Політологи: у Кремлі зрозуміли, що перебрали із пропагандистським психозом
Останнім часом риторика російської пропаганди змінила свою тональність: частково поменшало кондового ура-патріотизму і шапкозакидництва. На російському ТБ все менше говорять про Україну, кудись зникла літера Z. Натомість почали більше говорити про вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, а також співробітництво Москви і Китаю й інші теми.
"КП в Україні" з'ясовувала в українських політологів, чому так відбувається. Адже телебачення – це основний інструмент маніпуляції суспільною свідомістю у Росії.
Олег Жданов, експерт з питань міжнародної безпеки:
- У керівництві Росії настає розуміння реальної ситуації у війні з Україною. Наприклад, посол Росії в США ні з того ні цього заявив, що Росія ніколи не капітулює. Його ж за язик ніхто не тягнув, та й ми його не просили про це. А прорвалося. Отже, там є тверезі люди, які на відміну від Путіна розуміють, що відбувається у реальності. І цю думку формують перемоги українських ЗСУ та підвищення наших бойових можливостей.
Володимир Фесенко, політолог:
- Так, дійсно, незалежні й розсудливі російські експерти відзначають зниження пропагандистського чаду на росТВ. Наприклад, один із найшаленіших російських пропагандистів Сергій Марков днями опублікував статтю, в якій просто співає дифірамби українській армії. І Лукашенко такі само дифірамби нашій армії раптом почав видавати.
Це свідчення того, що військові поразки Росії в Україні змушують росіян більш реалістично оцінювати ситуацію. Забуксував наступ на Донбасі – а його ура-патріотизмом не поясниш. Тепер росіянам пояснюють, що українці мають гарну армію, правда, із застереженням, що її готувало НАТО.
Крім цього, причина того, що російські пропагандисти зменшили оберти, пояснюється тим, що у Кремлі почали розуміти, що з пропагандою вони перебрали. Вона вже почала працювати як машина військової істерії - "війна до переможного кінця". А «переможного кінця» і не видно. Це вже очевидно багатьом кремлівським начальникам. І вони дали команду знизити цю істерію. Інакше виникає дисонанс між реальною ситуацією на фронті та телекартинкою. І цей ура-патріотичний психоз може вистрілити у непотрібному для Кремля напрямку – вдарити по самій російській владі.
Олег Саакян, політолог:
- Вся річ у тому, що Росія в Україні не має жодної стабільної перемоги. А реляція перемог на тлі реальних поразок може обернутися проти російської влади. Російські війська під натиском ЗСУ змушені були піти з-під Києва та всієї північно-східної України. Москва зробила із цього висновки. І там розуміють, що будь-яка перемога, яку вони анонсують пропагандою, може стати великою «зрадою» всередині Росії. Тому вони й зменшують градус, але при цьому готуються до затяжної війни. Тому Україні у жодному разі не можна розслаблятися від того, що принишкли російські пропагандисти.
Антон Кучухіде, експерт-міжнародник:
- Російське керівництво почало ставити більш реалістичні завдання як перед своєю армією, так і перед пропагандистами. Вони приземлили свої амбіції та інтереси, бо зазнають поразок у багатьох напрямках. Досить порівняти їхні амбіції 24 лютого і чого вони досягли сьогодні. На полі бою у них немає тих результатів, на які вони очікували. Виходячи з цього, Кремлем готується підґрунтя для пояснень своєму електорату. А для цього не можна нескінченно трубити про перемоги.
Окрім цього, риторика російських пропагандистів наразі змінюється тому, що зараз у світі запущені важливі процеси допомоги Україні – ленд-ліз, передача важкого озброєння, які мають забезпечити перевагу України у війні. Тому вже нині у Кремлі розмірковують, як виправдовувати свої поразки.
А тут уже не до ура-патріотизму. Адже вони за останні 8 років так розігріли своє населення, що росіяни справді ненавидять нас. А тепер цим «гарячим головам» треба якось пояснити, чому вони не взяли Київ та пів-України.
[h5_tt class="orange_h5_title" text="ДО РЕЧІ""
Український Центр стратегічних комунікацій повідомляє, що, за даними медіакомпанії GroupM, кількість росіян, які вірять у телеверсію «спецоперації» в Україні, скоротилася з 33% у березні до 23% у квітні.
