• Головна
• Спорт

Фото: особистий архів Дениса Готфріда

Цими днями у столиці Узбекистану Ташкенті проходить чемпіонат світу з важкої атлетики. У перші дні змагань Світлана Самуляк принесла Україні перші за вісім років жіночі медалі ЧС у важкій атлетиці. У ваговій категорії до 55 кг 18-річна харків'янка завоювала бронзу за сумою двоборства (201 кг) та виграла срібло у ривку (91 кг).

Це не може не тішити, бо з важкою атлетикою у нас пов'язані славні традиції. На перших для України Олімпійських іграх в Атланті-1996 двоє наших важкоатлетів Тимур Таймазов та Денис Готфрід завоювали медалі.

Таймазов завоював золоту медаль, а Готфрід – бронзову. Сьогодні 50-річний Таймазов – громадянин Росії. Колишній спортсмен працює керівником Управління Федеральної податкової служби з РСО-Аланія у Північній Осетії.

Готфрід тренує дружину Анастасію, чемпіонку світу та Європи, але ці медалі вона приносить для Грузії. «КП в Україні» відшукала Дениса та згадала видатну кар'єру дворазового чемпіона та призера Олімпійських ігор.

Звання чемпіона світу вище за бронзу Олімпійських ігор

- Якщо глянути на ваше життя, на вашу кар'єру, можете сказати, що ви повністю реалізувалися?

- Ні не можу. Міг би набагато більшого досягти. Що завадило? На жаль, поряд не було гарного тренера. Десь вплинула наша система спорту, котра була і залишається корумпованою, незацікавленою в результаті спортсменів. Їхні інтереси – залишитися за всяку ціну у корита а для цього неугодних сильних особистостей потрібно прибирати. Звісно, і травми завадили. В українському спорті немає наукового підходу, методологічної бази, нормального харчування, психологів. Все застаріло. Доводилося вчитися на помилках.

- Що для важкоатлета важливіше: бронза Олімпійських ігор-1996 чи звання чемпіона світу?

- Чемпіоном світу я ставав двічі - у 1999-му та 2002 році. Мабуть, звання чемпіона світу стоїть вище Спортсмен завжди мріє про перше місце. Це показник виконаної роботи. Чим спорт відрізняється від багатьох сфер та індустрій? Ти можеш бути хорошим лікарем і бути при цьому шанованою людиною. І нема діла, що ти не найкращий лікар, але ти серед людей. і вони тобі вдячні! Умовно кажучи, ти можеш бути 100-м або 1000-м за рейтингом лікарем, але ти зароблятимеш гроші і користуватимешся повагою. Якщо ти, звісно, професіонал.

Спорт у цьому відношенні дуже суворий. Ти не можеш бути 100-м чи 1000-м. Тільки першим, інакше не потрапиш на ту саму Олімпіаду.

Звичайно, у важкій атлетиці Олімпіада котирується вище за чемпіонати світу. Але там я був третім, а на чемпіонаті світу двічі першим. Тому особисто для мене звання чемпіонів світу вище за бронзу Атланти.

Денис - дворазовий чемпіон світу та бронзовий призер ОІ-1996. Фото: особистий архів

- Вам було лише 21 в Атланті, коли ви її здобули. І це була перша ваша Олімпіада. Вона далася вам нелегко?

- Після чемпіонату Європи, де я став другим, практично весь 1995 випав через травму. Пошкодив п'ясть, вона довго гоїлася. Сама поїздка до Атланти стояла під великим питанням. Конкуренція у збірній була дуже солідна. До останнього дня я не міг сказати, чи поїду на Олімпіаду, чи ні. Плюс молодість, мені лише виповнився 21 рік.

Додайте ще такий момент, що в Атланті-1996 були зовсім інші Олімпійські ігри, ніж останні дві-три Олімпіади. Наша країна вперше самостійно виступала на Олімпіаді. Дуже багато уваги було прикуто до цієї події з боку уряду та ЗМІ. Потрібно було самоствердитись у спортивному світі. Це теж піднімало ажіотаж усередині країни. Нині такого близько немає. Рейтинг Олімпійських ігор та самого спорту катастрофічно впав серед молоді. Конкуренція далеко не та, що раніше. Кількість важкоатлетів у рази зменшилась. Так відбувається не лише з важкою атлетикою. Спорт високих досягнень, за винятком розкрученого футболу, перестав бути цікавим молоді.

- Чи дружите ви з олімпійським чемпіоном Атланти-1996 Тимуром Таймазовим?

- Таймазов живе в Росії, займає високу посаду в Північній Осетії. Він сам родом звідти. Ми зберегли теплі стосунки, але не телефонуємо один одному. Більше дружу із його братом Артуром Таймазовим, олімпійським чемпіоном Афін-2004.

У Сіднеї занапастила гординя

- Що сталося на Олімпіаді у Сіднеї-2000? Ви їхали туди за золотою медаллю, правда?

- Це найболючіший момент моєї кар'єри. Я справді їхав до Австралії за золотою медаллю. Але ми повертаємось до наших реалій – немає системи, немає фахівців, які можуть підказати, направити, вивести на пік форми.

Я прогадав з піком форми, вийшов на нього дуже рано. Спортсмен не може тримати граничний рівень упродовж тривалого часу. Я ж бив світові рекорди ще навесні, за пів року до Олімпіади. У цій формі простяг ще половину літа, піднімаючи вагу на 20-30 кг вище за світові рекорди.

Якоїсь миті мій організм просто розсипався через надмірні навантаження. Пішли травми, це згодом призвело до того, що Олімпіаду я закінчив із нульовою оцінкою. Звичайно, можна було зачепитися за медаль, але наді мною переважали емоції. Гординя занапастила. Я ставив собі максимальні завдання і нічого, крім золота, не сприймав.

Виходячи на поміст, спортсмен показує, на що він готовий сьогодні. Крім фізичного стану важливий кураж та психологічна стійкість. Коли ви не в оптимальній формі, порушується баланс.

- Чому ж ви вийшли на пік форми так рано?

– Я був змушений це зробити через систему відбору на Олімпіаду. В ідеалі він має відбуватися за кілька місяців до старту Олімпійських ігор, але в Україні його вирішили провести за пів року. Я був чинним чемпіоном світу та Європи і мав з усіма боротися за путівку до Сіднею. Тому довелося виходити на пік форми раніше, щоб отримати право виступати на Олімпіаді. Після того, що ти напрацював, ти не можеш скидати результати. Навпаки, хотілося б більшого. Людини, яка б мені підказала, поруч не було. Прикро, що ти не гуляв барами, не вештався десь уночі, тримав режим, спав, їв одноманітну їжу, терпів травми, біль, серйозні навантаження - і все марно.

- Без фармакології неможливо досягти якихось результатів у важкій атлетиці?

- Дивлячись, що ви маєте на увазі під фармакологією. У важкій атлетиці, як і легкій атлетиці, без спортивного харчування, різних добавок, відновлювальних процедур ти зможеш бути конкурентоспроможним. Організм потрібно підживлювати вітамінами, тільки це не суперечить всесвітньому антидопінговому кодексу WADA.

Якщо раніше було багато неконтрольованих заборонених препаратів, то зараз система дуже змінилася через часті допінг-контролі. Сьогоднішній спорт сам по собі неможливий без усіляких відновників.

Якщо вилучити важку атлетику, порушиться головний олімпійський принцип

- МОК заявив, що може виключити важку атлетику із програми Олімпійських ігор через надмірну кількість допінг-скандалів. Що скажете?

– Ми можемо довго розмірковувати на цю тему. Спробую викласти все у кількох тезах. У важкій атлетиці справді існує ця проблема і дуже часто спливають заморожені проби через три, чотири, а то й десять років. Тридцять років Міжнародну федерацію тяжкої атлетики (IWF) очолював Томаш Аян. Розслідування Макларена показало, що він займався корупцією. Він прикривав за гроші деякі країни і лише на словах боровся з допінгом. По суті за нього почалося масове вживання допінгу. Це факт.

Другий момент. МОК фінансується багато в чому американцями. Якщо раніше США змагалися з Росією за кількістю золотих медалей на Олімпіадах, то зараз - з Китаєм. На Олімпіаді в Токіо Китай узяв сім золотих медалей у важкій атлетиці, а Сполучені Штати – жодної. Відповідно такий вид спорту, як важка атлетика, Штатам не зовсім зручний. Порушується баланс за медалями. Якщо зараз Штати йдуть медаль у медаль із Китаєм, то якщо прибрати важку атлетику з програми ОІ, відразу піде перекіс у бік медалей на користь США. Конфлікт інтересів у спорті – не порожній звук. Ви не замислювалися, чому з'являються одні види спорту, такі як керлінг, скелелазіння, скейтбординг ? Тому що в них може бути зацікавлена якась сторона.

Третій момент. Важка атлетика – єдиний силовий спорт на Олімпійських іграх. Як його можна забрати, навіть виходячи з простої людської логіки, а не з боку важкої атлетики? Це порушує олімпійський принцип: «Швидше. Вище. Сильніше». Важка атлетика – силовий вид спорту. Ні пауерліфтингу, ні стронгмена у програмі Ігор немає. Несправедливо позбавляти важку атлетику Олімпіади. Цей вид спорту стояв біля витоків, змагання з важкої атлетики проводяться з першої Олімпіади – 1896 року в Афінах. І врешті-решт, чому нинішні важкоатлети мають страждати за попереднє покоління, яке бавилося допінгом за допомогою Томаша Аяна?

- Ви рано закінчили, як для важкоатлета. У скільки років у важкоатлетів настає золотий вік?

– Я не рано закінчив. У 2005 році мені було вже тридцять років. Звичайно, якби не кілька травм, може, піднімав би штангу і до 35 років. У середньому важкоатлети десь в тридцять і закінчують. А золотий вік у всіх по-різному настає. Наприклад, Ілля Ільїн із Казахстану став чемпіоном світу у 17 років. Хтось починає перемагати у 22 роки, хтось розкривається пізніше – у 26-27. І, як правило, травми лімітують період виступів у важкій атлетиці. Один спортсмен може виступити на двох, у найкращому випадку, трьох Олімпіадах.

«Пишаюся німецьким корінням, але я більше українець»

– Після закінчення кар'єри ви очолювали жіночу збірну України. Чим зараз займаєтесь?

- Почну з того, що маю другий шлюб, і нещодавно у мене народився син Ергард. Йому 2,5 роки. Я треную дружину Анастасію, вона зараз виступає за збірну Грузії, а раніше представляла Україну. І здебільшого займаюся сімейними питаннями.

Дружина Дениса Анастасія через бардак у Федерації важкої атлетики змінила громадянство і приносить медалі збірної Грузії. Фото: особистий архів

- Як ви познайомилися?

- На навчально-тренувальному зборі до міжнародних змагань.

– У вас різниця у віці 21 рік. Можна на вашому прикладі сказати, що коханню всі віки покірні?

– Я не розумію людей, які звертають увагу на вік. Головне – здоров'я та відчувати себе молодим у душі.

– Анастасія виступає за Грузію, в Україні їй не дали шансу. Чи є ймовірність, що вона може повернутися виступати за Україну?

- Думаю ні. У Грузії вона відбулася як спортсменка, до неї там шанобливе ставлення, на відміну від України. Вона виграла чемпіонат світу та Європи у складі збірної Грузії. Ті люди, які не дали їй шансу в Україні, досі перебувають біля керма збірної. Десять років Україна не має жодної медалі у важкій атлетиці. Ні в ривку, ні в поштовху, ні в сумі. Про що це каже? У нашій країні чиновники люблять займатися популізмом і хизуватися порожніми гаслами.

Як можна призначати головним тренером жіночої важкої атлетики людину, за якої протягом восьми років не було результатів та безліч позитивних допінг-проб? Федерація фінансується міністерством, залежно від результатів того чи іншого виду спорту. Відповідно, якщо федерація хоче розвитку, великого фінансування та кількості медалей, вона повинна ставити професіоналів біля керма, чи не так? Кума, брата, свата не дуже вигідно тримати. Але в нас чомусь саме так і виходить. Уся система корумпована.

Федерація важкої атлетики має сама призначати головного та старших тренерів, а не йти на поводу Міністерства спорту та інших залучених організацій, які ставлять своїх абсолютно далеких від спорту людей. Це суто корумпована схема.

- Як думаєте, хто талановитіший як спортсмен: Денис Готфрід чи Анастасія Готфрід?

- Можна по-різному розмірковувати. У якихось моментах я, у якихось -  вона. У Насті точно сильніший за м'яз. Мені необхідно було зробити великий обсяг роботи, щоб досягти результату. У мене м'язи реагували та зростали залежно від обсягу роботи. Насті ж досить зробити мінімальну роботу - і в неї м'язи збільшуються. Щодо цього, звичайно, вона більш талановита.

Проводити такі паралелі непросто і тому, що вона жінка. Зараз вона вже має дитину. Вона мати і повністю не може віддаватися важкій атлетиці.

А можна порівнювати регалії. Вона чемпіон світу, і я чемпіон світу. Щодо цього ми обидва реалізувалися. Єдине, вона ще продовжує виступи та може підкорити найвищу планку на Олімпіаді, чого мені не вдалося.

Щаслива пара виховує сина. Фото: особистий архів

- Де ви живете?

– Ми не прив'язані до одного місця. Можемо пожити в Батумі, Кам'янці-Подільському або десь ще. Близько місяця цього року мешкали в Єгипті. Ми – сертифіковані дайвери. Це наше захоплення. Хочемо проходити навчання далі і пірнати глибше.

- По батькові у вас батьки – німці, народилися ви у Магнітогорську, дитинство пройшло у Казахстані, виступали за збірну України. Ким ви себе більше відчуваєте?

– Я більше відчуваю себе українцем. Спортивна кар'єра пройшла тут, і моя нинішня доля також залежить від України. У Казахстані ми жили не з власної волі. У Магнітогорську просто народився.

Я пишаюся німецьким корінням. Хтось мене вважає німцем, але це більше походить від недоброзичливців чи людей, які заздрять і хочуть використати національні моменти у своїх інтересах, наприклад, щоб когось налаштувати проти мене.

Проте, практично все життя я прожив в Україні. Мої сини від першого шлюбу мешкають в Україні. Я володію українською мовою. Довгий час служив в армії – у Національній гвардії. І я більше почуваюся своїм в Україні, ніж у Німеччині.

І любить дайвінг. Фото: особистий архів