22 грудня
Завантажити ще

Переселенці готуються вже до другої зими: виживати все складніше

Переселенці готуються вже до другої зими: виживати все складніше
Фото: УНІАН

Переселенці «нової хвилі» в Україні – після 24 лютого 2022 року – переживають нову зиму. Минула вже в іншій реальності, забута та вкрита новими спогадами та відчуттями. Зараз все по-іншому, але не менш тяжко.

Гуманітарку дають не всім і не завжди

Переселенці, що змінили місце проживання, із Запорізької, Харківської, Херсонської, Донецької, Луганської та інших областей, зараз перебувають у найважчому становищі. Принаймні ті, хто винаймає квартири, а не користується благами від держави у вигляді розселення у шкільних спортзалах та пансіонатах. Холод, блекаут, абсолютне нерозуміння, що буде далі, – і це лише початок грудня… Багато переселенців усвідомили, що «не тягнуть» оплату комунальних послуг, комусь напередодні Нового року господарі вирішили підвищити вартість оренди.

- Все було нормально до листопада, коли вперше затримали переселенські виплати – ті самі 3000 грн на дитину та 2000 на дорослих. Вони (плюс ще шматочок) йшли у нас повністю на оплату орендованої однокімнатної квартири на околиці Ужгорода, – розповідає переселенка з Донецької області Юлія Кравченко. - Затримали виплату днів на десять, нам довелося залазити у борги, щоб зібрати ці гроші, бо господареві оплата потрібна день у день – він також щось виплачує. З виплати борги віддали, але в душі оселився страх: а раптом знову затримають і не зможуть перехопити в когось? Це ж не сто гривень, а 5000!

Її сусідка по оренді додає: блекаут, що нагрянув, почав тянути гроші з людей зі страшною силою.

- У нас світло включають на 2-3 години двічі на день, а опалення, вважай, немає взагалі, батареї ледь теплі. Тому поки є електрика, ми включаємо обігрівачі, тому що в будинку двоє маленьких дітей. Лічильник мотає як шалений, я можу тільки уявити, скільки ми заплатимо за листопадову електрику, – каже переселенка Світлана Юренич.

Обидві жінки працюють у продуктовому магазині на скромні зарплати і кажуть, що на якісь преференції переселенцям розраховувати не доводиться.

- Іноді чуємо, мовляв, навіщо нам платити, якщо маємо гуманітарну допомогу. Але мало хто знає, що гуманітарка дається не всім і не завжди. І окрім круп та консервів, які у цій допомозі, дітей хотілося б годувати молочними та м'ясними продуктами, на які ми й намагаємося заробити, - підсумовує Світлана.

Гуманітарна допомога від Карітас в Івано-Франківську. Переселенці підтягуються сюди задовго на початок видачі продуктових наборів. Фото: Діна Вишневський

Гуманітарна допомога від Карітас в Івано-Франківську. Переселенці підтягуються сюди задовго на початок видачі продуктових наборів. Фото: Діна Вишневський

"Ми не можемо вийти на роботу"

Не можна сказати, що переселенці кинуті напризволяще і про них зовсім ніхто не дбає. Виплати зі скрипом, але йдуть, благодійні фонди та гуманітарні організації працюють, люди одержують теплий одяг, ковдри, продукти, предмети гігієни. Вдячні безмірно, але між собою тихенько говорять: була б робота – можна було б і не просити нічого, хай держава б зосередилася на пенсіонерах та молодих мамах із дітьми.

- Головна проблема для нас, матерів з дітьми до 6-7 років: ми не можемо вийти на роботу, бо з дитиною нема кому залишитися. Добре, якщо школа поряд і дитина може сама туди піти, повернутися додому, відчинити двері... А якщо ні, якщо школа далеко? І в дитячі садки не так щоб беруть усіх дітей, вони тут забиті. На приватні садки грошей ніяк не заробити. У кого зовсім маленькі діти, ті взагалі виють, особливо якщо самі дитину вирощують, без чоловіків і бабусь, – каже Людмила Мельничук, яка жила в Херсоні, а зараз у Тернополі. – Отримає мама свої 5000 грн, віддасть їх за квартиру та ще й своїх добавить. А жити за що?

Хапаються переселенці за будь-яку роботу, аби йшла копійка. Збираються в групи, намагаються допомагати один одному хто словом, хто ділом. Лікарі можуть проконсультувати безкоштовно, перукарі – постригти за символічну плату, швачки – перелицювати пальто недорого.

- Все це морально допомагає витримати, але попереду розпал зими, і незрозуміло, як житимемо. Ми ось винаймаємо квартиру, а там все на електриці, в тому числі і плита. Немає електрики - немає нічого, ні воду закип'ятити, ні зігрітися. Міняти квартиру ми не можемо, бо там, де є газ, дорожче набагато. Закриває вікна ковдрами, ходимо вдома у светрах, купили туристичну горілку та газовий балон до неї – на ній і гріємо що треба. Звичайно, це не життя, це виживання, - нарікає сім'я Литвиненка з Херсонської області, що живе у Львові.

Пропонували квартиру «надеконом-варіант»

Підготуватися до холодів і блекаутів переселенцям складно: викроїти з мізерних бюджетів гроші на електроковдри, обігрівачі або зайвий зарядний пристрій виходить не завжди - ціни кусаються і з кожним днем все сильніше. Ті, що самі зневірилися, вже подумують про переїзд за кордон, у місця розселення біженців, або про повернення додому, якщо є куди повертатися.

– Ми живемо у Дніпрі з квітня. Ми мали виїхати ще 8 квітня, але після страшного обстрілу вокзалу відклали поїздку на тиждень – боялися і приходили до тями, - розповіла мешканка Краматорська Олена Славіна, яка поїхала з міста разом із чоловіком та двома маленькими дітьми. - У Дніпрі лише кілька тижнів було більш-менш тихо, а потім теж почалися обстріли. Ми б змогли себе умовити залишитися, але не виходить: ситуація така ж, як у нашому рідному місті - безпеки ніякої, плюс ми ще платимо гроші за оренду житла. Я не працюю, чоловік на підробітках, доходи мізерні. Ми повертатимемося, бо у нас немає ні сил, ні можливості тут перебувати далі.

Переселенці кажуть: ситуація з квартирами в оренду від початку зими ніяк не змінилася. За прийнятними цінами знайти житло вдається одиницям, і те – здебільшого «надеконом-варіант».

- Нам пропонували крихітну кімнату, де стояли два холодильники, два кухонні столи, на підлозі лежали два старі килими. Викидати чи прибирати все це не можна було, це речі господаря. Все це стояло по периметру кімнатки, і для життя нам пропонувався п'ятачок у центрі розміром два на три метри. І один диван для чотирьох. За це просили близько 4500 грн на місяць плюс комуналка, і це була ще божа ціна. Але мене душили сльози: це ж будка, а не житло! – каже переселенка, що живе в Тернополі, Людмила Мельничук. – Наші товариші по нещастю вимушеного переселенства розповідали, що неодноразово чули в спину, мовляв, переселенцям і гроші платять, і все дають безкоштовно – одяг, взуття, продукти, а вони ще носом крутять! Так хочеться таким сказати - "живемо, як сир у маслі катаємось"… Давайте ще позаздріть нам – донецьким, херсонським, маріупольським, запорізьким, хто з хати в тапках вибігав під обстріли чи пішки в інше місто йшов через блокпости…

Хтось змушений жити у хостелі і це ще, мабуть, не найгірший варіант. Фото: УНІАН

Хтось змушений жити у хостелі і це ще, мабуть, не найгірший варіант. Фото: УНІАН

Вісім років нічого не навчили

Втім, переселенці визнають: гуманітарні фонди та релігійні організації загалом допомагають дуже конкретно та масштабно. Але критерії отримувачів постійно переглядаються, пріоритет віддається людям похилого віку, інвалідам, мамам з дітьми.

– Ми отримували продуктові набори два місяці після приїзду з Маріуполя від організації «Карітас». Потім нам сказали, мовляв, все. Хоча ми записувалися і на допомогу теплим одягом, і предметами гігієни, і на разові роботи, які оплачуються одразу, бо гроші потрібні. Але поки що нічого не запропонували, ми шукаємо самі. І що найприкріше: чуємо про «не ту» прописку та відмову на підставі «не тієї» реєстрації. Тому ми не можемо взяти нічого в кредит, нам постійно дзвонять з банків і вимагають оновити анкетні дані або з'явитися у відділення, а якщо ми просимо кредит на купівлю побутових речей, то нам кажуть, що навіть не починатимуть оформлення – банк однозначно відмовить, - ділиться досвідом переселенка Юлія Кравченко із Донецької області. – На жаль, вісім років нічого не навчили…

Переселенці зараз переживають нову хвилю труднощів та проблем, упоратися з якими вдається не всім. Мабуть, держава поки що далека від розуміння справжніх проблем своїх співгромадян, які опинилися у важкій життєвій ситуації.