• Головна
• Спорт

Фото: архів Олега Старинського

Що спільного між футболом у Камбоджі та українським містом Біла Церква? Так, саме звідси родом Олег Старинський, який ось уже шість років працює головним тренером футбольного клубу Phnom Penh Crown. Минулого сезону його команда здобула золоті медалі чемпіонату та кваліфікувалася на груповий етап AFC Cup (азіатського аналога Ліги Європи).

Загалом, знай наших, навіть якщо вони у Камбоджі.

Пересів з таксі на мопед

- Олеге Михайловичу, як життя занесло вас у Камбоджу?

– Я приїхав сюди на початку 2016 року. Але до цього два роки тренував футболістів у спортивній академії в малайзійському Куала-Лумпурі. І рік працював у молодіжній збірній Малайзії (Ю-17) помічником головного тренера. Після цього і з'явився варіант із Камбоджею.

Мені запропонували позицію головного тренера молодіжки (Ю-19). Я погодився. І ми виграли чемпіонат у 2016 році. Після чого багатьох моїх вихованців забрали у вищу лігу до клубу Phnom Penh Crown, а мені запропонували стати головним тренером. Я відпрацював як головний тренер сезон 2017 року. Було важко, але до кінця чемпіонату ми відстали лише на 6 очок від переможця. Що було непоганим результатом для наймолодшої команди Камбоджі.

А потім повернувся підвищити тренерський диплом та працювати в Україні, в "Шахтар". Покликали повернутися до Камбоджі на посаду головного тренера у сезоні 2021 року.

- Складно було адаптуватися до іншої мови, культури, людей, кухні?

– Насправді першим моїм досвідом життя в Азії стала Індонезія. То був 2010 рік. Я приїхав сюди на футбольний перегляд. Думав перезапустити кар'єру футболіста. Були думки зачепитися тут і кілька років пограти у футбол. Але я отримав травму і поки відновлювався, познайомився з одним голландським тренером. Він працював у Джакарті. І він запропонував мені поїхати в Україну, отримати тренерську ліцензію та продовжити те, що мені подобається більше – а це тренувати.

Так от якраз тоді в Індонезії у мене і був і культурний шок, і гастрономічний, бо кухня там досить гостра. Але Азія мене підкорила.

А в Камбоджі все вже виявилося звичним: хіба що пересів із таксі на мотобайк і тепер їжджу ним. Ну а кухня тут не гостра. Схожа трохи на китайську. Як на мене, вона солодкувата. Камбоджійці люблять скрізь додавати цукор.

- Не сумуєте за Україною?

- Ось якраз шок я відчуваю, коли приїжджаю на батьківщину (сміється). Потрібно наново адаптуватися до погоди, культури, спілкування. В Азії люди добродушніші, ніхто з тобою ніколи не буде сперечатися. Не скаже нічого образливого. У нас люди пряміші.

Хоча все одно сумую за Україною, мені подобається вдома. Тут батьки, друзі та рідне місто Біла Церква...

– Як і коли ви полюбили футбол?

- Мій батько футболіст та тренер, завжди брав мене у дитинстві на матчі. Я бігав поруч із ним, подавав м'ячі. І так потихеньку десь із 6 років почав займатися футболом сам. Доріс до рівня чемпіонату України на дитячо-юнацькому рівні, грали з «Динамо», « Шахтарем », «Таврією». Але охота до тренерства була вже тоді - у юнацькому віці допомагав тренеру та займався з молодшими групами.

І приблизно у 18-19 років я вже не бачив себе у футболі на найвищому рівні. Проходити всі етапи – Другу лігу, обласні та аматорські чемпіонати – чесно кажучи, не дуже хотів. Я розумію, наскільки це важка праця – піднятися з Другої ліги та вище. Конкуренція дуже велика. Зрозумів, що нічого з цього в мене не вийде, і пішов вчитися, щоб отримати ліцензію тренера з футболу.

Український тренер Олег Старинський вивів молоду команду до чемпіонів Камбоджі. Фото: архів Олега Старинського

Є шанс увійти в історію

- Чим камбоджійський футбол відрізняється від українського?

- Насамперед погодою. Тут завжди сонячно та спекотно. Вологість висока. Грати за таких умов важко. Після першого тайму, особливо коли ми граємо о 15:30, ходимо на водопій. Але коли заходить сонце, футбол стає доволі інтенсивним. Тут менше боротьби, більше пресингу, більше роботи з м'ячем, більше особистих дій.

Хоча коли я вперше приїхав сюди, на футбол було складно дивитися. Через брак комбінацій ігри вигравали на індивідуальних якостях головним чином легіонерів. Це хороші високі захисники, які можуть відбити м'яч на бік суперника, а попереду або габаритні, або швидкі та стрімкі африканці та латиноамериканці. Могли індивідуально виграти за швидкістю і обіграти один в один.

- В Україні гравців купують-продають за мільйони доларів… Цікаво, як справи з трансферами в Камбоджі?

– Це невеликі суми: зазвичай близько 5-10 тисяч доларів. Цього сезону, як мені здається, стався один із найбільших трансферів - молодого футболіста викупили за 25 тисяч доларів.

- Які завдання ставите перед собою та командою?

- Збереження чемпіонства. Ми хочемо захистити титул та стати командою, яка виграла чемпіонство два роки поспіль. Мало кому це вдавалося. А якщо виграти і кубок, і чемпіонат – такого ще тут не було. Є шанс увійти в історію.