Агов, депутати, ви не забули про свої обов'язки?
Війна – не час для політичних чвар, кажуть представники влади. Абсолютно солідарна з цією тезою. І на своєму рівні намагаюся донести родичам, знайомим, друзям думку про те, що згуртованість політиків та суспільства багато в чому наближає заповітний день перемоги над Росією, смерть мілітарно-імперських планів Путіна.
Але особисто мені дуже хотілося б донести до народних депутатів ще один меседж: війна – це і не час для хайпа. Від деяких останніх депутатських «законопроєктів» просто хочеться заволати. Окремі «слуги народу» продовжують ховати за гарними назвами своїх законодавчих ініціатив абсолютно популістські та аморальні цілі.
Зупинюся на трьох таких законопроєктах.
24 березня народні депутати взяли за основу законопроєкт, що дозволяє парламентаріям вступати на військову службу за контрактом у ЗСУ, у територіальну оборону та добровільні формування територіальних громад на період дії воєнного часу. На перший погляд дуже позитивний документ. Депутати не злякалися, не втекли за кордон, а хочуть воювати нарівні з багатьма своїми виборцями, тож і вносять такі законопроєкти (за чинним законодавством народного депутата не можна мобілізувати). Електорат на наступних виборах, швидше за все, оцінить такий героїзм.
А тепер давайте відсунемо емоції вбік і поміркуємо. Навіщо ми раз на п'ять років ходимо на виборчі дільниці та обираємо новий склад Верховної Ради? Яке головне завдання народного депутата, робота якого непогано оплачується за рахунок платників податків? Якщо хтось забув, нагадаю. Головна функція парламенту – законодавча! Ми обираємо народних депутатів для того, щоб вони насамперед напрацьовували та приймали ВАЖЛИВІ для країни закони – документи, які зміцнюють армію, допомагають перезапустити та піднімати економіку, сприяють соціальному захисту громадян України тощо.
Народні обранці також мають мандат і для встановлення міжпарламентських відносин із представниками законодавчих органів інших країн, їм відчинені двері практично у всі високі кабінети СВІТУ! Тобто, вони можуть вести переговори про допомогу Україні з президентами, прем'єрами, парламентаріями, міністрами, мерами будь-якої країни. Пересічні українці такої можливості не мають.
Я вважаю, що кожен має бути корисним на своєму місці. І народні депутати мають не в окопах сидіти, а забезпечувати надійний законодавчий тил. Уявіть собі, що хоч половина народних обранців виявить бажання взяти в руки автомат і піти на фронт. Що буде із Верховною Радою? Її робота зупиниться. Тому: якщо депутат може і хоче воювати на передку, нехай складе мандат і служить державі в іншій іпостасі. Водночас гідно воювати та голосувати за закони неможливо. Потрібно визначатись.
Абсолютно аморальною вважаю ще одну законодавчу пропозицію народних депутатів - на час війни прибрати штрафи для колег за прогули та всім виплачувати повну зарплату. За словами речника Верховної Ради Руслана Стефанчука, близько 10 народних депутатів залишили Україну з моменту (до початку) повномасштабної війни Росії проти України. І тепер ви пропонуєте таким емігрантам-зрадникам платити повну зарплату?
І ось цими днями народні депутати внесли черговий шедевр. Пропонують «дозволити народним депутатам, у разі вияву бажання та за умови взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, брати участь із правом дорадчого голосу у роботі штабів у зоні (районах) територіальної оборони в умовах мирного та військового часу з метою більш оперативного вирішення питань покращення обороноздатності нашої країни та окремих її регіонів».
Скажіть, що далекий від архітектури військових операцій депутат може порадити кадровому військовому у такому штабі?! Моя особиста думка - парламентарі лише відволікатимуть «штабистів» від планування та реалізації конкретних військових операцій. Тобто знову ми повертаємося до тези, що кожен має займатися своєю справою. І тоді буде всім щастя та мир.
