Стендап-комік Макс Вишинський: Жарти про війну глядачам почали набридати
Стендап-комік Макс Вишинський запевняє: нині квитки на українських коміків швидко розлітаються, бо людям потрібно перезавантажуватися. А це і є індикатором успіху – на наших артистів йдуть і сміються.
Як жартувати про війну? Як висміювати нашого ворога? Яка сьогодні місія українського стендапу? Чи зміниться гумор у майбутньому? Про всі ці речі ми поговорили з Максом Вишинським.
На початку війни нам усім було конче необхідно висміяти ворога
- Максе, чи важко вам було знову вийти на сцену і жартувати? Що надихнуло писати нові жарти у новій реальності?
- Вийти на сцену і жартувати не було важко. Навпаки, для коміків жарти - це захисна реакція у першу чергу. Тому особисто я чекав свого виходу на сцену. І коли побачив, що наші люди сповнені оптимізму, вони самі роблять меми, жартують у коментах в соцмережах, зрозумів, що вони вже готові до гумору від професійних стендап-коміків.
Мій перший концерт під час війни відбувся у Хмельницькому, це моє рідне місто. До речі, це був перший виступ у Хмельницькому, я ніколи не думав, що дебют у моєму рідному місті буде за таких обставин.
На той час нашою місією було як слід пройтися по ворогу, по русні, прямо знищити їх. І оскільки ми з глядачами були на одній хвилі, ці жарти заходили дуже круто. Хоча, ви ж розумієте, це було написано, грубо кажучи, з сьогодні на сьогодні. Але ніякого остраху, переживань не було. А так як я - комік професійний, давно цим займаюся, розумів, що зараз і мені, і людям потрібні жарти, які будуть висміювати ворога. Тому писав у цьому напрямку.
- Багато артистів кажуть, що гумор лікує. А який саме гумор? Що найбільше розважає?
- Перші стендапи після повномасштабного вторгнення відновилися десь наприкінці квітня. І тоді, звичайно, найбільше заходили жарти про ворога, про русню. Чим вони були жорсткіші, тим було краще. Це дійсно об’єднувало людей. Якщо б ти жартував про щось надто особисте, що не стосується війни, люди це не зрозуміли б.
У звичайному житті особисте заходить, кожен комік сам обирає, про що жартувати. Але в час, який ми переживаємо, ти не можеш писати про щось інше. У мене, наприклад, дружина була вагітна, я писав, як війна вплинула на вагітність, примудрявся знаходити в цьому комедійність. Тому в таких моментах можна було вплітати і особисте, і те, що нас всіх об’єднує – повномасштабне вторгнення, боротьбу з росіянами.
Але чим довше триває війна, тим більше люди починають втомлюватися від жартів про війну. Вони вже думають: «Ми зрозуміли, що росіяни найбільші покидьки, що буряти - тупі, з жартів про Арестовича ми вже два-три тижні як відсміялися». Адже вдень вони читають новини про війну, а увечері йдуть на стендап і слухають жарти про війну. Їм почало набридати це, їм потрібно змінити фон.
- Так, спочатку було смішно про вкрадені труси, унітази чи росіян в пакетах, а потім воно вже приїдається, бо такого багато і таке у всіх.
- Так, воно вже приїлося, і я це бачу на своєму досвіді. Якщо взяти навіть мій крайній виступ, у мене був короткий блок про дрони-камікадзе, люди послухали, ну – ок.
А коли я почав розповідати про те, що у мене народилася дитина, після мене комік - про якісь гороскопи, наступний, образно кажучи, говорив про екстрасенсів чи про те, що у нього вдома з’явилася домашня тваринка, людям сподобалися такі милі жарти, які не стосуються нашого загального нерву. Люди дійсно втомилися від жартів про війну.
На початку війни нам усім було конче необхідно висміяти ворога. Зараз глядач повертається до звичної моделі стендапу – він хоче побачити особистість, дізнатися її думку стосовно чогось, послухати, знову ж таки, про особисте і з усього цього посміятися. Якісь патріотичні, об’єднуючі речі свою місію вже виконали. Нині коміки повертаються до того, про що жартували до війни.
Але все одно нагадувати про те, що у нас йде війна, треба. Може, не прямо на сцені матеріалом, а тим, що з кожного концерту збираються донати для ЗСУ. Забути, що йде війна, і жартувати тільки про стосунки чи якісь інновації, наприклад, – це, мені здається, неправильно. Тому в матеріалі коміків відсоток жартів про Путіна, бурятів і їм подібних вже дуже маленький.
Такі теми, як армія, Буча, Маріуполь, Ізюм, депортація, полон, чіпати не варто
- І до війни здіймалися скандали через якісь невдалі жарти, які ображали людей. Чи є зараз теми, які чіпати не можна? Чи тут важливо, як про це вдало пожартувати?
- Якщо ти професійний комік, береш в руки мікрофон і виходиш на сцену, то береш на себе дуже велику і серйозну відповідальність. Було, що деякі коміки через відсутність досвіду чи непрофесійність невдало жартували про ЗСУ. Якщо комік вважає, що йому це смішно, значить, він не професіонал. Я це можу сказати в лоб.
Не можна жартувати в поганому світлі про наші ЗСУ, про наші втрати, про Бучу, Маріуполь, робити якісь порівняння. Хтось із блогерів, коли в нього сталося щось погане, написав: «Це мій особистий Маріуполь». Та не можна говорити такими термінами! І такі помилки роблять і деякі стендап-коміки.
Згадки про страшну трагедію взагалі не потрібно використовувати на сцені, навіть якщо у тебе суперкласне формулювання або це чорний жанр. Так, чорна комедія має своє місце, але навіть у чорній комедії є якісь межі. Тому якщо ти щось придумав про нашу армію, треба тричі подумати, чи видавати це, порадитися з коміками, з якими дружиш, розповісти просто своїм знайомим.
Кожне формулювання кожного коміка має великі репутаційні моменти, і можна репутаційно дуже багато втратити, навіть якщо ти нічого поганого не хотів сказати. Тому якщо ти сумніваєшся, то такі теми, як армія, Буча, Маріуполь, Ізюм, депортація, полон, взагалі чіпати не варто. Навіть якщо у тебе виходить щось більш-менш смішне, ти все одно нагадуєш людям про те, який кошмар вони пережили.
Є деякі коміки, які намагаються хайпонути, мовляв, скажу зараз щось про ЗСУ, і у мене в TikTok багато переглядів буде. Переглядів-то буде багато, але вже з негативними коментарями. Тому війна ще й показує, хто професіонал, а хто виходить на сцену і щось ляпає не думаючи. Стендап – це про чіткі формулювання.
- Теми мають значенні, де ти виступаєш – у залі в Києві, перед військовими, у госпіталі? Бо всі різне пережили… Як обрати виважені історії?
- Звичайно, мають значення. Якщо я виступаю на благодійному концерті, де є військові, то думаю, які жарти вони можуть не зрозуміти, адже вони живуть трішки в інших реаліях. І гумор у військових «свій», особливо на передовій. Якщо я, цивільний, вийду і почну розповідати цивільним людям щось про деокупацію Херсону, ми одне одного зрозуміємо. А якщо я буду розповідати військовому свою думку про деокупацію, бо стендап – це моя думка, це буде некоректно, адже я більше половини не знаю, як воно там насправді. Тому комік повинен розуміти, до якої аудиторії він їде виступати.
В Києві, наприклад, ти можеш жартувати про черги в "Макдональдс", тобто про якісь речі, які тільки киянам можуть бути зрозумілі. А коли з цим жартом ти приїдеш у Івано-Франківськ – там не зрозуміють. І - навпаки.
Також багато чого залежить від місця проведення. Якщо це якийсь лаунж-майданчик, люди сидять з келихом вина, а ти виходиш на сцену і агресивно лупиш росіян, тебе не зрозуміють. У глядачів і у коміків повинен бути однаковий настрій.
Тому потрібно підбирати матеріал, дивлячись на те, хто буде сидіти в залі. Особливо, коли в залі військові або люди, які постраждали, скажімо, у Чернігові чи Харкові. І тут ти вже не будеш жартувати, як тобі, бідному, було тяжко у Чернівцях чи на Закарпатті смажити шашлики, ховаючись під мангал під час тривоги. Тобі одразу скажуть: «Ти що, знущаєшся над нами?».
- Ви на кому тестуєте жарти, як обираєте, що зайде публіці?
- Це досвід. Я займаюся гумором з 14 років, зараз мені - 32. Я пройшов КВН, «Лігу Сміху», стендап. Я вже інтуїтивно розумію, що треба розповідати, а що - ні. Дивлюся, приміром, що в залі збирається багато закоханих пар, то ж, напевно, їм буде не цікаво слухати про політику або що я не люблю екстремальні види спорту, тому переключуся на матеріал сімейний. Інколи можна переключитися, навіть виступаючи на сцені. І так роблять багато коміків. Коли вони починають розповідати про речі, пов’язані з війною, і бачать, що люди втомилися, доходять до якоїсь крапки і переключаються на щось більш близьке всім.
Але якщо є якісь суперечливі питання, де я вагаюся як людина, комік, що жарт не зайде, раджусь з іншими коміками. Ми так всі одне одному допомагаємо, це нормально. Немає такого, що ти перевірив, жарт зайшов - і так само він зайде на всіх інших майданчиках. На кожному майданчику є свій вайб. Ти ніколи не вгадаєш, просто з досвідом розумієш, де і що буде працювати.
Щоправда, є такі коміки, жарти яких не заходять, а вони кажуть: «Та це глядач тупий». Та ні – глядач не тупий, якщо ти роками виступаєш в тишу, значить, щось треба міняти в собі.
Українські коміки стають лідерами думок, і це правильно
- Коли Оля Полякова і Маша Єфросініна сказали, що їм важко спілкуватися українською, ви видали у Твіттері такий жарт: «Якщо ти вбив в собі малороса, то дивись, куди його кидаєш. А то буде йти Маша Єфросініна і підбере». Ображаються люди на жарти в соцмережах? Та ж Маша Єфросініна, наприклад?
- Це жарти ситуативні. Я – активна людина у Твіттері і реагую на актуальні речі. Таких на сцені не розкажеш, бо вже завтра вони не актуальні. Особисто мені ні Полякова, ні Єфросініна, ні їхні представники не писали. Вважаю, комік якраз і повинен бути індикатором, у нього повинна бути думка стосовно різних питань.
Бо у нас як прийнято? Якщо селебрітіс щось роблять, то вони апріорі все роблять правильно, бо ж вони селебрітіс. А коміки повинні показувати людям іншу сторону. І якби я в лоб написав якісь образливі слова, не сформулювавши думку дотепно, я, звичайно, був би не правий. А так є жарт з величезним підколом, і люди дивляться: один комік про це пожартував, другий, третій, значить, є інша думка. Значить, може, не така вже Маша і права…
Українські коміки стають лідерами думок, і це правильно. Лідером думки має бути людина, яка вміє формулювати думки і яка вміє свої думки та жарти розповідати на тисячну аудиторію. Чого не можуть, до речі, Оля Полякова і Маша Єфросініна. При всій повазі до їхніх кар’єр, медійності. Оля – шикарна співачка, Маша – чудова ведуча, але я не впевнений, що тисячна аудиторія може слухати їхній спіч на півтори години. А коміків українських слухають, і залюбки слухають. Знову ж таки, я б не купив квиток на якусь лекцію Маші Єфросініної після заяв, що вона не може формулювати свої думки українською мовою. Тим більше – все вона може.
Ми, коміки, таким чином протестуємо проти того, що люди з величезною аудиторією говорять подібні речі. І якщо ми не дамо протилежну думку, їхня аудиторія буде йти за ними далі. А коли вони читають альтернативну думку, знають, що їхній кумир чи кумирка не праві.
- Зараз стендап переходить на українську. Наш стендап набирає популярності?
- Так. Індикатором популярності будь-якого артиста, і стендап-коміка в тому числі, є швидкість продажу квитків на його концерти та перегляди на YouTube. Раніше, я не звинувачую наших людей в жодному разі, ми жили в пропаганді, що Росія – це класно, а ми - меншовартісна історія, і всіх наших коміків кликали максимум на розігрів перед сольниками російських коміків.
Ми не збирали зали так легко, як образний Комісаренко, у якого мільйон підписників в соцмережах, але я завжди казав, що треба йти паралельно і робити великі концерти. І коли відпав російський ринок, люди нарешті дізналися, що є українські коміки, і не просто одиниці, це цілий рух, що є люди, які цим заробляють гроші. І люди почали цікавитися.
Зараз квитки на великі концерти українських коміків просто розлітаються, в YouTube почалася велика активність. Люди вже обирають своїх фаворитів, коментують їхню творчість.
Вже не так, як було раніше, коли українські глядачі приходять, і ти питаєш: «Пам’ятаєте коміків, яких слухали минулого разу?» А вони: «Були білорус, якась баришня і ви, а може, й не ви, але якийсь бородатий». Зараз нас почали запам’ятовувати, завіса розвіялася, і всі такі: блін, а в Україні теж крутий і якісний стендап! Просто росіяни настільки вливали свою шоу-бізнесову історію в Україну, що наші люди в ній загубилися.
Український стендап вже давно якісний, і далі він буде ще більше розвиватися. А перехід багатьох коміків на українську, знову ж таки, є їхньою позицією, протестом проти країни, яка на нас напала. І ніхто з глядачів, які ще не перейшли на українську, не каже: «Ой, ви говорили російською, а тепер українською, все, я більше до вас не прийду».
Зараз правильна позиція – бути українцем, починаючи з мови і закінчуючи музикою у своєму плейлисті.
- Так, наші завжди були в тіні, поки ти сам десь не надибаєш випадково у YouTube і думаєш – а це класно.
- Так воно і є, люди натрапляли на нас випадково. Найчастіша фраза, яку я чув від глядача всі ці роки, це: «А я і не знав, що у нас є настільки крутий стендап». І зараз вже немає жодної людини, яка б сказала: «Ти, звичайно, молодець, але образний Нурлан Сабуров – це топ». Але якщо вже розбиратися, то варто додати: «Ну тоді, чувак, крім Сабурова, тобі просто нікого не показували».
- Після недалеких жартів Сабурова ми маємо взагалі забути це прізвище.
- Я не знаю, як можна назвати його гумор - гумором. Але, знову ж таки, російська пропаганда, медіа на український ринок подавали його як бога комедії. І люди купували квитки, бо ніхто не розбирався.
Коли повернемося до нормальних реалій, будемо про ці реалії жартувати
- Розвитку стендапу під час війни допомогла відсутність великих телевізійних шоу – «Вечірнього Кварталу», «Дизель Шоу» - на телеекранах? Може, глядач більше пішов в YouTube, бо ж на телебаченні у нас стендапу немає. Чи це ніяк не пов’язані речі?
- На телебаченні у нас стендапу немає. І не буде. І, скоріше за все, це навіть плюс. Бо у нашого телебачення дуже багато рамок і занадто консервативних людей, які приймають рішення стосовно контенту. Мені здається, у стендапу і гумористичних телепроєктів, які ми звикли бачити на ТБ, все таки дуже різні аудиторії. Тому навряд чи можна сказати: я не можу подивитися «Дизель Шоу» на ТБ, тому піду в YouTube і знайду стендап.
Є люди, яким і до війни подобалося все це дивитися. Є люди, які приходили на стендап і казали, що дивляться і «Квартал», і «дизелів», і ще щось, тобто в людини є потреба просто посміятися.
Аудиторія телевізійного естрадного гумору нікуди не ділася, вона йде за ними в інтернет. Частина, можливо, паралельно ще дивиться й стендап. Але все ж таки у нас різні аудиторії.
- Може, у нас телебачення буде осучаснюватися, і все ще буде.
- Все можливо. Але вам треба стендап на українському телебаченні?.. Мені здається, що там його просто не треба.
- А російськомовний стендап зникне, як гадаєте?
- Думаю, зникне, інакше було б дивно. Що повинно спонукати українця купити квиток на російськомовних артистів? Значить, щось з тобою не так.
Я розумію, ми живемо у вільній країні, можемо виступати російською, німецькою, польською, але з Польщею і Німеччиною у нас війни немає. Коміки, навіть яким дуже важко говорити українською, все одно на неї переходять. В них є русизми, так звана «азірівка» час від часу, але якщо людина - професіонал, вона виходить і каже, що тільки переходить на українську, дає якийсь жарт стосовно цього, і це не буде викликати двояких відчуттів. Таких, які б викликала російська.
Дивлячись на тих коміків, з якими я спілкуюся і що бачу, скажу: повірте, навіть ті коміки, які не могли сказати без помилки «добрий день», зараз нормально шпарять українською. Бо якщо ти артист – ти лідер думки, і якщо тебе слухатимуть російською, думатимуть, що мовне питання не таке вже й важливе. А якщо таких людей буде багато, не дай боже, то ми відкинемося назад – у ті часи, коли всі думали, що все нормально, що всі одне одного розуміють, а російська не є мовою пропаганди Росії.
Росія взагалі не має права існувати на території України в будь-якому прояві. Недавно я спілкувався з грузинами, вони молодші за мене, і ми говорили англійською, бо вони не знають російської. Ну це просто кайф!
- Кого з коміків ви слухаєте?
- Я, та й багато коміків, відповідаючи на такі питання, просто називаємо найближчих друзів. З ким я дружу, ото й мій улюблений комік (посміхається). Коміки усі різні, і все залежить від настрою. Якщо хочу послухати жарти про русню, виплеснути свою ненависть до них, піду на концерт Насті Зухвалої.
Якщо захочу послухати жарти інтелігентні, сімейно-побутові, без мату, увімкну виступ Бекіра Мамедієва чи Сашу Лопушанського. Або випустила сольник Аня Кочегура, я подивися із задоволенням. Мені завжди приємно послухати Васю Байдака, Дениса Думу, є в Ужгороді молодий комік Ваня Бонь – теж мені подобається.
- Після нашої Перемоги якими будуть жарти? Над чим будемо сміятися?
- Життя буде продовжуватися, і життя саме буде підкидати теми комікам: що коміку болить, те, що йому цікаво, те він і буде розповідати зі сцени незалежно від того, є війна чи вона закінчилася.
Після Перемоги, думаю, ми будемо жартувати з Росії, яка розвалюється. Будемо, як би це парадоксально не звучало, по-хорошому зловтішатися, жартувати про мертвого Путіна, коли він згине, це все буде, це все принесе нам задоволення. Але будувати кар’єру на цих жартах, напевно, коміки не будуть.
Думаю, все повернеться на той рівень, який був у кожного коміка до війни. Звісно, війна вплинула на кожного з коміків, на глядачів, світ, тому будуть якісь нові стартові позиції. Згадайте, коли у нас президентом був Янукович, жартували про нього, потім став Порошенко, жартували вже про нього.
Ми всі видихнемо, а коли повернемося до нормального життя, нормальних реалій, будемо про ці реалії жартувати. Головна історія стендапу – щоб люди виходили після концерту з гарним настроєм і щоб комік йшов на поклон до глядача з гарним настроєм. А який інструмент він для цього використовує, це вже його справа.
