Олена Петрова: На першій Олімпіаді я загубилася у лісі, а на другій схопила чужі палиці та виграла медаль
4 лютого у столиці Китаю Пекіні стартують XXIV зимові Олімпійські ігри, які для України стануть восьмими в історії. За цей час наша країна виборола вісім медалей, п'ять з яких – у біатлоні. Серед медалістів – Олена Петрова, яка у японському Нагано-1998 здобула срібну медаль в індивідуальній гонці.
Завжди співчувала спортсменкам, які стартували за мною
- Олено, з нетерпінням чекаєте на Олімпійські ігри?
- Звичайно, чекаю, як і багато шанувальників спорту. Але вже без хвилювання, коли сама була учасницею. Всі ми, безумовно, переживаємо і із завмиранням серця спостерігатимемо за виступами наших спортсменів. Але це вже їхня олімпійська історія, і кожна завойована медаль має велику цінність для спортсмена, команди та країни.
- Коли ви дивитеся за виступами наших біатлоністів цього сезону, які почуття виникають? Яку пораду дали б нашим біатлоністам?
- Що стосується жіночої команди, то виникають змішані почуття – невизначеності, невпевненості та сумнівів. Але надія завжди є. Дівчата неодноразово демонстрували, що в їхніх силах зібратися та боротися за високі місця. А чоловіча команда тішить своїм потенціалом. Є лідери, за якими впевнено тягнуться наші талановиті й настільки ж амбітні, охочі бути серед найсильніших молод хлопці, дебютанти Олімпійських ігор.
В умовах пандемії я хочу їм побажати, щоб насамперед вони були здоровими та ніщо не завадило вийти на олімпійський старт. Хочеться, щоб наші спортсмени менше думали про відповідальність, адже можна психологічно перегоріти до стартів. Розумію, що це складно, але, виходячи з досвіду, можу сказати, що краще виходити на дистанцію сконцентрованим, але більш розкутим, ніж напруженим.
- Ви про те, як загубилися під час індивідуальних перегонів у Ліллехаммері-1994?
- Це один з тих перших моментів моєї кар'єри, що неприємно запам'яталися. Перша Олімпіада для всієї української команди, молодість, хвилювання, неуважність і та сама відповідальність.
Переживання зашкалювали, хотілося показати максимум своїх можливостей. От і заблукала, чи, точніше сказати, мало місце неправильне проходження дистанції. Зате атмосферу Ігор відчула, і вже в Нагано все було гаразд.
- Якщо не вважати, що срібну медаль Нагано-1998 ви виграли з палицями Зубрилової. Вона потім на вас не ображалася, що ви її палиці випадково прихопили?
Коли після фінішу всіх спортсменів я отримувала привітання із завоюванням олімпійської медалі, до мене підійшла Олена Зубрилова і з усмішкою каже: «Олено, може, тепер обміняємося палицями?» Все це сталося в пориві переживань та хвилювань, що я взагалі могла запізнитися на дистанцію, адже до мого старту залишалося мало часу, а лижі ще не були підготовлені. Коли отримала лижі, як виявилося, схопила саме її палиці, а різниця в їхній ростовці була лише два сантиметри.
Петрова – володар срібної медалі Олімпійських ігор у Нагано-1998. Фото: Olympic.com
- У вас десять медалей на чемпіонатах світу та жодного золота. Вас зачіпає, що медалі суцільно срібні та бронзові?
- Абсолютно. Кожна з медалей дорівнює золотій. Я дуже рада і пишаюся тим, що разом зі своєю сильною, надійною та єдиною командою завоювала їх.
- Яка медаль найцінніша та найприємніша, за винятком олімпійської?
- Кожна медаль дуже дорога і має свою цінність, але найзапам'ятливіша завжди перша. Так, у першій дисципліні на ЧС у Рупольдінгу в 1996 році в індивідуальній гонці виборола бронзову медаль. Ця медаль надала ще більше впевненості та розуміння, що саме ця дистанція з її чотирма вогневими рубежами і є мій коник завдяки швидкій та точній стрільбі. А далі ще більше. Разом із командою ми піднялися на срібний та бронзовий п'єдестали у Рупольдінгу.
А не любила виходити я на дистанцію у мас-старті. Бракувало тієї потужності та швидкості проходження цих перших метрів «на руках». Завжди співчувала тим спортсменкам, які стартували за мною, бо я їх пригальмовувала.
- А вони у відповідь могли помститися чи нашкодити? Це зараз картинка така, що ведуть усю гонку, а раніше в ліс заїхав та іди знай, що відбувається між дівчатами?
- Загалом траси широкі, і є простір, де ти можеш обійти колегу. Єдине, коли тебе наздоганяють чи обходять сильні суперниці, то, пропускаючи, займаєш правий бік трасою. Бувало різне. Могли палицю зірвати або на лижу наступити, але все це частіше відбувалося ненавмисно. У моєму випадку з непорядністю я не стикалася.
- Де найважчий підхід до стрільбища?
- Особисто я ніколи не любила трасу в Оберхофі (Німеччина). По-перше, нестабільні погодні умови, що часто змінюються: дощі, вітри, божевільні мокрі снігопади і плюс велика висота над рівнем моря.
А ось любила Рупольдінг (Німеччина) з його м'яким кліматом, теплою атмосферою, гостинністю та багатотисячною підтримкою публіки. Подобалися Антерсельва та Ханти-Мансійськ. У російському Ханти-Мансійську проживає багато українців, які з нетерпінням чекали на наші виступи.
Перед Олімпіадою в Солт-Лейк-Сіті були погані передчуття
- Коли доводилося виступати у Японії, США та Канаді, наскільки акліматизація впливала на результат?
– Впливала. Різні часові пояси. Доводилося підлаштовуватися під час, а так хотілося спати або ж, навпаки, не спати. Якщо ж Олімпійські ігри, а вони у нас відбуваються на серйозних висотах, тренерському штабу та керівництву команди доводилося набагато раніше обговорювати план підготовки до головних стартів.
Що стосується саме Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті, ще до поїздки до Штатів у душі закрадалися погані передчуття щодо результатів. Я не відчувала тієї необхідної легкості та свіжості у тілі, щоб боротися за високі місця.
- Що складніше для біатлоніста: покращити стрілянину чи додати у швидкості?
- У моєму випадку я була стабільніша у стрільбі. Здорово, коли ти швидкий на дистанції та міток на вогневому рубежі. Коли ти чудово почуваєшся функціонально на дистанції, то й стрілянина йде з легкістю. Коли мені було важкувато, особливо в індивідуальних перегонах, на кожному вогневому рубежі я дорожила кожним пострілом, щоб не відхопити хвилину штрафу. Я розуміла, що якісною стріляниною компенсую невдалу роботу ходом.
- На стрільбищі сильно заважає, коли поряд інші біатлоністки стріляють, під'їжджають чи зриваються з килимка?
Потрібно вміти відключатися і максимально сконцентрувати увагу на свою установку. Мені це переважно вдавалося. Деколи, коли під'їжджаєш до стрільбища, звичайно, підглядаєш результат суперниці. Але це така тонка матерія, яка може вплинути на результат. Ось побачиш або почуєш, що твоя конкурентка, наприклад, здійснила осічку - і в тебе включається мозок, що, якщо відстріляєшся чисто, можеш бути вищим у результаті. Але я навчилася не думати, як я відстріляюся. Для того й тренування, щоб все відпрацьовувати до автоматизму. Необхідно цілеспрямовано виконувати свою роботу.
– Ви взяли участь на чотирьох Олімпіадах. Яка була найкраще організована?
- Ліллехаммер-1994 та Нагано-1998.
Олена славилася відмінною стріляниною, чим компенсувала не найшвидший хід по дистанції. Фото: Olympic.com
А собака-то була непроста
- Життя професійного спортсмена багате на незвичайні історії. Розкажіть одну дивовижну вашу.
- Був зі мною випадок на ЧС-2003 у Ханти-Мансійську. Я завоювала у спринті срібну медаль і готувалася до естафети. Напередодні старту дізналася від тренерського штабу, що ставлять мене на четвертий етап. Я завжди була категорично проти цього. Четвертого етапу мені важко було психологічно дочекатися. Мені здається, я подумки перегорала на той час. Четвертий етап ніколи не був моїм. Мій – другий. І я пам'ятаю ці мої переживання, сльози на очах.
Загалом вирішила пробігтися зі стадіону до готелю. І раптом з якогось двору вибігає собака, хоча напередодні ЧС повідомлялося, що організатори виловили всіх чотирилапих на околицях. Кусає мене за ногу, кров хлисне. Я одразу до лікаря. Відвозять до лікарні. І що ви думаєте? Я таки вийшла на естафету, на нелюбимий четвертий етап, і ми здобули срібну медаль! Ніхто не розраховував на цю медаль.
– На допінг потім не перевіряли?
- Так, перевіряли, але не собачий.
- Ось як.
- Так ніхто ж не знав, окрім моєї команди (сміється).
- В умовах жорсткої конкуренції важко зберігати добрі стосунки із подругами по команді?
- Бувало різне, це спорт. Звичайно, як команда ми були дружні, особливо коли виходили на старт естафети. Але індивідуально всі відповідали за себе. Ми були суперницями, але раділи одна одній. Кожна з нас була конкурентоспроможною, тому ми щиро раділи, коли хтось брав якусь медаль.
- У вас були друзі в інших збірних?
- Мені достатньо було своєї команди. Хоча, звичайно, ми спілкувалися з іншими спортсменами, але без дружби.
- Коли ви востаннє спілкувалися з Оленою Зубриловою?
На чемпіонаті України у Чернігові восени 2019-го. Вона продовжує жити та працювати в Білорусії, де її дуже люблять, цінують та поважають.
Дві Олени – Петрова та Зубрилова. Фото: Olympic.com
Пожертвувала сім'єю заради кар'єри
- У біатлонному середовищі завжди було багато романів – Деркач із Хвостенко, Б'єрндален із Домрачевою, Лів-Греєт Скьєльбрейд із Пуаре. У вас були романи із біатлоністами?
- Були, але швидкоплинні.
- Хто до вас лижі підкочував?
- Ой, не розповім.
- Та вже стільки років минуло...
- Все одно це ні до чого серйозного не призвело. Скажімо так, це були більше симпатії (усміхається).
- Курортні романи в олімпійському селі – нерідкі випадки?
- Можливо, траплялися. Спортсмени такі самі люди, з почуттями.
- Чи багато дівчат жертвували кар'єрою заради сім'ї?
- Найяскравіший приклад – Валентина Цербе-Несіна. Вона завершила кар'єру після двох Олімпійських ігор, хоча могла ще довго виступати та разом із нами збирати медалі.
- А були випадки – хто пожертвував сім'єю заради кар'єри?
– Я.
- Розкажете?
- Завжди думала – не час, ще встигну. Спорт був на першому місці.
– Сім'ї ніколи не було?
- Ні. Я вільна жінка. Швидше за все, ще не зустріла тієї людини, яку бачила б поруч із собою. Але з оптимізмом дивлюся у майбутнє, вірю, що все ще попереду.
– Ви зараз очолюєте Сумське відділення НОК. Що входить до ваших обов'язків?
- Ми маємо дуже багато проектів НОК України, які ми активно реалізуємо в областях. Організовуємо свої заходи у співпраці з федераціями олімпійських видів спорту, фізкультурно-спортивними товариствами та навчальними закладами.
Сьогодні Петрова очолює Сумське відділення НОКу. І як же вона чудово виглядає! Фото: Olympic.com
- Цього року ви відсвяткуєте 50-річчя - і ви так молодо виглядаєте. На скільки років почуваєтеся?
- Спасибі! Відчуваю себе набагато молодше. Мене оточує молодь, багато спілкування. Це такий взаємообмін позитивної енергії, ось вона дозволяє тримати себе в прекрасному тонусі. Діти мотивують розвиватися та рухатися вперед.
– Дар'я Домрачева описала біатлон, як вогонь та лід. «На дистанції треба бути дуже гарячим, а коли приходиш на стрільбище, ти маєш бути холодним, як лід». Як би ви охарактеризували біатлон?
- Кожен старт – це мить, і фінальний результат залежить від внутрішньої організованості.
Олена Петрова – легенда українського біатлону, срібна призерка Олімпійських ігор 1998 року в індивідуальній гонці, 10-кратна призерка чемпіонатів світу. Народилася 24 вересня 1972 року в Шаркані (Удмуртія, СРСР). Незаміжня.
