Олексій Кущ: Простота реформи «10-10-10» може виявитися гіршою за крадіжку
Тема податкової реформи «10-10-10» набула свого продовження. Українців потішили тим, що нова податкова модель запрацює одразу після закінчення війни і навіть навели вагомий аргумент: мовляв, без цього українці після Перемоги просто не повернуться додому з Європи.
Водночас аналітик Аналітичного центру «Об'єднана Україна» Олексій Кущ упевнений, що за красивими круглими цифрами немає жодного сенсу. В інтерв'ю для KP.UA експерт докладно пояснив, чому можна знижувати далеко не всі податки, як вийшло, що зниження ЄСВ свого часу не призвело до підвищення зарплат і до чого ведуть лобістські податкові пільги.
"У нас фіскальна "дійна корова" - це звичайні люди"
- Олексію, що не так із податковою реформою «10-10-10»? Звучить красиво і приємно, легко запам'ятовується, та й у зниженні податків немає нічого поганого.
- Згоден: назва «10-10-10» добре заходить у народ. Але головне в податковій реформі все ж таки не назва, а сенс і ефективність. І саме цим «10-10-10» похвалитися не може.
Щодо зниження податків, то всі ми розуміємо, що Захід нас вічно утримувати не буде, і рано чи пізно бюджет доведеться наповнювати самим. Щоб це зробити, зниження податків слід компенсувати розширенням податкової бази. Існує чотири види податків: на працю, на капітал, на активи та на споживання. І мистецтво фіскальної реформи полягає не в зниженні всіх податків відразу, а в правильному усуненні податкових акцентів.
Отже, трохи перефразувавши відому приказку, можна сказати, що видима простота реформи «10-10-10» цілком може виявитися гіршою за крадіжку.
- Але хоч якісь податки все ж таки треба знизити?
– Однозначно потрібно знижувати оподаткування праці. Сьогодні наймані працівники сплачують колосальні податки (формально платять роботодавці, але насправді бізнес тут виступає як податковий агент): 22% ЄСВ, податок на доходи фізосіб (18%) і військовий збір (1,5%).
Водночас на плечі цих же споживачів лягають ще й податки на споживання – акцизи та ПДВ. Сумарно податки на працю та споживання, які сплачують прості українці, приблизно втричі більше від зібраного податку на прибуток, які сплачують іноземні компанії, держкомпанії та ФПГ.
Податок на активи – це взагалі крапля у морі, податок на розкіш якось не пішов. Тобто в нашій країні основною фіскальною «дійною коровою» є звичайні люди. Саме тому я багато років виступаю за введення замість ПДФО, ЄСВ та військового збору єдиного кумулятивного податку на працю у розмірі 10-15%.
- Тобто ви йдете ще далі за ініціаторів реформи? Вони пропонують знизити до 10% лише ПДФО, а ви – сумарно три податки.
- Різниця не тільки в цьому, оскільки паралельно необхідно дотриматися ще кількох умов.
По-перше, неоподатковуваний мінімум має дорівнювати мінімальній пенсії, мінімальній зарплаті та реальному прожитковому мінімуму. Це, до речі, золотий стандарт соціальної політики. За таких умов мінімальна зарплата не обкладатиметься податками, і ми уникнемо ситуації, коли спочатку знімаються податки з 6700 грн, а потім брак грошей відшкодовується субсидіями.
По-друге, для більших доходів потрібно запровадити прогресивну шкалу. Умовний «коболєв», отримуючи мільйонні зарплати, не повинен користуватися ставкою 10%. Прогресивна шкала може, наприклад, мати такий вигляд: ставка для мінімальної зарплати 0%; вище за мінімальну, але нижче 100 тис. грн – 10-15%. А далі за наростаючою: з доходів 100 – 500 тис. грн на місяць треба платити 20%; 500 тис. – 1 млн грн – 30%; понад 1 млн грн на місяць – 40%.
Третя умова – «бруттизація». Свого часу «реформа Яценюка», яка полягала у зниженні ставки ЄСВ у півтора рази, так і не досягла своєї мети. Зарплати найманих співробітників не збільшились, а вся «податкова економія» осіла у кишенях олігархів. Справа в тому, що ЄСВ, на відміну від ПДФО, не входить до зарплати «брудними», а нараховується на загальний фонд оплати праці на підприємстві. Для того, щоб його зниження призводило до зростання зарплат, ЄСВ має бути включений до зарплати "брутто". Саме від цього нюансу і залежить, кому буде вигідно зниження ЄСВ – роботодавця чи найманого працівника.
«З прибутку на мільйон можна заплатити 180 тис. податку»
- Що ви думаєте про зниження ПДВ із нинішніх 20% до 10%?
- Думаю, що зниження ставки ПДВ до 10% є нелогічним, і правильніше було б встановити диференційовані ставки. Наприклад, за базової ставки 15%, на один товари та послуги (комуналка, паливо, соціальні продукти, ліки) встановити знижені ставки від 0% до 5%, а на інші (лакшері-товари, предмети розкоші тощо) ввести підвищені ставки.
Також необхідно замінити ПДВ на імпорт імпортним митом, тобто замість 20% ПДВ ввести імпортне мито в 10%. Це дозволить ліквідувати схеми на митниці, адже сплачене державі мито не передаси «ланцюжком».
Плюс треба забрати у бюджетних організацій статус платників ПДВ, оскільки значна частина схемного податкового кредиту формувалася на великих будівлях.
Крім того, необхідно стимулювати наукомісткі та трудомісткі галузі, де у собівартості велику питому вагу займає фонд оплати праці.
– А що з податком на прибуток? Чи є ставка 18% непідйомною для бізнесу?
- На мій погляд, ставка податку на прибуток сьогодні перебуває на відносно оптимальному рівні, і немає великої проблеми у тому, щоб із прибутку на мільйон заплатити 180 тис. грн податку. Тим більше з огляду на те, що зниження цього податку пропонують «обмінювати» на відміну всіх пільг.
Низька ставка податку на прибуток жодною мірою не компенсує наші ризики та слабку інвестиційну привабливість. Адже якщо ви отримали прибуток, значить, подолали вказані вище «трабли» системи. Саме тому знижувати треба ті податки, які інвестор сплачує одразу «на вході», навіть нічого не заробивши. Насамперед це податок на працю та ПДВ. Знижувати треба й «тіньові податкові транзакції»: плату за підключення до інфраструктурних мереж, неофіційні побори за доступ до транспортних та портових комунікацій. А ось податки «на виході» – той самий податок на прибуток – у нас і так помірні. Такий податок зараз сплачують здебільшого держкомпанії та «іноземці». Проблема в тому, що до виходу доходять не всі.
У нас сьогодні сформовано такі фіскальні акценти: питома вага бізнесу у загальному кошику податкових зборів становить 26%, а населення (із споживання та праці) – 74%. Якщо подивитися на ці цифри, то вже не залишиться запитань, чому у нас у такому стані і праця, і споживання.
А знизивши податок на прибуток до 10%, можна цілком довести питому вагу податків населення в загальному бюджетному кошику до 99%. І тоді вже жодного споживання та праці в економіці країни взагалі не залишиться – один сировинний експорт на пільгових ставках.
Крім того, в Україні низький податок на прибуток призведе до того, що інвестори зможуть активніше виводити капітал за кордон. Тому замість зниження податку на прибуток я запропонував би надати бізнесу право на податкове списання за рахунок інвестицій у науку та технології. У цьому випадку компанія заплатить менше податків, але гроші залишаться в країні та підуть на розвиток науки, запровадження інновацій, модернізацію економіки загалом.
«Постійні розмови про реформи сіють паніку та жах у інвесторів»
- За останні 30 років я жодного разу не чула, щоб хоч хтось із чиновників, експертів чи платників податків був би задоволений існуючою податковою системою. Чи можна сказати, що в такій ситуації зробити хоч щось – це вже краще, ніж нічого?
- Так вважати – це велика помилка. Нинішня система справді погана, але технологічно відпрацьована і сяк-так формує державний бюджет. Тому в даному випадку нова погана податкова система була б набагато гіршою: адже вона буде не лише поганою, а ще й непрацюючою.
Взагалі, тут, напевно, важливо наголосити, що податкова система – це «разовий товар», її не потрібно постійно реформувати. Стабільність податкової системи – це запорука інвестиційної привабливості країни. А в нас країна неляканих податкових реформ.
Кожна політична сила і кожен кандидат у президенти пишуть у своїх програмах про податкові реформи, про це постійно говорять чиновники, експерти, та й взагалі всі, кому не ліньки. Учасники цього нескінченного «броунівського руху», напевно, гадають, що роблять щось корисне. А насправді вони сіють паніку та жах серед іноземних інвесторів, які просто не розуміють, чого їм чекати навіть у короткостроковій перспективі, не кажучи про довгострокову. Якби в тому ж Сінгапурі кожні пів року порушувалася тема податкової реформи, вони жили б гірше, ніж ми зараз.
Податкову реформу потрібно проводити не частіше ніж один раз на 30-40 років одночасно з легалізацією капіталу. Це стає «нульовою точкою відліку», яка є певним податковим консенсусом між владою, населенням та бізнесом щодо джерел формування та розподілу національного доходу. Таку реформу потрібно розробити, запровадити та забути про це питання на десятиліття. А чиновникам взагалі заборонити вживати слова «податкова реформа» – вони мають просто піти з публічної риторики.
- У президента кажуть, що реформу запровадять одразу після війни. Невже ось так одразу, без жодного перепочинку?
– Під час війни працює мобілізаційна модель економіки, яка спрямована на концентрацію всіх ресурсів для досягнення ясної мети – Перемоги. Після війни почне працювати відновна модель економіки з більш лояльною податковою політикою. І правила, які ефективно працюватимуть в обох моделях, придумати просто неможливо.
Тому потрібні дві податкові моделі – для мобілізаційної та відновлювальної економіки. А оскільки часу на розгойдування не буде і другу модель потрібно вводити буквально наступного дня після Перемоги, вона має бути розроблена зараз до закінчення війни.
«Роль МВФ сильно переоцінена»
- Говорячи про реформу «10-10-10», президент Володимир Зеленський сказав, що у цьому питанні ми маємо зважати на кредиторів, зокрема, на МВФ. Наскільки доречно навіть у такому питанні постійно озиратися на МВФ? І взагалі: не виключено, що те, що в результаті схвалить МВФ, буде для нас неприйнятним.
- Чесно кажучи, я взагалі не зовсім розумію тези щодо великої ролі МВФ у нашому сьогоднішньому житті. Міжнародний валютний фонд грав істотну роль у 2014-2015 роках, коли він був для нас кредитором останньої надії. Але зараз ситуація протилежна. Так, ми потребуємо грошей, але сьогодні наш успіх у війні з РФ вигідний колективному Заходу.
А це означає, що нам допомагатимуть у будь-якому разі, адже точку неповернення для зупинення допомоги давно пройдено: ми вже отримали понад 100 млрд доларів.
Щодо МВФ, то він практично не кредитує Україну. Мало того, що йдеться про відносно невеликі суми, то ще й ці гроші йдуть на погашення старих кредитів. Більше того, якщо раніше ми брали гроші у МВФ під 1-1,5%, то зараз – під 7%. Це колосальне відсоткове навантаження, яке Україні сьогодні ні до чого. Тому нам зараз треба говорити з фондом лише про можливість списання старих боргів – це має бути базова комунікація з МВФ.
- Можливо, всі ці «реверанси» у бік фонду ми бачимо тому, що у президента розраховують на повоєнну допомогу МВФ?
- Згідно з правилами кредитування МВФ, гранична сума кредиту, яку може отримати країна, обмежена 6-7-кратною квотою. Тобто Україна у найкращому разі може розраховувати приблизно на 18 млрд доларів.
Відновлення нашої країни вимагатиме набагато більших коштів. Тільки зараз щомісячні витрати становлять 5-6 млрд доларів на місяць, і основна частина цих грошей приходить до нас у вигляді пільгових кредитів союзників або грантової допомоги. МВФ фактично не відіграє жодної ролі зараз, не відіграватиме її і в повоєнному відновленні.
Тому я вважаю, що роль МВФ у визначенні податкових правил в Україні дуже переоцінена. Як я вже сказав вище, ці правила мають стати новим суспільним договором на підставі консенсусу держави, бізнесу та населення. Четвертий учасник тут явно зайвий.
«У нас є галузі-улюбленці та галузі-пасинки»
– У всіх обговореннях податкових реформ рано чи пізно спливає питання особливих умов для айтішників. Мовляв, якщо їм не дати податкових пільг, вони просто підуть із країни. А якщо дати, то Україна цілком може стати «меккою» для айтішників із різних країн. Наскільки це було виправдано?
- Якщо говорити про податкові умови, у нашій країні сформовано кілька несиметричностей. Це неправильно, несправедливо і не йде економіці на користь.
Перша асиметричність сформована у розділі "біла" економіка/"тіньова" економіка. Якщо місцеві підприємства мають можливість оптимізувати свої витрати на ринку праці, виплачуючи зарплату через ФОП, вони завжди виграватимуть у «білих» компаній, які сплачують податки за повною програмою. І це одна із найголовніших причин того, що до нас не приходять іноземні інвестори. Вони розуміють, що просто не виграють конкурентної боротьби з тими, хто таким чином мінімізує оподаткування.
Друга асиметрія сформована за рахунок «галузей-улюбленців» та «галузей-пасинків». «Пасинками» в нашій країні традиційно є промислові галузі, у тому числі видобувна та переробна. Вони створюють найбільше кількість робочих місць, сплачують найбільше податків, але ні про які преференції для них навіть не йдеться. До «улюбленців» належать айтішники, які практично не беруть участь у наповненні бюджету, а також сільське господарство, яке сидить поголовно на єдиному податку. «Пасинки» та «улюбленці» сприяють асиметричному розподілу капіталу, через що економіка постійно перебуває у дисбалансі.
- Тобто ви проти будь-яких галузевих податкових пільг?
- Я вважаю, що пільги потрібно застосовувати на певному часовому інтервалі, а після того, як галузь «наростить м'язи», повертатиме її в рівні умови. Пільговий режим, по-перше, не повинен бути вічним, по-друге, повинен застосовуватися для галузей, які забезпечуватимуть велике надходження податків до бюджету та створення сотень тисяч нових робочих місць.
Крім того, від галузевого принципу податкових пільг слід переходити до функціонального. За допомогою кластерного підходу потрібно створювати точки економічного зростання, причому це можуть бути як регіональні, так і міжгалузеві кластери.
І податкові пільги у таких об'єднаннях мають поширюватися на всіх учасників, а не лише на айтішників. Такий прогресивний підхід дасть надходження інвестицій і призведе до розвитку.
– Але представники IT-галузі вносять прямо протилежні пропозиції. До війни багато говорили про те, що Україні було б непогано зрівняти податкове навантаження приїжджих фахівців із навантаженням фізосіб-підприємців, і це залучило б до нас більшу кількість IT-фахівців з-за кордону.
- Такі пропозиції говорять про дуже сильний галузевий лобізм. Давайте порахуємо. Схильність до математики вище за середнє мають всього 10% населення, але й з них далеко не всі можуть стати програмістами. Тобто навіть потенційно IT-галузь може дати працевлаштування лише для кількох відсотків населення. При цьому погодьтеся: податкову реформу логічно спрямувати на стимулювання галузей, що охоплюють 90% населення. Причому стимулювати галузі можна і потрібно не лише за допомогою податкових пільг. У нас це чомусь вважається панацеєю, але це не так.
Наприклад, можна запровадити добрі податкові пільги, умовно кажучи, на Місяці і зазивати туди інвесторів. Але вони не прийдуть. Їм це буде нецікаво, тому що інвестора насамперед цікавить внутрішній ринок збуту і лише потім експорт продукції. Щоб цей внутрішній ринок працював, потрібно підвищувати платоспроможний попит населення, збільшуючи його доходи.
А ще захистити ринок від дешевих імпортних товарів, оскільки дешевий імпорт вбиває будь-який новий інвестиційний проект.
Плюс важливими є безпека ведення бізнесу, гарантії від рейдерського захоплення, ефективна судова система.
Необхідні підключення до матеріальної та цифрової інфраструктури, якісна логістика.
Також держава повинна концентруватися на розвитку освіти та медицини, оскільки освічені та здорові працівники завжди краще за неосвічених та хворих.
Словом, інвестиційна привабливість – це дуже багатогранне поняття, яке зовсім не обмежується лише податковими пільгами. Але, на жаль, у нас уся дискусія зводиться лише до цього питання. Адже податкові пільги дають змогу не сплачувати податки місцевим ФПГ, які змогли адаптуватись до місцевих токсичних умов.
