Найкращий шпажист світу Ігор Рейзлін: Після удару блискавки кар'єра стрімко пішла вгору
- У мене нічого не виходило багато років. Їздив на чемпіонати світу та Європи, але до призерів не потрапляв, упродовж тривалого часу навіть до збірної не включали. Але якась віра була, що це не даремно.
У 2017 році за півтора тижні до змагань у Швейцарії я поїхав із друзями пограти у футбол у Києві. Ішов дощ, я стояв під деревом з телефоном, чекав, доки хлопці зберуться. У цей час у дерево, яке за два метри від мене стояло, вдарила блискавка. Мене, зважаючи на все, якимось залишковим розрядом зачепило. Коротше, я знепритомнів, прокусив язика наскрізь. Потім ще себе чотири дні погано відчував. Згодом поїхав на етап Кубка світу та потрапив до призерів. І, власне, з цього моменту кар'єра пішла стрімко вгору, – розповідає Ігор.
Далі були перші медалі на чемпіонаті світу й потрапляння на Олімпійські ігри до Токіо-2020. Дебютні ігри. У 37 років. І в Японії Рейзлін справив фурор.
На шляху до медалі Ігор виграв у швейцарців Макса Хайнцера (15:12) і Бенжаміна Штеффена (15:11), у чвертьфіналі здолав Мохаммеда Ель-Саєда з Єгипту (15:13), проте поступився у півфіналі французу Ромену Каннону (15:15). ). У бронзовому фіналі переміг італійця – срібного призера Олімпійських ігор у Ріо-2016 Андреа Сантареллі (15:12). Ця бронза дозволила Рейзліну вперше у кар'єрі очолити світовий рейтинг серед шпагістів.
«Мрію виступити в Парижі-2024»
- Ігорю, ваші успіхи у фехтуванні прийшли в пізньому віці – після 35 років. До недавнього ви до двадцятки найкращих у світовому рейтингу не входили, а наразі – перший у шпазі. З чим це пов'язуєте?
- У фехтуванні не рідкість, коли люди у досить зрілому віці досягають успіхів. Мій товариш по команді та кум Богдан Нікишин теж почав показувати серйозні результати після тридцяти. Як каже мій батько-тренер, після 30 років фехтувальник, незважаючи на втрату швидкості та фізичні кондиції, бере своє за рахунок зрілості, психологічної стійкості. Саме за себе можу сказати, що тільки після 35 років навчився володіти собою, тож і результат пішов.
- Чи все ж таки удар блискавки? Думаєте, це справді відправна точка у злеті у вашій кар'єрі?
- Думаю, що так співпало, хоч хто його зна. З одного боку, це виглядає смішно, а з іншого – не до сміху. Якби блискавка вдарила не в дерево позаду мене, а просто в мене, то все могло б закінчитися плачевно. Але факт залишається фактом, через пару тижнів я почав різко виступати краще.
- Чи вірите у вищі сили?
- Я вірю у найвищу справедливість. Жодні слова та вчинки не проходять даремно. Все відображається на нашій кармі.
- Зануримося у приємні хвилини Токіо-2020. У півфіналі ви програли французу Каннону, який йшов 47-м у рейтингу, причому спочатку Каннон був заявлений лише у командні змагання. У особистих мав виступити досвідчений Даніель Жерен, але напередодні Олімпіади його спіймали на допінгу. Наскільки прикро було програти спортсмену із таким низьким рейтингом?
- На Олімпіадах такі випадки часто-густо, коли в призи потрапляють так звані ноунейми – люди, які раніше зірок з неба не хапали. Програти півфінал Олімпіади у будь-якому разі неприємно. Це був дійсно його день! У нього все виходило. Якби Олімпіада відбулася у строк, влітку 2020-го, Каннон взагалі туди не поїхав би. Тут він був запасним і допоміг випадок із допінг-скандалом.
- Навіщо у фехтуванні допінг?
– Я не розумію, чесно.
- Чим він може допомогти фехтувальнику – фізичні кондиції спортсмена хіба відіграють роль?
- Певну – так! Логічно, що вони не настільки важливі, як у легкій чи важкій атлетиці. Але все одно я не розумію, навіщо приймати фехтувальнику допінг.
- Цікаво, що Каннон починав займатися фехтуванням у США у нашого тренера з Хмельницького Михайла Мокрецова. Чи позначилося це на його фехтуванні?
- Навряд, тому що Каннон у нього робив лише перші кроки і займався недовго. Я знайомий з Михвйлом, але це було дуже давно. Наскільки він сильний тренер, нічого сказати не можу.
- Бронзова призерка Токіо-2020 з вільної боротьби Алла Черкасова йшла до олімпійської медалі 18 років. Ви скільки?
- Набагато більше. Майже 30 років. Ось такий довгий шлях! Звісно, траплялися моменти, коли все хотілося покинути. Особливо після того, як у тебе до тридцяти років взагалі немає результатів. Думки про те, що настав час зав'язувати, відвідували часто. Але я не здався – і успіх прийшов!
- То була перша ваша Олімпіада, але не остання?
- Я сподіваюся. Вік дається взнаки. Травми турбують. Все залежить від організму. Якщо він дозволить мені протриматися ще три роки, то фехтуватиму. Дуже хочеться відібратися до Парижа. І знову туди треба ще потрапити. У нас складний та заплутаний відбір. Команда омолодилася, і важко сказати, чи зможемо відібратися до командних змагань. У особистих змаганнях відібратися не просто складно, а неймовірно складно! Потрібно показувати фантастичні результати протягом цілого сезону.
Олімпійським чемпіоном у шпазі несподівано став француз Каннон (47-е місце у рейтингу), якому Ігор програв у півфінал. Фото: FIE.org
- Ви сказали, що якби про ваш шлях на Олімпійських іграх знімали фільм, то це був би «трилер із елементами комедії». Чи можна докладніше?
- Трилер – тому що нас переслідували моторошні гойдалки протягом олімпійського циклу. Чемпіонат Європи, який також йшов як відбір до Олімпіади, ми завалили. Шансів відібратися до Токіо залишалося мало. Але на чемпіонаті світу у Будапешті ми взяли срібло і ще кілька разів потрапляли у призи на етапах Кубка світу. Комедія – тому що було багато смішного та веселого під час відбору.
- Як розпорядилися із преміальними?
- Від держави (55 тисяч доларів. – Прим. авт.) бонус капнув на картку дня за три після повернення з Токіо. Плюс міська адміністрація Києва в особі нашого мера Віталія Кличка також виділила суттєву суму.
– Скільки?
- 500 тисяч гривень за бронзу та ще 200 тисяч - за шосте місце з командою. Призові вкладатиму в квартиру, яку отримав від президента, і поміняю машину.
Народився у Молдавії, але батьківщиною завжди була і буде Україна
- Ви народилися у Молдавії. Ототожнюєте себе з цією країною?
– У мене в Молдові живе бабуся. Але ми їздимо туди нечасто. По суті, один раз я посадив сім'ю в машину, і ми поїхали в Бендери. Ніби Молдова має вважатися батьківщиною, але для мене батьківщиною завжди була і буде Україна.
– Коли перебралися до України?
- Дуже давно, точний рік навіть не скажу. Спочатку родина переїхала до Одеси, а незабаром до Ізмаїлу. 1998 року осіли у Києві.
– Ви народилися у спортивній родині. Які досягнення у вашого батька?
- Тато – майстер спорту з фехтування, чемпіон України. Серйозного міжнародного результату не було. Наскільки пам'ятаю, тато нікуди не виїжджав за кордон. Він рано почав займатися тренерською діяльністю.
- Знаю, що ви любите читати. Яку літературу?
- Зараз переважно перечитую те, що читав раніше. Знайти захоплюючу книгу із сучасної літератури мені важко. Раніше батько рекомендував книги – Булгакова, Ремарка, Бредбері. Нині шукаю сам, але не знаходжу розумного. Хіба що можу почитати Сергія Лук'яненка. Фантастика заходить. І дуже люблю Акуніна, прочитав усі його книги. Останнім часом, мабуть, Акунін – улюблений письменник.
- А звідки любов до гітари?
- Друг дитинства підсадив, коли подарував першу гітару. Точніше, віддав свою стару. Гітара як хобі. Можу на Youtube подивитися, як хтось грає, та спробувати відтворити. Тато сміявся, мовляв, як ти на гітарі граєш, якщо ні в кого в сім'ї немає слуху. Мабуть, у мене все ж таки задатки є. А щодо музики – я старовір. Виріс на Led Zeppelin, Deep Purple та The Beatles.
- Ви куми з Богданом Нікишиним. Хто чиїх дітей хрестив?
- Богдан мого молодшого Вову – у лютому йому буде п'ять. І ще в мене є Діма, у грудні йому виповниться дванадцять.
- Чи підуть у фехтування?
– Діма не хоче, настільним тенісом займається. Вова ще маленький, зарано щось говорити.
- Ви мені скажіть таку річ – при зрості 190 см ви собі шорти S у НОК замовили. Це як розуміти?
- Останні років шість у мене вага не міняється – 80 кг. Деякі кажуть, у тому числі й лікарі, що замалий розмір, але мені зручно. Можливо, вони й мають рацію. У мене був період, з 2008-го до 2015-го, коли я важив майже 100 кг. Потім вдалося схуднути та набрати гарну форму. Нині намагаюся жодного зайвого кілограма не набирати.
З батьком-тренером Дмитром Рейзліном у Токіо. Фото: FIE.org
- То, може, в цьому справжня причина, чому результату тривалий час не було?
- У розквіт для спортсмена, це 23-24 роки, я важив теж нормально. Але результатів так само не було. Коли набрав вагу, можливо, в цьому й була одна з причин.
«Мені важливо, щоб батько був біля доріжки»
- Чи застосовуєте навички фехтування у звичному житті? М'ясо на шампур наколюєте на льоту?
- Жарти жартами, а шашлики я люблю смажити. На льоту м'ясо на шампур не наколюю, але в житті важлива та ж реакція. У фехтувальника чудова реакція за кермом. У будь-якій екстремальній ситуації на дорозі встигаєш зреагувати та уникнути зіткнення.
- Добре, а якщо підкинути яблуко чи апельсин – зможете зловити на шпагу? Це обов'язкова програма в азіатських шоу.
- Якщо говорити про спортивну шпагу, це навряд чи вийде, бо наконечник не такий гострий. Яблуко спіймати, гадаю, зможу, але не на шампур - відскочить. А от якщо взяти бойову шпагу… Треба спробувати, аж самому цікаво.
- До речі, чому обрали саме шпагу?
- Тому що мама та тато тренери зі шпаги. Вибору не було.
- Чи реально перевчитися з одного виду зброї на інше?
- Такі випадки поодинокі – специфіка дуже відрізняється. З недавніх можу згадати лише знамениту італійську рапіристку олімпійську чемпіонку Лондона-2012 Арріану Еріго. Вона пробувала себе в шаблі і навіть на якомусь Кубку світу потрапила до призів.
- Ви фехтуєте в масках, не бачите обличчя та міміки супротивника. Як ви читаєте суперника, як розумієте мову тіла?
- По-перше, з тими, з ким я фехтую багато років на міжнародній арені, я їх просто знаю вже. Фехтування не покер, де за виразом обличчя або рухом брів можна зрозуміти, що за карта у людини. У нас це не має значення. Років десять тому намагалися ввести у фехтуванні маски з прозорими віконцями, щоб очі було видно, але ефекту це не дало. Потім хотіли запровадити повністю прозорі маски, щоб було видно і вираз обличчя, але нічого глядачі у цій міміці не побачили під час бою. Кинули затію.
- Три головні якості, які потрібно мати, щоб досягти успіху у фехтуванні?
- Повний самоконтроль, ніяких емоцій зовні, все тримати в собі. Природно, технічна та фізична підготовка мють бути на рівні. І важливо, щоб був хороший тренер, у моєму випадку це батько. Він наставляє мене на шлях істинний. Мені важливо, щоб батько був біля доріжки. Якщо у мене щось не виходить, я маю отримувати уроки перед змаганнями. Він за один-два уроки може зібрати мене.
- Це як?
– У фехтуванні є таке поняття, як індивідуальний урок. Тренер одягає тренерський костюм, ти береш шпагу і колеш його. Не як в ціль, а він каже, що робити, і ти виконуєш конкретні прийоми.
- Фехтування в Україні розвивається, падає чи перебуває у стагнації?
- Думаю, найближчим часом на наше фехтування чекають важкі часи. Саме в шпазі багато досвідчених фехтувальників зав'язало - Богдан Нікішин, Анатолій Герей. Ольга Харлан у жіночій шаблі взяла паузу. Невідомо, коли повернеться.
Фехтування розвивається в Україні на клубному рівні. Відкриваються приватні клуби, туди йдуть діти, але чи професійний результат буде - покажуть роки. Поки що все на роздоріжжі.
Підтримка та тил Ігоря. Фото: FIE.org
