Восьмий місяць повномасштабної російсько-української війни ознаменовується не лише потужним контрнаступом ЗСУ на сході та півдні країни, енергетичним та ядерним тероризмом Росії та суттєвими зрушеннями на міжнародному фронті (рішення «Рамштайн» та голосування ПАРЄ за визнання російського владного режиму терористичним, але й ризиками знецінення парламентарями теми свободи слова в Україні. На останньому пленарному засіданні Верховної Ради народні депутати дещо перетасували кількісний склад парламентських комітетів. І такі кадрові рішення призвели до того, що за свободу слова в Україні будуть відповідати лише троє народних обранців. В історії українського парламентаризму ще не було такого «чисельного» комітету Верховної Ради.
Чому депутати не хочуть займатись свободою слова?
Почнімо з невеличкого історичного екскурсу. В попередніх скликаннях Верховної Ради в комітет, який займається свободою слова та інформаційною політикою, депутати не поспішали вступати, оскільки він вважався «не хлібним». А от до бюджетного, податкового, аграрного, економічного комітетів вишиковувались черги з охочих. Комітет зі свободи слова в середньому налічував 10 осіб, переважно вихідців із журналістської спільноти.
В 2019 році Зе-монобільшість розділила традиційний комітет зі свободи слова та інформаційної політики на два – Комітет з питань свободи слова та Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики. Перший очолив «опозиціонер» Нестор Шуфрич, другий – «слуга народу» Микита Потураєв. Перший мав дбати виключно про доступ громадян до свободи слова та захищати права і свободи журналістів. Другий – мав досить широке поле діяльності, починаючи від рекламної, аудіовізуальної діяльності і до питань врегулювання «медійної діяльності», туризму, історико-культурної спадщини.
До складу першого - спочатку увійшли 6 депутатів, до складу другого – 15. Можливо, питанням свободи слова займалися б і більше депутатів, якби не кандидатура представника ОПЗЖ Нестора Шуфрича на голову комітету. Тоді представники «Європейської солідарності» і «Батьківщини» на знак протесту проти Шуфрича відізвали своїх кандидатів з цього комітету.
Починаючи з червня 2020 року і з так нечисельного Комітету з питань свободи слова почався відтік кадрів. Спочатку пішов «слуга народу» Андрій Мотовиловець. Новоназначений заступник голови фракції «Слуга народа» вирішив, що йому цікавіше займатись питаннями фінансів, податкової та митної політики.
Рік тому комітетську прописку змінив і Олександр Санченко, перейшовши в Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики. Він очолив підкомітет з питань музичної індустрії. Його колеги тоді називали цей крок цілком закономірним, оскільки колишньому GR-директору музичного фестивалю Atlas Weekend природніше займатись темою музики, чим захистом представників ЗМІ.
Замість Санченко в Комітет з питань свободи слова увійшов Антон Швачко. Але затримався лише на рік. 6 жовтня Швачка перевели в Комітет з питань цифрової трансформації.
- Буду очолювати підкомітет з питань розвитку цифрового бізнесу. Кіберпростір не має кордонів, тож планів маю багато. Цифрові технології - це сфера, в якій Україна попередні роки зробила своєрідний стрибок у стратосферу, - пояснив своє рішення народний депутат, ІТ-спеціаліст Антон Швачко.
В цей же день ряди Комітету з питань свободи слова покинула Тетяна Циба.
- Перейшла працювати в Комітет з питань соціальної політики. Рада цьому дуже, адже розумію виклики, що стоять перед нашим суспільством і державою сьогодні. Для мене насамперед це питання реабілітації та адаптації до життя в нових умовах, у тому числі психологічна підтримка. Щодо питань, над якими працювала в комітеті з питань свободи слова, зокрема проведення законодавчої межі свободи слова та пропаганди, журналістської етики та саморегуляції, економічної підтримки медіа - ми з представниками робочих груп обов‘язково доведемо їх до сесійної зали, - прокоментувала на своїй сторінці в фейсбуці Тетяна Циба.
Станом на 13 жовтня в Україні питаннями свободи слова від Верховної Ради займаються три особи. І всі вони були фігурантами скандалів, а то й кримінальних проваджень. Так, голову комітету Нестора Шуфрича в березні цього року затримували на блокпості. Були питання щодо легальності перетину ним державного кордону в травні 2022 року.
Секретар комітету, ексжурналіст «ТСН» Сергій Швець в березні 2021 року здавав аналіз на алкоголь, оскільки політичні опоненти звинуватили його в тому, що він перебував на пленарному засіданні «під мухою».
Неодноразово засвічувався в публічних скандалах член комітету Євгеній Брагар: то пропонував пенсіонерці продати собаку, щоб розрахуватись за «комуналку», то заявляв про недоцільність знімання патріотичних фільмів, то підозрювався в нетверезому керуванні автомобілем.
Згідно з чинним законодавством чисельність парламентських комітетів визначають народні депутати поточного скликання Верховної Ради. До шостого жовтня в комітеті дозволялось працювати не більше 34 народним обранцям і не менше 5. На сьогодні найменший комітет може налічувати 3 особи, а найбільший – 38. Якщо з Комітету з питань свободи слова захоче вийти ще бодай один депутат, його доведеться розпустити. Згідно з законом України «Про Комітети Верховної Ради», щоб відбулось засідання комітету, потрібен кворум – «присутність більше половини» депутатів від його загального складу. А з двох депутатів кворум ніяк не збереться, не можна буде ухвалити і рішення. Хоча з проведенням засідань та ухваленням рішень були і так проблеми.
- У Шуфрича був самий лінивий комітет. Останній раз вони провели засідання ще напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого. Все, більше не було засідань, - на правах анонімності розповідає один із депутатів пропрезидентської фракції. – І враховуючи, що комітет очолювала не наша людина, переважна більшість законопроєктів, які стосуються ЗМІ та свободи слова, розписувались на комітет Потураєва. Саме Комітет з питань інформаційної політики готував експертні висновки до профільних законодавчих ініціатив.