Сценарист фільму Буча Олександр Щур: Деякі сцени переписував десять разів – і щоразу плакав
В Україні та США вже пройшли закриті покази робочої версії фільму «Буча». Прем'єру заплановано на осінь 2024 року. Сценарист Олександр Щур розповів Коротко про, як проходив процес роботи над фільмом, підбір акторів та ставлення до критики.
«Це культурна зброя, яка розверне світ до України»
– Фільм «Буча» ще до виходу в прокат викликав хвилю критики в інтернеті. Говорять, після негативних відгуків його навіть довелося перезнімати.
– Це абсолютна неправда – такого ми ніколи не робили. Але так, комусь не подобається фільм. Реалізовано той сценарій та монтаж, які ми написали на самому початку, і єдине, що ми доробляли – це музика та звук.
Хоча перемонтувати та перезнімати фільм – це стандартна голлівудська практика. Вони мають на це гроші. Від 10 до 50% фільму можуть перезняти.
- А як взагалі ставитеся до критики вашої роботи?
- Ми живемо у вільній країні, і кожен може висловлювати свою думку. Якщо комусь не подобається, з цим не можна посперечатися, бо немає жодного фільму у світі, який би сподобався всім. Але відгуки від глядачів у залі, які дивилися робочі матеріали фільму – це не прем'єра, вона буде на одному з кінофестивалів, - ми маємо гарні. Ось зараз «Оппенгеймер» зібрав сім "Оскарів" та мільярд доларів, але я знаю десятки людей, яким він не сподобався настільки, що вони пішли із сеансу. Взагалі ніхто не очікував, що тригодинний фільм, де вся стрічка – суцільні діалоги на складні теми, зробить такий фурор.
Фільм « Буча » дивилися безпосередні очевидці тих жахів – в Україні на закриті покази ми запрошували тих, хто став прототипами героїв фільму, аби почути їхню думку. Мене дуже надихнула подяка жінки з Бучі. Достатньо подяки однієї такої людини, щоб було зрозуміло, для чого ми цей фільм робили. Вона виїхала до США з двома дітьми та була на перегляді там, а її чоловік-парамедик загинув в Україні.
Також фільм бачили відомі волонтери та фотографи, які працювали в Маріуполі в окупації. Ми запросили їх, щоб виключити помилки у фільмі – щоб не повторилася та сама ситуація, як із фільмом « Юрик », який обурив маріупольців. Крім того, нас консультувало ГУР, оскільки у фільмі йдеться і про роботу розвідки. Наш фільм дивилося багато офіцерів, у тому числі й особисто Буданов. Ми отримали підтримку МЗС, міністра культури із заступниками, Генштаба, Міноборони.
Фільм «Буча» – це культурна зброя. Він коштує - як 1/10 частина танка, але може допомогти набагато більше, якщо завдяки йому виділять гроші. Ми поїхали до США саме з тією місією.
«Росіяни, як хворі садисти, добре відчувають страх»
– Фільм порівнюють із документалкою Мстислава Чернова « 20 днів у Маріуполі », яка отримала «Оскар» – не на користь «Бучі». Не заздрите успіху «20 днів…»?
- Їх порівнювати можуть лише ті, хто подивився обидва фільми, а таких одиниці. Як я можу заздрити, я дуже радий – це чудова перемога української команди, і це також зверне увагу на Україну. І це героїчний вчинок, що вони взагалі змогли це зняти та вивезти ці матеріали. Режисер на церемонії вручення "Оскара" висловив мою думку – що краще б цього фільму не було. Краще було б знімати комедії, а не Бучу, але, на жаль, це довелося зробити. Фільм "20 днів у Маріуполі" приверне увагу і до нашого.
- Здебільшого ви працюєте з комедіями. Чому вирішили взятися за таку важку тему?
- Сценарист та продюсер Крейг Мейзін зняв правдиву драму про Чорнобиль, яка голосно пройшла у всьому світі, хоча до цього писав сценарії для брутальних комедій, наприклад «Дуже страшне кіно». Комедійний автор може писати драми. Як українець я хотів зробити для своєї країни те, що я вмію робити найкраще – написати сценарій. І ще мене зачепила історія волонтера Костянтина Гудаускаса, литовського єврея, громадянина Казахстану. Він міг виїхати, але лишився і вивозив людей. Ця історія буде цікавою не лише в Україні, вона стане потужним меседжем для тих країн на Заході, які все ще сумніваються, чи треба допомагати. Не можна залишатися осторонь.
- А сам Костянтин дивився?
- Звичайно, він був і на зйомках та показував локації, де що відбувалося і як саме. Ще на етапі написання я зустрічався не лише з ним, а й з усіма тими, кого він рятував, серед них – композитором Ігорем Дмитровичем Покладом та його дружиною Світланою та з багатьма жителями Бучі. Ігор Дмитрович похвалив музику - від композитора-легенди, який написав понад сотню опер та композицій, почути це особливо приємно.
- Чим вас вразила особистість Костянтина Гудаускаса?
- Це дуже м'яка людина, причому дуже хоробрий. Думаю, я б побоявся проїжджати стільки разів блокпости росіян. Я б так зробив лише зі своєю родиною, мабуть. Ризик бути вбитим був дуже великий... І ось ця його сміливість і рятувала. І я знаю це не тільки від нього – росіяни дуже добре відчувають страх. Хворі садисти таке дуже люблять. А коли людина не боїться, вони цього не розуміють і починають відступати. Це ми також показали у фільмі. Ця хоробрість надавала впевненості і Костянтину на блокпостах, і тим, кого він вивозив.
Польський актор Цезарій Лукашевич (у центрі) зіграв роль Костянтина Гудаускаса
Актори відмовляються грати росіян
- Серед акторів ніхто не відмовлявся грати, щоби не пропускати через себе ще раз цю трагедію?
- Таке було, але це стосувалося не теми, а ролі – багато хто не хоче грати росіян. Росіян у нас зіграли круті актори В'ячеслав Довженко, Анатолій Сміян – їм удалося зробити потужні образи та зобразити їх не карикатурно, а правдиво. Головну роль відіграв поляк Цезар Лукашевич. Загалом у нас знялося 120 акторів плюс 800 акторів масових сцен.
- Чи доводилося відмовлятися від якихось сцен через надмірну жорстокість чи згладжувати їх?
- Це те, чому багато хто боїться дивитися «Бучу», як і «20 днів у Маріуполі». Ми показуємо трагедію через людську драму – у кадрі немає агресивної жорстокості, річок крові чи зґвалтувань. Крім того, чим кривавіше кіно, тим сильніші вікові обмеження, відповідно, у фільму менше шансів потрапити на телебачення, дистрибуцію чи стрімінг. А ми хочемо показати цей фільм широкій аудиторії.
- А де ви самі були під час подій у Бучі?
- Я живу трохи на схід від Бучі, у Вишгороді. Вранці 24 лютого бачив вертольоти, які штурмували Гостомель, – вони пролітали над нами. Початок війни бачив на власні очі. Вишгороду пощастило, що він відокремлений рікою, і росіянам не вдалося зайти.
- Якби на той момент ви були в Бучі, це допомогло б у написанні сценарію чи, навпаки, завадило?
- Це такий жах, що складно вгадати, як би це на мене вплинуло. На мою думку, не обов'язково був свідком. Стівен Спілберг не був у концтаборі, а Джеймс Камерон не плив на "Титаніку", але це не завадило їм зняти чудові фільми про це. Якщо вивчається матеріал, для творчої людини цього достатньо.
«Це важкий досвід – працювати з Бучею після комедій»
- Наскільки вам психологічно важко працювати з такими темами, як Буча ?
- Це досить важко – сценарист має все пропустити через себе. Коли виписуєш діалоги та розумієш, що ці люди – справжні і вони загинули, це дуже боляче. Були деякі сцени, які я по шість-десять разів переписував – і щоразу плакав. Це людська трагедія. Для мене це тяжкий досвід. Але в житті треба робити і такі речі, не можна постійно перебувати лише в позитивній тематиці. Емоції мають бути різними. Головне, що всі ці мої моральні страждання – це ніщо, порівняно з тим, що пережили ці люд, або що переживають фізично та морально наші хлопці на фронті. У такі моменти розумієш, що твої моральні страждання чи недосип - це все нісенітниця, і треба збиратися і йти далі.
– Скільки версій сценарію довелося написати?
- Перший драфт (версія. – Авт.) писався пів року, ще три-чотири місяці покращувався. Сценаристи мають такий вислів: «Сценарій не можна перестати писати, його можна кинути». Можна нескінченно щось покращувати, і ви не закінчите його ніколи. Це стосується будь-якого сценарію до будь-якого фільму.
- Чи існують якісь правила, що гарантують створення якісного сценарію?
– Я люблю, коли є історія зміни людини – так звана «арка персонажа». На початку це одна людина, а наприкінці – зовсім інша. Це цікаво спостерігати. І дуже цікаво, якщо у фільмі закладено другий шар - коли глядач бачить не тільки те, що лежить зовні, а й є ще якийсь метафоричний зміст.
- Кого ви самі вважаєте найкращим сценаристом? Хто на вас мав найбільший вплив?
– Важко сказати… У нас зазвичай знаменитими стають режисери чи продюсери, а сценаристів мало хто знає. Хіба що таких, як Вуді Аллен, який сам пише сценарії до своїх фільмів. Напевно, краще сказати про кіно – це американський фільм «Касабланка» 1942 року про окуповану нацистами Францію. Це художній фільм, знятий під час війни, що ще раз підтверджує правильність того, що під час війни треба знімати про війну. "Список Шиндлера" - і книга, і фільм дуже потужно зроблені. Той самий Вуді Аллен.
Знімають удесятеро менше, ніж до війни
- Який жанр кіно зараз найбільш затребуваний?
- В Україні завжди заходять або комедії, або пригодницькі та сімейні. Це можна бачити за популярністю мультфільму «Мавка», фільмів «Я, ти, він, вона», «Скажене весілля», «Довбуш»… А у світі – блокбастери та комедії. Ось на американському ринку вийшла "Дюна-2" - і на неї неможливо було купити квитки. Вона зібрала більше 200 мільйонів доларів на перший вікенд прокату. Це є вічні теми. Але хороші фільми завжди знайдуть свого глядача.
- Скільки коштував фільм і де брали гроші?
– Це приватні інвестиції з України, Польщі, Канади, США. Багато що для зйомок нам надали безкоштовно. Бюджет фільму – близько мільйона доларів, але чистих грошей там близько 600 тисяч.
- Наскільки ситуація з кіно в Україні погіршилася після початку повномасштабної війни?
– Якщо до війни все йшло вгору – знаходили гроші, знімали кіно, наші фільми постійно щось вигравали, то з 2022 року утворилася прірва. Знайти великі гроші та зняти повнометражний фільм майже неможливо. Багато хто виїхав, багато хто пішов захищати країну. Кіно часто знімають з допомогою дронів – кіношники стали операторами дронів. Піротехніки та каскадери теж пішли до армії. Це обов'язково вплине на якість фільмів. На серіали були невеликі суми, на художні поки що нічого. Подивимося. За час повномасштабної війни, якщо не помиляюся, зняли лише три фільми – торік, які планують випускати у прокаті. Це удесятеро менше, ніж знімали до цього.
Досьє "Коротко про
Про що фільм?
Художня драма «Буча» заснована на реальних подіях, що відбувалися у передмісті Києва на початку повномасштабної війни. Головний герой – волонтер-іноземець, який вирішив залишитися в Україні та допомагати мешканцям, незважаючи на можливість виїхати з країни та не ризикувати життям. Його прототипом став волонтер Костянтин Гудаускас – громадянин Казахстану литовського походження, мешканець Бучі. Прототипом ще одного героя фільму став український композитор, лауреат Шевченківської премії Ігор Поклад, котрий зустрів війну у своєму будинку у Ворзелі. Зйомки фільму проходили на Київщині через рік після тих подій.
