І знову «10-10-10»: чи допоможе податкова реформа повернути українців додому
Днями, обґрунтовуючи необхідність податкової реформи «10-10-10», президент України Володимир Зеленський зазначив, що без фінансових новацій, у тому числі й податкових, українці просто не повернуться додому з Європи.
Але чи так багато плюсів у податковій моделі «10-10-10», та й взагалі, наскільки податкові зміни можуть бути визначальними при ухваленні рішення повернутися в Україну? Ці питання KP.UA обговорила із економістами.
Далекі плани
У президента не залишають ідеї запровадити в Україні реформу «10-10-10», яка передбачає зменшити до 10% податок на прибуток (сьогодні базова ставка 18%), ПДФО (18%) та ПДВ (зараз 20%).
Зрозуміло, що задарма такий «подарунок» українцям ніхто не зробить. Разом із глобальним зниженням податків влада планує скасувати всі податкові пільги та паралельно посилити відповідальність за порушення податкового законодавства. Крім того, не виключено, що в перспективі податківці матимуть доступ до інформації про банківські рахунки українців.
Радикальну податкову реформу обіцяють реалізувати після закінчення війни. Президент України Володимир Зеленський пояснив, що такі зміни зроблять Україну привабливою для повернення.
- Інакше неможливо повернути людину, яка, наприклад, у Польщі заробляє 1000 євро, а у нас 500-600, - цитують президента ЗМІ. - Ти не повернеш цю людину. Тому будуть важливими фінансові новації, включаючи податкові.
Скільки експертів – стільки думок
Думки експертів щодо «10-10-10» розділилися.
Так, аналітик Данило Монін вважає, що кардинальна податкова реформа на кшталт «10-10-10» є єдиним правильним рішенням у поточній ситуації.
- Так, нам можуть допомогти іноземці відновити громадянську інфраструктуру, але для того, щоб відновити бізнес-активність та повернути людей, потрібні найрадикальніші перетворення в економічній політиці, - зазначив Монін у розмові з KP.UA. – Тоді ми можемо розраховувати на безліч приватних інвестицій в економіку, і це сприятиме відновленню робочих місць та поверненню наших співгромадян додому. Українцям треба дати свободу творити та вести бізнес, а не контролювати кожну копійку. Тому «10-10-10» якраз в тему.
На думку аналітика компанії «Центр біржових технологій» Максима Орищака, податкова реформа Україні потрібна не лише після завершення війни, а й після того, як буде запроваджено суворі заходи покарання за корупцію на всіх рівнях державного управління.
По-перше, це справді стимулюватиме повернення населення та бізнесу до країни, вважає експерт.
По-друге, податкова реформа дозволить стимулювати бізнес-активність підприємств, що залишилися в Україні. Багато підприємців хочуть залишитися в Україні, оскільки почуваються комфортніше на своїй території, зі своїми правилами, людьми, менталітетом, мовою.
По-третє, податкові реформи дозволять зробити прозорішою систему звітності. Максим Орищак нагадує, що в Україні є дві групи податків – загальнодержавні та місцеві. І сукупно, згідно з рейтингом Doing Business, середнє податкове навантаження на бізнес в Україні становить близько 45,2%. Тобто майже половину прибутку українська компанія має заплатити до державної скарбниці.
- Загалом, податкова система та її непрацюючі складові дуже прив'язані до високого рівня корупції в Україні, - вважає Орищак. - У 2022 році в Індексі сприйняття корупції від Transparency International Україна посіла 116-те місце зі 180 можливих. Тому перше, що потрібно зробити після завершення війни, – це змінити систему покарання за корупційні схеми. І лише після цього можна буде говорити про податкові реформи, які підтримають українську економіку у довгостроковій перспективі.
Водночас президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко без жодних "еківоків" називає «10-10-10» аферою.
– Єдине, що може створити така реформа – це великі проблеми для української економіки, а мета її авторів – пустий піар, – вважає Охріменко. – Далекі від економіки люди зі стелі взяли гарні цифри та запропонували не просто дурість, а дурість у квадраті. Найочевидніше питання: чому 10%, а не 5 чи 12? Де економічні обґрунтування? Впевнений, що жодної реформи в результаті не буде, тому що МВФ не дозволить та й Європа буде проти.
Говорячи про зарплатні цифри, наведені президентом, Олександр Охріменко зазначає, що це замкнене коло.
– У Польщі високі не лише зарплати, а й податки, і ціни, – каже Охріменко. – Хочемо зарплату «як у ЄС», отже, потрібно бути готовими і до податків, і до цін «як у ЄС» - інакше не буде. Тільки дуже наївні люди можуть вірити в те, що зі зростанням зарплат ціни залишаться незмінними або, тим паче, падатимуть. Все просто: щоби підняти зарплату співробітникам, бізнесу потрібні гроші. А ці гроші він може одержати лише за рахунок зростання цін на свої товари.
Безпека та життя за правилами
Цікаво, що самі українці, які сьогодні живуть у Європі, зізнаються: є багато речей, які для них виявилися важливішими за гроші.
По-перше, це безпека. Українці в Європі поступово звикли не лише до життя без обстрілів та повітряних тривог, а й до того, що діти можуть гуляти одні у дворі, і до того, що ввечері абсолютно безпечно вийти на вулицю та багато іншого. Знайома випадково залишила пакет із покупками біля лави в торговому центрі Тарту. Опам'яталася за кілька годин і поїхала назад без особливої надії. Яким ж було її здивування, коли вона побачила свій пакет у цілості та безпеці на тому ж місці, де вона його залишила.
По-друге, життя за правилами. Сюди можна віднести дуже багато побутових питань - від прибирання прибудинкової території обслуговуючими компаніями до дотримання ПДР як водіями, так і пішоходами. Робота громадського транспорту взагалі не перестає захоплювати. Якщо автобус має прийти о 14.03, він приходить саме о 14.03, а не о 14.10 чи взагалі не приїжджає. (Щоправда, у багатьох європейських країнах міжміський та міжнародний транспорт взагалі може не дотримуватися розкладу – але до цього теж звикаєш. - Ред.) І дуже важлива впевненість суспільства в тому, що людина, яка порушила правила, понесе за це відповідальність.
По-третє, зведення корупції на місцях до мінімуму. Важко уявити, щоб на прийом до лікаря чи чиновника тут приходили з пляшкою чи тим більше з конвертом.
По-четверте, толерантність. Здебільшого в Європі поважають чужу думку не на словах, а на ділі, не засуджують за іншу позицію чи «не таку» зовнішність, не навішують ярлики і не лізуть із непроханими порадами. Приятелька розповідала про урок у польському дитячому садку, куди ходить її син. На уроці обговорювали, як допомогти літній людині чи інвалідові перейти дорогу, особливо обговорювали необхідну умову: якщо вони тебе про це попросять.
Водночас мій друг, який повернувся до Києва після 14 місяців перебування в Польщі, зазначає, що сьогодні нетолерантність в українському суспільстві зашкалює, а взаємне знецінення вийшло на якийсь "міжгалактичний" рівень. Усі засуджують усіх: поїхав за кордон – халявщик, не поїхав – лузер, повернувся – невдаха.
І, нарешті, соціальне благополуччя суспільства загалом, зовсім інше ставлення до дітей, підлітків, студентів. Навіть у дитячому садку стосунки між малюками та вихователями будуються максимально на рівних, багато дітей вважають вихователів своїми найкращими друзями.
Важливе й фінансове питання. В Україні й одна дитина є серйозним навантаженням на сімейний бюджет, а троє та більше дітей перетворюють небагату родину на дуже бідну. У більшості країн ЄС все навпаки. Українці, які після початку війни переїхали до Європи з дітьми, змогли на власному досвіді переконатися: тут дитячої допомоги з лишком вистачає на життя, особливо якщо в сім'ї кілька дітей.
Не податками єдиними...
Ситуація з настроями українців "на повернення" справді не надто оптимістична. За даними Національного банку Польщі, кожен п'ятий український біженець хоче залишитися в країні назавжди.
Ще півтора роки тому українці переважно вибирали Польщу для сезонних робіт та інших тимчасових заробітків, але війна все змінила. Якщо раніше дві третини українських заробітчан складали чоловіки, які заробляли для більш-менш безбідного життя в Україні та планували повернутись, то зараз ситуація інша. Три чверті українських біженців складають жінки з дітьми, які працюють, вивчають мову та адаптуються. І після закінчення війни до багатьох із них поїдуть чоловіки.
Це може стати справді серйозною демографічною і, як наслідок, економічною катастрофою, адже за кордоном залишаться молоді та працездатні українці, та ще й з дітьми. Через кілька років ці діти самі вийдуть на ринок праці, але, на жаль, не український. Тому уряду слід думати вже зараз, як вони зможуть стимулювати співгромадян повертатися додому.
На жаль, прогнозують економісти, чим довше триває війна, тим більше людей адаптуються до життя за кордоном і не повернуться до України. Не виключений і такий варіант: батьки повернуться додому, а діти старшого шкільного та студентського віку, що підросли, залишаться в Європі. Ще до війни опитування показували, що 7 із 10 українців хочуть, щоб їхні діти та онуки навчалися за кордоном, тож сьогодні вони навряд чи проґавлять таку можливість.
На думку експертів, стимулюватимуть повернення українців додому будуть швидке повоєнне відновлення постраждалих регіонів, надання фінансової допомоги людям із цих регіонів на купівлю житла, а також допомога у пошуку роботи або, у разі потреби, у перекваліфікації.
Крім того, потрібні домовленості з Європою з цього питання. Насамперед Європу потрібно переконати сприяти поверненню українців додому, адже трудові ресурси та податки працюючих громадян – це важливий вид допомоги Україні. Водночас ринок праці ЄС для українців має бути відкритим. Якщо люди знатимуть, що після повернення в Україну вони теоретично не втрачають можливість знову поїхати до Європи на заробітки, то не триматимуться за свої ВНЖ і будуть більш схильними повернутися додому.
