Зіткнення з Європою: навіщо вчити мову, яка зможе стати в нагоді тільки в одній країні
Вчити чи не вчити? Сьогодні це питання з усією гостротою постало перед українцями, які отримали притулок у європейських країнах. І якщо вчити англійську, німецьку чи французьку українці зі скрипом погоджуються, то вивчення угорської чи естонської багато хто вважає марною тратою часу. Мовляв, який сенс напружуватися і вчити мову з зовсім незнайомої групи мов, якщо той самий естонський навряд чи стане в нагоді, крім Естонії?
Популярні та не дуже
Загалом українських біженців можна умовно розділити на дві групи – на тих, хто планує затриматися в країні, що прийняла їх, і на тих, для кого нинішнє життя – лише трагічний епізод, і за першої ж можливості вони повернуться назад.
І якщо для перших питання «навіщо вивчати мову?», як правило, не варто (щоб залишитися, знайти роботу, спілкуватися, закріпитися), то другі ретельно зважують усі «за» та «проти».
З зрозумілих причин, найбільше перебуває прихильників вивчення англійської мови, яку більшість навчали у школі чи універі та кілька сотень слів на ній знають. Чимало шанувальників і в інших популярних мов – іспанської, португальської, французької, німецької, якими розмовляють у десятках країн.
Також українці не проти вивчати слов'янські мови – польську, чеську, словацьку. Моя знайома, яка на початку березня переїхала до Словаччини, каже, що має свою методику вивчення, яка вже дає плоди.
- Словацька мова дуже схожа на українську, тому для початку я вирішила поринути в середу, - розповідає Інна. – Я уважно читаю вивіски та рекламу, слухаю мову на вулиці та одразу намагаюся спілкуватися, не зациклюючись на своїх помилках. Через місяць я вже почала читати дитині дитячі книжки словацькою, які, до речі, тут просто приголомшливі. На черзі – покупка підручника, а потім, можливо, і курси мов.
Порада Інни справді може підійти тим, хто зараз перебуває у Польщі чи Словаччині. А ось «зануритися» в угорське чи естонське середовище вийде навряд чи. Просто тому, що ви не зрозумієте жодного слова.
Тож чи варто вчити ту саму естонську?
"За" та "проти"
30-річна Настя з Одеси, яка вже більше місяця працює на меблевій фабриці в Тарту, упевнена, що вивчати мову не варто.
- Робота у мене фізично важка, я надвечір з ніг валюсь від втоми – який естонський? – дивується вона. – Тим більше, що на побутовому рівні тут російську розуміють – у мене немає проблем ні в держструктурах, ні на роботі, ні в магазині. Так що якоїсь великої потреби у вивченні мови немає – я краще відпочину ці дві-три години.
Цікаво, що Настя зовсім не з тих, хто після закінчення війни планує повернутися додому. Зовсім навпаки: вона сподівається, що після війни до неї приїде чоловік, і вони працюватимуть на фабриці разом.
Марина з Харкова також вважає, що естонська їй не потрібна, але з іншої причини. Вона продовжує працювати віддалено в одному з харківських вузів – викладає фізику українською та англійською.
- Куди мені ще естонська? – сміється Марина. - Я все одно її не вивчу настільки, щоб викладати на неї фізику. А міняти професію я не хочу, тож і час витрачати на це не буду.
Журналіст Наталя з Києва з Мариною повністю згодна в тому, що естонську на рівні, необхідному їй для роботи, вона навряд чи колись вивчить. Проте на курси естонської пішла.
- Насправді з мінусів я можу назвати лише нестачу часу, але плюсів набагато більше, – каже моя співрозмовниця. - Це і соціалізація (на курсах можна познайомитися з цікавими людьми), і активне тренування мозку (як каже моя подруга, "втеча від Альцгеймера"), і зміцнення віри у власні сили.
За словами Наталії, перші два-три заняття мова настільки «не йшла», що здавалося: кожне нове слово або речення естонською витісняє з голови старе слово або речення російською чи англійською. Але раптово мозок запрацював, почав шукати зв'язки, і перед ним відкрився новий світ.
- Я пам'ятаю цей день дуже добре: після сьомого заняття я йшла вулицею та відзначила, що ловлю в естонській мові знайомі слова, намагаюся прочитати інформацію на банерах, розумію назву відділів у магазині. Це дуже круто! Наче довго ходила із заплющеними очима і нарешті змогла їх відкрити.
Навіть коли читаєш вивіски незнайомою раніше мовою – наповнює почуттям гордості: я зміг! Фото: Brendon Thorne/Getty Images
Без вибору
Тут треба сказати, що, мабуть, незабаром питання «вчити чи не вчити» перед тимчасовими переселенцями взагалі не стоятиме. Ймовірно, що зроблять вивчення мови обов'язковим.
– Ми зараз вчимо естонську за програмою Народного університету в Тарту, яка розрахована на два місяці, а з 1 червня в Естонії стартує державна програма вивчення мови, – розповідає Наталя. – Поки що незрозуміло, як це працюватиме, але кажуть, що вивчення мови на рівень А2 буде обов'язковим.
Аналогічну інформацію я отримала від знайомого, дружина та дочка якого поїхали до Франції. За словами Андрія, для всіх, хто стає на облік до центру зайнятості, французька є обов'язковою. Причому, курси серйозні – по кілька годин 5 днів на тиждень.
- Ті, хто сидять удома - наприклад, є заощадження або працюють віддалено, - теоретично можуть мову не вчити, але це не заохочується, - розповідає Андрій. – Префектури намагаються відслідковувати ситуацію, пропонують безкоштовні курси у найближчих містах та селах. До дружини та доньки додому приходив волонтер, щоб розповісти про такі курси та вкотре нагадати, що при пошуку роботи французька є ключовим моментом.
Знайома з Києва, яка у березні поїхала з чоловіком до Німеччини, також інтенсивно вчить мову, незважаючи на те, що їй уже за 60, а чоловікові – ближче до 80.
- У нас у Німеччині живе дочка, і ми пару разів безуспішно подавалися на ВНЖ, - каже вона. – Зараз подали документи знову, і є шанс на позитивне вирішення питання, щоправда, кажуть, що доведеться складати іспит з німецької. І тут нам пощастило записатися на безкоштовні мовні курси, тут це просто небувалий успіх. Ходимо як на роботу – по 4 години 5 днів на тиждень. Чоловік спочатку чинив опір, казав, що у його віці вчитися пізно. Але поступово вивчив рахунок, прості фрази, тож потихеньку освоює німецьку.
Хто хоче, шукає можливості
Дорослі роблять «мовним» вибір не лише за себе, а й за своїх дітей. На перший погляд може здатися, що найпростіше і очевидніше з того, що може зробити батько для своєї дитини-дошкільника, – це просто віддати її до місцевого дитячого садка. Але, як виявилось, і тут можуть бути різні думки.
Мої знайомі – дві сестри – після початку війни поїхали з дітьми до Угорщини. Одна з них насамперед влаштувала 5-річного сина в місцевий дитячий садок, і він спустять лише два місяці швидко заговорив угорською. Друга – мама 6-річної доньки – вирішила, що угорській її доньці ні до чого.
- Моя дочка і в Харкові не дуже любила дитсадок, я її рідко водила, тож тут вирішили навіть не пробувати, - пояснює вона. – От якби вони в саду англійською розмовляли, тоді можна було б віддати, англійська завжди знадобиться. А угорський їй ні до чого – тільки забивати голову!
У результаті 6-річна дитина цілими днями сидить над планшетом і періодично ниє «мамо, мені нудно!». Зате голова «не забита» угорською.
Зі школярами ще складніше. І тут ситуація повністю описується відомою приказкою «хто хоче - шукає можливості, хто не хоче - шукає причини».
За ці два місяці я десятки разів чула від батьків школярів, що поїхали, слова «якби». «Якби він був не в 10-му класі, а хоча б у 6-му, можна було б спробувати», «Якби він був не в 6-му, а хоча б у 1-2-му, то…», «Якби він був не в 1-му класі, а лише наступного року йшов до школи, то…».
Але є приклади, коли діти пішли вчитися в звичайні школи на новому місці і не пошкодували.
– Моя донька навчається у 6-му класі, – розповідає мама 12-річної Оксани. - Були сумніви, чи зможе вона вчитися в естонській школі, але ми ризикнули, і це було правильне рішення. Частину предметів вона вчить разом із усіма дітьми, а якщо щось незрозуміло, пояснюють, як можуть, російською чи англійською. І, до речі, вчитель математики її дуже хвалить. А замість уроків історії та біології у неї естонська. Головне, що доньці дуже подобається – і мова, і школа, і однокласники. Вона впевнена, що наступного року зможе вчитися на естонському рівні з усіма без послаблень та додаткових пояснень.
16-річна дочка Андрія, якого я згадувала вище, зараз навчається у французькому ліцеї.
- Всі предмети в ліцеї викладаються французькою, при цьому ліцеїсти вчать дві іноземні мови – англійську та російську, - розповідає Андрій. – Дочка говорила, що на перших уроках їй було трохи незручно, що вона не може правильно сказати просте речення французькою, та й однокласники трохи посміювалися. Але на уроках англійської та, тим більше, російської вона – зірка. Так що смішки швидко припинилися, та й з французькою у неї намітився явний прогрес.
Насамкінець зазначу, що всі респонденти, які сьогодні вчать нову мову, говорять дуже схожі речі.
По-перше, всі дуже пишаються тим, що один-два місяці в новій країні не пройшли для них даремно.
А по-друге, вивчення мови, про яку люди кілька місяців тому навіть не думали, дає відчуття волі. З'являється впевненість, що можна освоїти будь-яку мову, та й взагалі ти можеш у цьому житті все!
