Україна зараз демонструє успіхи на фронті, але, незважаючи на це, деякі західні партнери змушують її до переговорів з Москвою. У той же час багато експертів на тв-каналах та інших ЗМІ пророкують швидкий розпад Росії. На Заході свої проблеми: у Європі визнають РФ – країною-терористом, а США не хочуть. Та й у США ставлення до України швидше полярне. Розібратися в цих підкилимних іграх і в тому, що стоїть за словами експертів, «КП в Україні» допоміг політолог-міжнародник Тарас Загородній.
- Останнім часом Захід починає підштовхувати Київ до переговорів із Москвою. З'явилося багато посередників, які хочуть посадити за стіл переговорів Зеленського та Путіна. Навіщо це робиться і чи вдасться їм додавити Зеленського?
- Що гірше у росіян на фронті, то частіше з'являються вкидання про переговори. З'являються посередники, які пропонують свої варіанти, та інше. Такі ідеї є, але Україна на них не піддається. Не лише Зеленський, а й головнокомандувач Залужний сказав, що жодних перемовин не буде. А це означає, що українські військові не погодяться на них. Тому навряд такі перемовини будуть, тим більше на тлі визнання Росії спонсором тероризму та нових атак на Україну.
– Вже і Європарламент визнав Росію країною-терористом. А що нам це дає?
- Вода камінь точить, і це ще одна крапля для засудження Росії в майбутньому на міжнародному рівні. Але цього мало. Головне, щоб її визнали такою у США. А вони поки що не поспішають цього робити. По деяким причинам. По-перше, такий статус надається на багато десятиліть.
Кубі його дали ще 1982 року і досі не зняли. А Америка не хоче закривати можливість спілкування із постпутинськими елітами. Крім цього, Росія дуже вросла у світову економіку. Від її нафти та газу все ще сильно залежить Європа. І американці не хочуть, щоби від санкцій, які передбачає статус держави-терориста, постраждали їхні європейські партнери.
- Володимир Зеленський заявив, що, поки Путін - президент РФ, ніякі перемовини неможливі. Наскільки реальна зміна влади у Росії?
- Як у будь-якому авторитарному режимі, вона може статися будь-якої миті. Тому що Путін зараз втягнув країну у війну, яка не має жодних перспектив для Росії. Тому не виключена поява фігури менш токсичної, ніж Путін. Наприклад, можуть обрати умовного Навального. Такий варіант російські еліти розглядають. Але поки що влада Путіна тримається, бо він контролює весь силовий блок.
- Про що говорить авторитет господаря ПВК «Вагнер» Пригожина у Росії?
- Це спроба Путіна знайти таке собі wunderwaffe (диво-зброю - нім.), яке шукали у Гітлера перед його поразкою. Він шукає найефективніші структури, які, на його думку, можуть замінити або посилити російську армію в Україні.
Пригожин – дуже близька до Путіна людина, яка і виступила з ініціативою посилення приватних військових компаній. Але це досить-таки неконтрольована армія, яка, на думку Пригожина, може вирішувати завдання, які не можуть вирішити військові.
Тому зараз і йде піднесення Пригожина.
Крім цього, Путін за допомогою ПВК намагається усунути шовіністичний електорат, який ставить питання про постійні невдачі в Україні. Але це палиця з двома кінцями. Роблячи ставку на приватні армії, Путін створює неконтрольовану силу і порушує свій принцип монополії на насильство органів влади - ФСБ, Росгвардії. Він своїми руками творить силу, яка може стати загрозою для нього самого.
– Деякі експерти пророкують швидкий розпад Росії, до якого призведе війна в Україні. Мовляв, там очікується соціальний вибух та відділення регіонів. Чи не видають вони бажане за дійсне?
– Це мрії, а не реальність. У нас чомусь вважають, що Росія – це аналог СРСР у плані розвалу. Але це два абсолютно різні випадки. Росія зараз не має тих передумов, які призвели до розпаду Союзу.
По-перше, СРСР розвалював центр – Москва. Єльцин боровся з Горбачовим за владу, що призвело до посилення сепаратистських настроїв у регіонах. У Росії – зараз єдиновладдя. Далі - російська економіка резистентніша (стійка), ніж була в СРСР, де взагалі не було ринкової економіки.
Окрім цього, Союз вичерпав свій ідеологічний ресурс, у його ідеї ніхто не вірив уже понад 20 останніх років існування цієї країни. У нинішній Росії дуже потужна шовіністична пропаганда, яка успішно діє на населення.
Є ще одна причина – у Росії, на відміну від СРСР, зараз немає національних еліт, які готові боротися за незалежність від центру. Там зараз є лише два проблемні для Москви регіони – Чечня та Дагестан. Також влада СРСР була «вегетаріанцями» порівняно з путінським режимом. Вони рідко вдавалися до кардинальних дій щодо придушення протестів. А Путін, ФСБ, Росгвардія не побояться «пустити кров» у разі спроб відокремлення регіонів.
– Експрем'єр Британії Борис Джонсон у своєму інтерв'ю розповів, що провідні європейські країни розраховували на швидку поразку України. Чому?
- Загальна концепція цих країн була така: віддаємо Росії те, що вона хоче – Україну та інші країни СНД, а самі зберігаємо з нею добрі стосунки та торгуємо як завжди.
- Нині їхня позиція змінилася, але наскільки сильно? Адже вони знову чекають на мирні переговори з Москвою.
- Так, їхня позиція трохи змінилася. Це видно з динаміки постачання зброї Україні. І зараз їхня позиція полягає в тому, що треба більше допомагати Києву, щоби швидше закінчити війну перемогою України. За будь-якої іншої конфігурації європейці втрачатимуть значно більше.
- Що сталося із Республіканською партією США? Раніше вона завжди була більшим прихильником України, ніж демократи. А тепер частина республіканців взагалі виступає проти допомоги Києву.
- У республіканців, як і в будь-якої партії, були і є свої крайні радикали. Це трампісти, які виступають за зменшення допомоги Києву. Але головне тут, що 70-80 відсотків американців виступають за допомогу Україні, і тому навіть радикальні республіканці мають на це зважати. І в основному республіканці також підтримують нашу країну.
– Лідером республіканських радикалів є Дональд Трамп. І він уже виставив свою кандидатуру на наступні вибори президента США. Які його шанси і як позначиться його перемога на Україні?
- Те, що він заявив, ще нічого не означає. Потрібно ще виграти внутрішньопартійний праймеріз, тобто, щоб вся Республіканська партія обрала його кандидатом. Але, як показали останні проміжні вибори до Конгресу, усі його кандидати, яких він просував, – програли. Окрім цього, у партії з'явився новий кандидат у президенти, який імпонує багатьом республіканцям. Це молодий губернатор Флориди Рон Десантес. І він уже зараз за внутрішньопартійними опитуваннями випереджає Трампа. Тож шанси Трампа вдруге стати президентом США дуже малі. Його електоральна вага падає, і його зірка, зважаючи на все, вже закотилася.
– А які шанси у Байдена знову стати президентом?
- Теж невеликі. Головна перешкода – його вік. Людині вже 80 років. Подивимося, чи захочуть американці президента такого похилого віку знову, та й що ще покаже його здоров'я.
- Останнім часом заговорили про швидке визволення Криму. Хтось каже, що це буде взимку, а хтось - що це мрія. Наскільки це реально?
- Після звільнення Правобережжя відкрилося вікно можливості щодо знищення військової інфраструктури противника на лівому березі та Кримському перешийку. А це відкриває можливість атакувати росіян у Криму.
Але все залежить від того, яку стратегію обере наш Генштаб. Не виключено, що Крим можуть звільняти раніше за Донбас. Тобто це цілком реально.
- А що для нас зараз важливіше – визволення Криму чи Донбасу?
– Для України важливо звільняти все. Але для Путіна головне – це залишити дорогу від півдня Донбасу до Криму. Тому вони можуть здати Луганську область та північ Донецької.
Понад двадцять років займається політичним консалтингом, брав участь у виборчих кампаніях як політтехнолог, веде блоги в українських ЗМІ, запрошується на політичні ток-шоу як експерт.
Він написав кілька книг про секрети виступів політика, технологій лідерства та харизми. Він автор практичного посібника з проведення мажоритарної кампанії та співавтор посібника Бліц-кампанія за 28 днів.
2020 року Тарас потрапив до рейтингу Топ-50 політичних експертів та аналітиків за версією порталу "Коментарі". Влітку 2021 року він увійшов до Топ-25 рейтингу медіапопулярності українських політичних експертів, складений Українським інститутом політики.