За два дні до польської пам'ятної дати – «Національного дня пам'яті жертв геноциду громадян Польської Республіки, здійсненого українськими націоналістами» – в Україну вшанувати пам'ять жертв Волинської різанини приїжджав польський президент Анджей Дуда. У Польщі пам'ять жертв вшановують 11 липня.
Кандидат історичних наук, співробітниця Українського інституту національної пам'яті Леся Бондарук. Фото: ФБ Леся Бондарук
Традиційно тема Волинської трагедії стикає лобами поляків та українців – стримати пристрасті не змогла навіть війна. Вкотре на адресу українців почали летіти звинувачення. Наскільки вони справедливі, KP.UA розповіла кандидат історичних наук, співробітниця Українського інституту національної пам'яті Леся Бондарук із Луцька.
– Волинська трагедія більше вивчена польськими істориками, ніж українськими. Чи вдалося сьогодні нашим ученим розставити всі крапки над «і»?
– Українські історики теж непогано вивчали. Питання в тому, що українці не хочуть знати свою історію. Зараз цей інтерес лише прокинувся – у зв'язку з війною. Але це не проблема – хто хоче, той бере літературу та вивчає. Проблема в іншому – усі танцюють «під польську дудку». Хвилин десять тому мені теж дзвонили журналісти. Поляки вигадали, що вбили 100 тисяч їхнього населення – ви телефонуєте. Це надумана цифра, ніде немає жодного документа про це! Жоден із польських істориків вам його не покаже – бо його не існує.
Дуда приїхав, вшанував пам'ять загиблих поляків. А хто пригадав замордованих українців? Де ви (журналісти. – Ред.) були 19 квітня, коли відзначалось 80 років від дня трагедії села Червоний Сад, спаленого поляками – з дітьми, жінками, стариками? Тоді загинуло 104 особи. Тільки я та ще одна чиновниця повезли квіти до спаленого села.
Якщо сюди їде Дуда вшанувати пам'ять поляків, то було б логічно, щоб наш президент їхав до польського села Сагринь, яке було українським, – його спалили разом із усіма мешканцями 10 березня 1944 року. Там є меморіал.
І не пов'язуйте конфлікт лише з Волинською областю – він був і на території Галичини. І він розпочався не під час Другої світової війни, а ще у 1930-х роках на Холмщині. Тоді поляки почали масово палити та знищувати українські православні церкви.
Меморіал українським жертвам – жителям Сагріні, вбитим 10 березня 1944 року. Відкритий лише у 2009 році на православному цвинтарі у Сагріні. Фото: Автор: Loraine/commons.wikimedia.org/
– А що це було? Гугл видає першими дві відповіді: взаємні етнічні чистки та масове знищення ОУН і УПА цивільного польського населення.
- Не масове знищення і не етнічні чистки. Коли у 1930-х роках на Холмщині поляки масово почали знищувати православні церкви, хтось мав сказати слово проти, чи не так? І в 1930-х роках УПА не було (УПА заснували 14 жовтня 1942 року. – Авт.). Були прості українці, які виступили проти знищення поляками православних церков на Холмщині.
Конфлікт розпочався набагато раніше. Він просто мав різні хвилі. Під час Другої світової війни було його загострення. Спочатку українці, коли прийшли нацисти, пішли до допоміжної поліції, аби використати можливість навчитися військової справи. А тепер дивіться за датами – у березні 1943 року українці з місцевої поліції переходять масово до УПА. Беруть зброю та йдуть у ліс. На їхнє місце німці наймають місцевих поляків. Поляки, які служили у німецькій поліції, вже з кінця березня 1943 року починають разом із нацистами палити українські села. А до 11 липня – ще дуже довгий список зруйнованих та спалених українських сіл на Волині і не лише.
Професор Богдан Гудь зі Львова має свою цікаву документовану версію. Він пояснює, що переважно у конфлікті під час війни проти поляків брали участь не повстанці, а селяни. Переважно помсту здійснювали селяни – це була помста за свої образи. Він це доводить наглядно тому ж Гжегожу Мотиці (польський історик, дослідник історії українсько-польських відносин. – Авт.), і Мотиці нема чим крити – бо є документи. Буде дуже боляче, якщо у руслі вшанування польських жертв ви не згадаєте жертв серед українців. Я вас прошу бути чесними – це найголовніше.
- Яке у вас особисте ставлення до Волинської трагедії та ОУН і УПА? Ваш прадід був членом ОУН – як це вплинуло на сім'ю?
- Мого прадіда розстріляла радянська влада (прабабусю та інших родичів після цього вивезли до Сибіру. – Авт.). Моя сім'я не мала відношення до польсько-українського конфлікту – не постраждали і не брали у ньому участі. Я - дослідник діяльності ОУН та УПА на Волині. Це тема, за якою я у постійному пошуку нових документів. А ставлення об'єктивне – конфлікт був, він розпочався набагато раніше.
Як розповідав мені колись в інтерв'ю Василь Кук, котрий був головнокомандувачем УПА (останній головнокомандувач УПА. – Авт.), поляки самі собі створили ворогів. Те, що під час Другої світової вони хотіли відновити своє панування над волинськими та галицькими землями та не визнавали прагнення українців на цих землях мати свою власну державу, і є однією з причин цього конфлікту. Вони не визнавали нас за людей, які мають право на свою державу. Ну, і як тоді мали люди ставитися до них? Ось зараз вони визнають наше право мати державу – і ми не маємо причин з ними конфліктувати.
У книзі Володимира В'ятровича "За лаштунками "Волині-43" є цікавий документ. Коли поляків, «Армію Крайову», на Волині підтримали червоні партизани, один підрозділ вирішив відразу «позначити» свою територію. Вони поставили польські прикордонні стовпи на волинських землях. Знаєте, якою була реакція червоних? Вони тих поляків на цих стовпах і повісили. Червоним не потрібна була ані незалежна Польща, ані незалежна Україна. Вони використовували поляків у ненависті до українців, а потім зробили з ними те саме. Цей конфлікт дуже добре підігрівали і нацисти, і більшовики.
Пам'ятний хрест загиблим полякам у с. Селець Володимирського району. Фото: Zasadko/commons.wikimedia.org/
- У нас у суспільстві двояке ставлення до ОУН та УПА…
- Бо ми не знаємо власної історії. Приймаємо чужі оцінки замість того, щоб розібратися. Зараз Дуда приїжджав, а перед цим – Моравецький (прем'єр-міністр Польщі. – Авт.) – він у нас на Волині в одному із сіл поставив звичайний дубовий хрест. А ви знаєте, що на цей хрест не було жодних дозволів згідно з українськими законами? А ви уявіть собі, що поїде наш Кулеба чи хтось інший і вирішить такий самий хрест поставити десь у Польщі. Ви уявляєте собі той скандал, який би влаштували поляки? Ми поступаємося навіть у дотриманні українського законодавства. Я розумію, зараз війна, вони нам допомагають, але, даруйте, є закони, які не можна переступати.
- Членів ОУН та УПА називають і героями, і бандитами та вбивцями – думки поділяються. То все-таки хто вони – герої чи злочинці?
- Герої – абсолютно. По-перше, вони справді боролися за незалежну Україну. Де сьогодні нацисти? Де радянська влада зараз? Хто вийшов переможцем? Ті, кого десятки років вважали бандитами за те, що вони дозволили собі боротися за самостійну Україну.
Друге. Ми маємо закони про декомунізацію – це не один закон про засудження комуністичної пропаганди. Закон про відкритий доступ до архівів радянських служб дає можливість пізнавати правду всім. Хто хоче – йде до архіву, бере документи та вивчає. І там є закон, де членів ОУН та УПА визнали борцями за незалежність України. У нас на законодавчому рівні їх визнано героями. Тобто заперечення цього – виступ проти законів України. Поляки, Угорщина чи Москва можуть думати будь-що, але в нас на законодавчому рівні вони – герої. І все.
- Тема Волинської трагедії упродовж багатьох років дуже політизована, і українцям часто й сильно дістається…
– В'ятрович дуже чітко пояснює проблему польської історіографії. Свого часу там політики посунули істориків від коментування цієї проблеми і стали спікерами замість них. Одна річ, коли в телевізорі сидить історик і говорить про факти та документи, а інша річ, коли сидить політик і каже – «кров, дитина, загибла мати»… Іде емоційне накручування ЗМІ та польського населення на цю тему. І ось це накручування з маніпуляцією там було з 2003 року. Саме цим пояснюється загострення у відносинах, спричинене і фільмом «Волинь».
Коли у нас на конференціях зустрічалися польські та українські політики, і українські говорили – «пробачте, але є документи, де людина каже щось», то реакція була – «пан помиляється». Та людина, яка свідчить, – помиляється! Їм зараз дуже погано, бо останніми роками їм переписали історію, навіть міфологізували. Нам легше – ми хоч не знаємо своєї історії, але коли дізнаємось – нам не треба буде червоніти. А їм гірше. Політики надали їм ведмежу послугу, і потім їм буде – «ой, як незручно».
Ще 2003 року поляки, знаєте, про яку кількість убитих українцями цієї ночі, з 10 на 11 липня, заявили? Про 500 000! Стільки людей не мешкало на території Волинської області на той час! 2013 року з'являється нова цифра – 300 тисяч. 2016 року вони зупинилися на цифрі 100 000 поляків і назвали це геноцидом. Але геноциду й близько не було. Це не були етнічні чистки, це був польсько-український конфлікт, започаткований поляками, тому польсько-український, а не українсько-польський. Тоді вони отримали ту відповідь, на яку вони заслуговували. Але не можна говорити, що в цьому конфлікті одні біленькі, а інші чорненькі. Обидві сторони були сіренькі.
Спочатку винні були поляки, але коли пішла помста українців, то вже не розбиралися, хто з поляків винен, а хто ні – бо довели людей до крайности. І ми мали дуже різні випадки. Так, були села, спалені як помста за знищені українські села. І загинули безневинні люди, і за це треба говорити – «просимо пробачення та прощаємо». Але ця фраза лише у 2003 році у Павлівці (одне із постраждалих сіл. – Авт.) на спільній зустрічі прозвучала. Ще Квасьнєвський (експрезидент Польщі у 1995-2005 роках. – Авт.) це казав. Цьогоріч її сказав Святослав Шевчук (глава УГКЦ. – Авт.).
– У Польщі також обурені тим, що на місця трагедій нібито не пускають їхніх експертів для проведення розкопок та ексгумації, що й заважає точно підрахувати жертви.
- А саме через те, що вони нехтують законодавством України. Все це можна і зараз дозволено, але у рамках українського законодавства. А вони хочуть набагато більше. Вони хочуть, щоб це робили виключно їхні археологи та фахівці. За законом мають працювати й українські археологи. Уявіть собі, що ми привеземо українських археологів до них… Заборона була пов'язана з однієї-єдиної причини – згадайте, як вони знищили українську могилу на місці, де загинули повстанці. І її так і не відновлено. Загалом, пам'ятаєте, скільки українських могил та пам'ятників було зруйновано у Польщі? Сказали, що їх незаконно встановлено. Коли їх було встановлено - це було законно, але в Польщі змінили законодавство і вивели наші пам'ятники за межі закону.
В Україні вдвічі більше незаконно встановлених ними пам'яток та хрестів – і ніхто їх не збирається знищувати. Приклад – польський цвинтар « Меморіал орлят » у Львові. Він не відповідає законодавству України. Ми все це роками пояснювали в Інституті національної пам'яті, але хтось нас слухав? Слухали польську сторону. Справді болить, що ми від незнання танцюємо під дудку міфів. Я шаную і польські жертви, але треба розуміти, що в ті страшні часи загинуло дуже багато безневинного населення з обох сторін. Треба однаково шанувати пам'ять і тих, і тих.
За словами Лесі Бондарук, львівський "Меморіал орлят" не відповідає законам України. Фото: Gryffindor/commons.wikimedia.org
- Я вас попрошу вживати правильно – ОУН та УПА, а не ОУН-УПА. ОУН - це політична структура, створена 1929 року, УПА - це військова структура, створена 1942-го - початку 1943 року. І вони не можуть писатися через дефіс. Через дефіс їх постійно писала радянська влада, вона вважала їх бандитами, і їй було все одно, - наполягає Леся Бондарук.