Актор Юрій Феліпенко – про службу в батальйоні «Ахіллес», нові можливості та одруження
У квітні цього року Юрій Феліпенко доєднався до війська - актор служить у батальйоні ударних БпАК «Ахіллес» 92-ї ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка.
До того ж, у житті Юри є ще одна новина - 20 червня він одружився з ведучою YouTube-шоу «ебаут» та засновницею бренду прикрас Катериною Мотрич.
В інтерв’ю Коротко про Юрій Феліпенко розповів, чому пішов служити в батальйон «Ахіллес», як проходив навчання, з якою метою знімає гумористичні ролики, що найважливіше у військовій справі та чому армія – це не вирок. Звісно, запитали і про одну із найважливіших подій у житті кожного - одруження.
«Ахіллес» відповів на всі мої запити і питання
- Юро, чому ви обрали саме батальйон «Ахіллес»?
- По-перше, у них дуже добре вибудована система рекрутингу. Умовно кажучи, місточок між цивільним життям і військовим. Коли ти подаєш заявку, тобі передзвонюють, з тобою напряму спілкуються досвідчені військові, у яких є бойовий досвід, звання. Вони на своєму досвіді знають, що таке війна. Саме такі люди ведуть з тобою бесіду - хто ти, чому ти йдеш до війська.
По-друге, це командування. Я цікавився батальйоном, конкретно командиром Юрієм Федоренком, дивився його інтерв'ю, що він говорить, яка в нього позиція. На мою думку, він правильно робить, що медійно розповідає, як і що працює. Він конкретно дає відповіді на всі запитання. І, слухаючи його інтерв’ю, я почув все, що хотів знати. Мені дуже подобається його позиція, його український настрій. Коли ж потрапив у батальйон і познайомився з ним особисто, ще раз впевнився, що зробив правильний вибір. Тут прекрасне командування, воно справді піклується про своїх солдат. Дає змогу розвиватися і вчитися. У нас спочатку навчають, а вже потім ти працюєш на бойових позиціях і отримуєш свій бойовий досвід. Все це залежить від людей – від командування, сержантського складу. Це досвідчені люди з бойовим досвідом, яким є чим поділитися, які знають, як донести всю необхідну інформацію до новоприбулих.
Звісно, розглядав й інші варіанти, багато читав. Вважаю, правильно роблять й інші підрозділи, які працюють через систему рекрутингу. Бо коли тебе мобілізують, тебе можуть кинути куди завгодно, в підрозділ, про який ти взагалі нічого не знаєш.
«Ахіллес» про себе нагадує, розповідає, як вони працюють. Тому в мене була чіткіша картинка того, куди я йду і навіщо. Навіщо - це вже моє особисте питання, а от саме куди і що мене чекає – батальйон «Ахіллес» відповів на всі мої запити і питання.
- Згодна з вами, що керівництво – це надважливо, бо це люди, які приймають рішення, керують, відповідають за кожного бійця.
- Так, це правда. Командування - дуже сильна сторона «Ахіллесу». Звісно, не можу казати за всіх, я суджу по собі. Але, гадаю, у всіх така ж думка. Ти на собі відчуваєш опіку командирів.
- Ви ж пішли добровольцем?
- Так, я пішов добровольцем, мені не проходила повістка, в мене не було броні. Мобілізувався, пройшов базову загальновійськову підготовку. А оскільки я спочатку пройшов рекрутинг і мені сказали, що «Ахіллес» бере мене до себе, у мене було відношення (це документ від імені командира, в якому зазначено, що конкретний військовий підрозділ готовий взяти до себе конкретного військовослужбовця. – Авт.). То ж після базової загальновійськової підготовки, яку проходять абсолютно всі військовозобов'язані, коли їх мобілізують, мене не забрали невідомо куди, а забрали саме в «Ахіллес». Як домовлялися, так все і сталося.
- Перед тим, як приймати рішення, ви якось готувалися? Бути морально готовим – це само собою. Але військової підготовки, я так розумію, у вас не було? Військової кафедри, наприклад?
- Військової кафедри не було. Я ніколи не цікавився військовою справою. Тим більше, я навчався в Київському національному університеті театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого, де військової кафедри немає. Тобто теоретично її можна було пройти - два рази на тиждень помарширувати або якусь теорію почитати, але зараз це все не працює. Як на мене, це марна справа. Всі військові кафедри вчать по книжці. Але новітня військова історія пишеться саме цією війною, в книжці не описано те, що відбувається зараз під час російської агресії.
Те, що викладають на військових кафедрах, - абсолютна радянщина. Тому до повномасштабного вторгнення мене й не цікавила військова служба. Так, я думав про це з 2014 року, але сили і сміливості мобілізуватися не було. Мабуть, був ще занадто зелений. А вже коли почалася така широка і жахлива агресія зі сторони під…ів, то зрозумів, що рано чи пізно ми всі будемо там. То ж краще самому зробити свій вибір, ніж тебе десь загребуть і відправлять хтозна куди. Тому підготовка була стосовно того, куди йду і до кого.
Морально я був готовий йти ще на початку повномасштабної війни. Але тоді мене не взяли. Коли прийшов у військкомат, мені сказали: «Йди погуляй, ти актор, що тобі тут робити». Пройшло два роки, і хлопців треба міняти, треба опановувати нові знання. Я пішов в батальйон ударних безпілотних авіаційних комплексів. А тут треба навчатися новим передовим технологіям, які використовуються під час війни. Бо війна дуже технологічна.
Я – з тих людей, які не люблять, коли їх до чогось примушують. Тому й зробив перший крок сам. Зараз почуваюсь на своєму місці.
До речі, коли вже проходив навчання, дізнався, що мені в театр прийшла повістка.
Юрій Феліпенко з побратимами. Фото: Instagram.com/y.felipenko/
Армія – це не вирок, це початок нових можливостей
- Зараз ви ще навчаєтеся чи вже берете участь у бойових діях?
- Після базової загальновійськової підготовки, а це загальні знання щодо техніки пересування, стрільби, маскування і так далі, трішки більше трьох тижнів проходив конкретну спеціальну підготовку. А оскільки я мав змогу обирати, ким буду у війську, то займаюся конкретно своєю справою і вчусь. А навчання тут постійні. Тобто це не значить, що я три тижні чи місяць повчився і тепер виїжджаю лише на бойові. Ми вчимось кожен день. Нема такого, що я відпрацював кілька днів, а потім лежу і відпочиваю. Звісно, перепочити дають, але кожного дня ми опановуємо якусь нову інформацію, нові методички.
Що стосується безпосередньо бойових дій, то я вже брав у них участь.
- Ярмак розповідав, що після кожної операції вони з хлопцями розбирають, аналізують, що і як, де яка помилка, як її можна було уникнути і так далі. Це дуже важливо для ведення бойових дій.
- Так, це дуже важливо для подальших твоїх дій. В цій технологічній війні на полі бою все міняється кожен день. Сьогодні ми, наприклад, літали на такій частоті, а завтра ця частота вже може бути зайнята російськими агресорами. Команда реально працює 24 на 7.
- Мені дуже подобаються ваші позитивні гумористичні ролики в інстаграмі, які ви знімали з колегами, з якими служите, фотографами Тарасом Маляревичем, Віктором Вознюком. Це для себе така розрада чи було на меті й іншим показати, що життя триває?
- Так, по-перше, це і розрада, і можливість перепочити. Як ви помітили, у нас багато творчих людей зібралися.
По-друге, хотілося показати людям, що армія це – не вирок. Це, до речі, слова нашого командира Юрія Федоренка. І я абсолютно поділяю його думку, що армія це не вирок і не покарання. Армія – це можливості, це розвиток. Ситуація нині така, що треба її прийняти. Треба розуміти, що війна так швидко і просто не закінчиться. Тому армія – це початок нових можливостей. І чим більше ти вмотивований, тим більше можливостей можеш для себе почерпнути - більше знань, більшої мотивації, більше впевненості, сили в собі.
Все не так страшно, як комусь здається. Може, деякі люди не цікавляться цими питаннями, тому одразу уявляють, що це страшно. Тут такі ж самі люди з цивільного життя. Не всі тут військові, дуже багато людей, які, не будучи до війни військовими, стали військовими, і топовими військовими. Тому ці ролики були направлені і на те, щоб показати людям, що все нормально. Просто треба мати мотивацію і трішки сміливості, а далі вас навчать.
В «Ахіллесі» у мене дуже чудові побратими. Саме тут я відчув це по-справжньому, зрозумів, що це не пусті слова. Я знаю, що старші товариші, більш досвідчені, завжди допоможуть, поділяться досвідом для того, аби зберегти твоє життя, аби ти виконував більш ефективно свої завдання. Тут немає індивідуалістів, тут всі допомагають один одному.
Переглянути цей допис в Instagram
Пропозицію зробив у Харкові, коли Катя приїхала провідати мене
- Нещодавно ви одружилися з Катериною Мотрич. Сердечно вас вітаю! Давно вирішили? Багато військових нині створюють родини, бо не хочуть вже відкладати щось на потім.
- Ми з моєю вже дружиною, а до цього дівчиною, разом п'ять років. Можливо, війна в деякому плані підштовхнула нас до цього кроку. Але ми і до війни думали про одруження. Це моя людина, це мій пазлик, це моя друга половинка або перша (сміється).
Оскільки у мене немає родичів - ні батьків, ні сестер, ні братів, - то якщо не дай боже зі мною щось станеться, в неї буде повний доступ до мене. Так все влаштовано офіційно. Але це вже другорядна причина. Найважливіше і найцінніше - я її кохаю, а вона кохає мене.
- Пропозицію ви зробили вже під час навчань у війську?
- Пропозицію зробив у Харкові, коли Катя приїхала провідати мене. У мене саме випало декілька не дуже завантажених днів, тому я міг прогулятися з нею, побути разом. Це сталося прямо перед дверима РАГСу. Ми зайшли в найближчу ювелірну крамницю, купили обручки і розписалися. Оскільки я тепер військовий, ми змогли розписатися без черги.
- Це була і пропозиція, і одруження в один день?
- Так. Вона розуміла, що я їй освідчуся, і я розумів, що я це зроблю. Просто чекав слушної нагоди, аби це зробити.
До речі, в той день я був не один військовий, який хотів одружитися. Було багато молодих хлопців з молодими красивими дівчатами. І це дуже радує.
- Медовий день, як зараз у нас виходить, вам дали?
- Навіть півтора. Командування розуміє своїх бійців, мене привітали і відпустили, наскільки була можливість. Буквально наступного дня після одруження і розпису я вже поїхав на бойові позиції.
Юрій і Катерина одружилися у Харкові. Фото: Instagram.com/y.felipenko/
Юрію Феліпенку – 31 рік. З 2016 року служить у Театрі на Подолі. Серед його робіт – вистави «Колискова для лисиці, яку ще ніхто не бачив», «Зелені коридори», «Сірі бджоли», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Зіграв головні ролі в таких серіалах як «Окуповані», «Обіцянка Богу», «Колір пристрасті».
