертацію. Після початку озброєної агресії Путіна проти України спробував покинути Росію, але не зміг. Було затримано і на нього було сфабриковано адміністративний протокол. У результаті він отримав 15 діб, – написав адвокат.
За його словами, після звільнення з-під варти математик отримав запрошення для навчання в одному з університетів Австрії та купив квиток на літак до Туреччини, щоб виїхати з Росії.
- І ось щойно я отримав вісті про те, що вранці він наклав на себе руки, залишивши передсмертну записку, що йде з життя тому, що не може винести жаху, що відбувається, - зазначено в повідомленні.
Наводимо буквально останнє повідомлення Ольмезова в його телеграм-каналі, залишене перед самогубством:
“Мені частково соромно перед українськими друзями. до цієї справи... ФСБшники, які затримали мене, говорили зі мною як зі зрадником, але вранці, 24 лютого я сам відчув себе відданим.
Так, як би смішно це не було, але, навіть задовго визнаючи раціонально і вголос, що війна можливо, емоційно це стало для мене несподіванкою несподіваного ступеня. У мене була наївна впевненість, що юридична делікатність у поводженні з українцями передбачає можливість вирватися в якийсь критичний момент. Я надто глибоко засунув голову в горлянку тигра. Це друга велика помилка, мені є за що розплачуватися.
Мені боляче від кожного снаряда, що падає на вулиці Києва. Читаючи зведення, я уявляю краєвиди цих вулиць, районів. З першого дня до цього я був усією душею з вами, хоча зрозуміло, що нікого цим не врятував.
Я абсолютний атеїст. Я не вірю в пекло, я йду нікуди. Але це нікуди мені миліше ніж реальність, де частина народу відкотилася в дикість, а інша частина цьому потурає - хоч піднімаючи руки в хоровому божевілля, хоч "евакуюючись" подалі від лінії фронту. Я не хочу бути ні з тими, ні з тими.
І насамкінець, звичайно, віршик:
Чи хочуть російські плакати "немає війни"?
Запитай про це у омоновця у броні,
Запитай про це у тих, хто пірнає в метро,
Запитай про це у того, хто вчепився в трон.
Чи хочуть росіяни розбитих міст?
Запитай про це у забитих поїздів.
Чи хочуть росіяни зруйнованих лікарень?
Запитай у висохлих дитячих очних ямок.
Чи хочуть росіяни хоч щось змінити?
Запитай про це у ЗМІ, що залишився.
Чи хочуть росіяни викорінити нацизм?
Запитай про це у студентів із буквою "циц".
Твоєю візиткою стане цей страшний рік,
Воістину непохитний народ,
Готовий хоч у крові купатися, хоч у гівні,
Але аби не було плакатів "немає війні".
