22 грудня
Завантажити ще

Творець «бойового гусака»: Першого гуся запостила, щоб порадувати друзів – за дві години його купили

Творець «бойового гусака»: Першого гуся запостила, щоб порадувати друзів – за дві години його купили
Фото: ФБ Наталії Дремлюги

Щойно у російських ЗМІ пройшла фейкова новина про українську пернату біологічну зброю, у вінницької майстрині Наталії Дремлюги народилася ідея зробити забавну іграшку – бойового гуся. Так побачила світ перша інтер'єрна пташка. Вінницька гусака має амуніцію, берців, шолом і, звичайно ж, суворий погляд.

Бажаючі придбати його завалили майстриню замовленнями, і бойові гуси почали розлітатися по всій країні. Докладніше про це Наталія Дремлюга розповіла «КП в Україні».

Шиють для армії

- Наталю, чим ви зараз займаєтеся і як вам прийшла ідея зробити «бойового гусака»?

- Нас, вінницьких майстринь, - чоловік двадцять. Леся Зіанурова – дизайнер та керівник нашого творчого колективу – перевела ательє на «військовий режим». Зараз ми шиємо балаклави, розвантаження, плитоноски для армії, які нещодавно почали займатися футболками.

Під час роботи ми з дівчатами балакаємо про це, сміємося. І одна з тем, яку обговорювали, став фейк про те, що нібито в Україні є біологічна зброя – і це гуси. Ми посміялися з «новини», а в мене засіла думка, що треба з цим щось зробити.

Кілька днів не спала, думала про те, як виглядатиме мій гусак. Гартала ілюстрації різних художників, надихалася скульптурами та мемами в інтернеті.

Дівчата почали в'язати гусей з шапочками та окулярами, але це більш дитяча іграшка, а мені ж треба зробити не так, як у всіх (сміється). Кілька днів не спала, думала про те, як виглядатиме мій гусак. Гартала ілюстрації різних художників – у них можна взяти якусь ідею, надихалася скульптурами та мемами в інтернеті. Так поступово народився образ «бойового гусака».

- А скільки ви взагалі займаєтесь ляльками?

- Я завжди любила шити та в'язати, а ляльок виготовляю близько трьох років. Проте раніше це були в'язані вироби, але потім побачила в інтернеті відеоурок про те, як шити іграшки у техніці ґрунтований текстиль. Вирішила повторити.

Спершу потрібно пошити м'яку ляльку, а потім покрити її розчиненою у воді кавою та клеєм ПВА. Іграшка стає більш щільною і вже не втрачає своєї форми. Однак ці іграшки не для дітей: вони досить тендітні. Якщо дитина покине її або притисне, вона може втратити свій вигляд. Мої гуси – іграшка інтер'єрна.

З черевиками підказали ведмедики Тедді

Поодиноких гусей немає – кожна індивідуальність зі своїм характером. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

Поодиноких гусей немає – кожна індивідуальність зі своїм характером. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

- Яким був ваш перший гусак?

- Перший гусак у мене був сидячим, з ніжками та крилами. Пошила йому балаклаву, зробила шолом. Він був більшого розміру, ніж останні вироби. Костюм тоді виготовила із залишків тканини із розвантажень. Для подальших робіт почала купувати тканину у магазині, щоб мої гуси не повторювалися. Мені показали, як шити кишені: адже я швачка-самоучка, а за освітою - інженер-конструктор металорізальних верстатів та інструментів.

- І як ви вчилися шити?

– Дивилася різні майстер-класи в інтернеті. Кожна майстриня ділиться чимось своїм. З таких відеоуроків береш усе, що тобі потрібне. Моєму гусю бракувало взуття. Тому я вивчала, як шиють черевики на ляльок, на ведмедиків Тедді та на інші інтер'єрні іграшки. Коли ти знаєш схему і розібрався, як це зробити, вже сам підганяєш викрійки та домальовуєш образ, який тобі потрібний.

- Чи багато часу йде на одну гуску?

- Багато часу займає підготовча робота, а збирання проходить швидше. Загалом на одного птаха йде днів п'ять. Тому я одночасно роблю 3-4 ляльки. Шити гусака хоч і недовго, але після фарбування потрібен час на висихання. Поки він стоїть, шию дзьоб та крила. Черевики збираються із 4 деталей.

- Яка доля вашого першого «бойового гусака»?

- Я виставила фото свого першого гуся у Facebook, щоб повеселити своїх друзів, – і вже за 2 години його у мене купили.

- А хто купив? Ваші знайомі?

- Ні, це була незнайома мені дівчинка з гарячої точки, яка на час війни виїхала до Закарпаття. Наступних гусей відправила до Сум, Києва, Кременчука. Наразі знову замовили двох гусей для Києва.

У кожне розвантаження в плитоноску майстрині вкладають мотанки - жовто-блакитні серця. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

У кожне розвантаження в плитоноску майстрині вкладають мотанки - жовто-блакитні серця. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

Наступний – півник на кухонній шафці

– Скільки коштує такий сувенір?

- Загалом своїх гусей я продаю за 900 грн. Хоча днями приходили спонсори, німці. Один із них сказав, що хоче відвезти сувенір додому. Йому я назвала ціну вище: подумала, що для Німеччини 900 грн – смішні гроші.

Мені сказали, що утворилася черга на гусей, бо я їх дешево продаю. Але нехай краще так, ніж виріб за 3000 грн, який довго чекатиме на свого власника.

До речі, якщо постає питання, куди я подію гроші: нещодавно друзі збирали на тепловізор – я взяла участь. Потім мої зяті купували машину швидкої допомоги для Харкова – їм також жертвувала. Та й на матеріал для виробів йде чимало.

Першої гуски купила незнайома мені дівчинка з гарячої точки, яка на час війни поїхала на Закарпаття. Наступних гусей відправила до Сум, Києва, Кременчука.

- «Бойовий гусак» – ваша перша лялька на навколовоєнну тематику. Чи будуть ще?

- Я хотіла зробити гусю подружку, щоб вона не була самотньою. А ще спалахнула керамічним півником, який стояв на кухонній шафці в зруйнованому будинку Бородянки. Його нескладно зробити, але я поки що зайнята гусями.

Чесно кажучи, трохи втомилася від них: звикла робити ляльки один раз, а тут у мене вже 7-й гусак. Ну, нічого, поки люди хочуть, шитиму.

- Гуси виходять різними за характером?

- Так. По-перше, я міняю форми, щоб не повторюватися. Один у мене з одними крилами, інший – з іншими. В останньому варіанті у мене вийшло щось середнє між рукою та крилом. Це швидше імітація крила. Хотілося спростити роботу. Та й гусак краще виглядає, коли крильце маленьке.

Від того, як ти його нахилиш і де пришити ноги, змінюється зовнішній вигляд виробу. В одного гусака у погляді читається «Ти чого сюди прийшов?!», А в іншого – «Я тут головний!». Особливо якщо зробити животик більше.

Від виразу очей теж багато що залежить. У одного сумніший погляд (якщо вії вниз опустити), у іншого - більш насуплений і суворий. Шолом теж багато змінює. Загалом, граюсь (сміється).

- Ви весь час присвячуєте шиття?

- Так воно в мене й не вільне. Я шию в ательє, а потім приходжу додому і теж шию. Постійно займаюся шиттям. Мені воно приносить задоволення - і робота, і хобі одночасно.

Патріотичні боксерські рукавички – з тризубом та у кольорах національного прапора. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

Патріотичні боксерські рукавички – з тризубом та у кольорах національного прапора. Фото: ФБ Наталії Дремлюги

Мрії - про мир та ярмарки у Вінниці

– Чим ви займалися до війни?

– Я шила ляльки, Леся валяла сумки та взуття, хтось займався мотанками, хтось в'язав іграшки.

- Які у вас плани після війни?

- Ми чекаємо, коли все це закінчиться. До війни у нас у Вінниці постійно проходили ярмарки – раніше ми збиралися біля музичного фонтану. Люди приходять, дивляться, захоплюються, ми спілкуємось – добре! Навіть якщо ніхто нічого не купує, можна приємно провести час. Хочеться, щоби все це повернулося.

У одного гусака у погляді читається «Ти чого сюди прийшов?!», а в іншого - «Я тут головний!». Особливо якщо зробити животик побільше.

Нам буде що виставити на новому ярмарку: наші дівчатка вже в'яжуть серця, боксерські рукавички – одна жовта, інша блакитна з вишивкою герба.

- Виходять, ваші колеги теж щось шиють та в'яжуть на військово-патріотичну тематику?

- Звісно! Ми в кожну розвантаження в плитоноску вкладаємо мотанки - в'яжемо жовто-блакитне серце і кладемо його в кишеню. Дуже це хлопцям подобається. Кажуть, коли вони його випадково знаходять, ніби листа з дому отримують.

- Такі серця та мотанки ви кладете для підняття настрою чи як оберіг?

- І те, й інше: це і оберігає, і тішить. А ще вкладаємо в кишеню картку, де пишемо, що просимо повернутися разом з нашими подарунками! Намагаємось підтримати хлопців. Іноді до нас і мами приходять, беруть синам розвантаження. Сумно дивитись на них: кожна мама переживає за свою дитину. І ми також переживаємо.