7 листопада
Завантажити ще

Що мери Ірпеня, Маріуполя, Мелітополя та Тростянця розповіли іноземним парламентаріям

Що мери Ірпеня, Маріуполя, Мелітополя та Тростянця розповіли іноземним парламентаріям
Фото: REUTERS/Олександр Єрмоченко

6 квітня комітет із закордонних справ Верховної Ради провів круглий стіл «Політичні та правові наслідки злочинів Російської Федерації проти України». На цьому заході мери та політики українських міст, які опинилися у пеклі російсько-української війни, розповіли парламентаріям з інших країн, який геноцид війська Володимира Путіна влаштовують на українській землі. Від почутого іноземні парламентарії були в жаху і заявляли про необхідність посилити санкційні тиски проти Росії, надавати більшу допомогу Україні.

Павло Роженко, депутат Сумської облради: Комендантська година - з 19:00. Тих, хто порушив, розстрілювали

Наше місто Тростянець зруйноване: нічого не залишилося від двох районів міста та вокзалу. З танка розстріляли лікарню, на другому поверсі якої було пологове відділення.

15 березня у місто зайшли так звані воїни «Л/ДНР»... І перше, що вони зробили: під дулами пістолетів почали виселяти з домівок городян, а самі заселилися. Потім "обнесли" магазини. Мародерили по-страшному. Вибивали двері магазинів: забирали усі продукти, цінні речі, побутову техніку. Насамперед вигребли горілку та цигарки. Напивалися, а потім ночами починали жахати місцевих жителів. «Розвагою» було роздягати чоловіків, шукати наколки – вишукували будь-яку приналежність до ЗСУ чи ТРО або що людина воювала в АТО. Багатьох взяли у полон.

26 березня, коли вони залишали місто, то вантажили у свої танки, як "човники", сумки з накраденим: сковорідки, пилососи.

Увесь цей час вони звіріли. Російські солдати забороняли ховати вбитих. Доводилося таємно ховати убитих на городах, у дворах багатоповерхівок. Забороняли йти на цвинтарі. На сьогоднішній день усі цвинтарі заміновані. Кого вони боялися? Вони боялися навіть мертвих.

Догляди «зелених коридорів» проводили представники Л/ДНР, знущаючись з наших жінок і дітей. Обшукували автомобілі, розбивали телефони, погрожували жінкам. Вони постійно озвучували: "Це вам за те, що ми вісім років терпіли на Донбасі. Тепер ваша черга".

Вони робили що хотіли. У місті було достатньо чоловіків, але не було зброї. З дерев'яною палицею йти на танк - сумнівна витівка. Хоча були герої. Ми мали легкоатлета, переможця всеукраїнських змагань Сергія Проневича. Він допоміг знищити близько 8 танків. Ночами хлопець пробігав по 10-20 кілометрів, тримав зв'язок із нашими військовими та розповідав, де і яка позиція орків. Потім його взяли у полон, катували та вбили.

Я співчуваю Бучі, але все, мабуть, почалося з нас – Тростянця. На даху залізничного вокзалу постійно були два снайпери. Першого дня окупації місцевий таксист рятував людей, намагаючись перевезти їх з одного району в інший. Його застрелили впритул. Тіло не давали витягнути з автомобіля 5 днів. Волонтери ледве домовилися, щоб забрати тіло.

Коли була повітряна тривога, російські солдати не дозволяли спускатися місцевим жителям у бомбосховища.

На вокзалі стояло 7 самохідних артилерійських установок, які гатили по Сумах і Охтирці.

Російські військові встановили комендантську годину – після 19.00 не можна було виходити на вулицю. Хто вийшов - розстрілювали без будь-якого попуску. Практично всі їхні позиції були всередині житлових масивів, прикривалися мирним населенням.

Від двох районів та залізничного вокзалу Тростянця нічого не залишилося. Фото: REUTERS/Thomas Peter

Від двох районів та залізничного вокзалу Тростянця нічого не залишилося. Фото: REUTERS/Thomas Peter

Павло Кириленко, голова Донецької військово-цивільної адміністрації: Лише у Маріуполі 90% інфраструктури зруйновано безповоротно

На сьогодні практично стерті з лиця землі Волноваха та Маріуполь. Масштаби руйнувань та людських жертв у цих містах нам ще доведеться задокументувати та оцінити. Але вже наразі можна говорити про те, що знищено всю інфраструктуру і тисячі загиблих.

Якщо говорити про територію, яку контролює Україна, то ми щодня ведемо фіксацію загиблих та поранених. На сьогодні вбито 149 та поранено 596 мирних жителів. Серед загиблих 23 дитини, поранених – 33.

В області повністю зруйновано 66 тисяч житлових будинків: 3 тисячі – багатоквартирних та 63 тисячі – приватних. Тільки у Маріуполі розбомблено 2340 багатоповерхівок, 61200 приватних будинків. 90% інфраструктури міста зруйновано безповоротно.

Знищено та пошкоджено 157 закладів освіти, 103 дитячих садка, 35 лікарень. 119 машин швидкої допомоги розстріляні, і їх вже не можна використовувати.

Висаджено у повітря 20 мостів.

Наразі завдання №1 – щоб якнайбільше населення виїхало за межі області. Щоб ЗСУ могли більш ефективно діяти у зв'язку із прогнозами щодо загострення ситуації на сході України.

Вадим Бойченко, мер Маріуполя: При обстрілі міськлікарні заживо згоріли 50 пацієнтів

Внаслідок постійних бомбардувань та обстрілів російської армії 90% місцевої інфраструктури вже знищено. За місяць блокади склалася катастрофічна ситуація. Маріупольці залишаються без світла, опалення, води та зв'язку. Запаси їжі та питної води майже закінчилися.

Тільки за попередніми оцінками, у Маріуполі за місяць блокади як мінімум загинуло 5 тисяч людей. Але цифра загиблих може бути значно більшою. Гуманітарні місії росіяни не пускають.

Є свідки катувань, розстрілів мирного населення. Страшні дати для Маріуполя: 9 березня – бомби скинули на пологовий будинок, 16 березня – розбомбили драмтеатр, у підвалі якого ховалося близько 1300 городян (більше 300 людей загинули), 20 березня – окупанти знищили Школу мистецтв, де ховалися діти. Наприкінці березня орки знищили один із корпусів міськлікарні, в якому знаходились поранені мирні люди. Заживо згоріло 50 людей.

Після обстрілу Драмтеатру, який служив укриттям для городян, загинуло понад 300 людей. Фото: REUTERS/Stringer

Після обстрілу Драмтеатру, який служив укриттям для городян, загинуло понад 300 людей. Фото: REUTERS/Stringer

Іван Федоров, мер Мелітополя: Мародерство сягнуло промислових масштабів.

У нас жахлива ситуація з викраденням людей. Зафіксовано вже понад 300 фактів викрадення. Якщо у полон потрапив бізнесмен, родині пропонують викупити його. А якщо в руках росіян опиняються «бюджетники», їх схиляють до співпраці, змушують підписати певні папери. Тих, хто не погоджується, катують, продовжують утримувати у підвалах.

Найбільший тиск іде на сім'ї військовослужбовців та правоохоронців. У нас пріоритет щодо їхньої евакуації. Вже близько 60 сімей отримали погрози, ховаються. Для кожної з таких сімей ми розробляємо секретний план евакуації у Запоріжжі.

Пограбування... Ми багато бачили на прикладі Бучі, але в Мелітополі мародерство сягнуло промислових масштабів. Чеченські військові масово крадуть та вивозять автомобілі комерційного призначення, сільгосптехніку, запчастини, верстати з різання металу, офісну техніку до Чечні. Ми це встановили за сигналом GPRS-трекерів, встановлених на сільгосптехніці. Техніку наших комунальників вони вивезли до Джанкою.

Наразі вони масово намагаються залякати фермерів і змусити їх проводити посівну власним коштом. Йде тиск на вчителів. Усі директори на вимогу поновити навчальний процес за стандартами країни-окупанта відповіли відмовою та написали заяву про звільнення. Тоді окупанти взяли у заручники чотрирьох директорів. Пізніше їх відпустили. Після цього ми всіх директорів шкіл та їхні сім'ї таємно евакуюємо з Мелітополя. Люди так хочуть евакуюватись, що готові їхати навіть кілька днів у причепах вантажівок.

Намагаємося щотижня доставляти до міста гуманітарну допомогу - їжу, ліки. Але щоразу російські військові гальмують «гуманітарку» та відбирають. Лише частина цих продуктів потім доходить до городян, але окупанти розповідають, що гуманітарну допомогу надала Росія. Поки що нам вдається контролювати передачу медикаментів, але є в мене побоювання, що це ненадовго.

Олександр Маркушин, мер Ірпеня: Розділяли сім'ї: чоловіків брали у полон, жінок нерідко ґвалтували.

Ми маємо справу не з російською армією, а із стадом орків, які нищать усе живе, хороше. Коли вони зайшли до міста, то цілеспрямовано знищували мирних громадян і цивільні об'єкти. Ми тримали лінію оборони на околиці міста, а вони гатили по житлових масивах у центрі міста. Наше місто знищено на 50%.

Майже 300 мирних ірпенців загинули. Але це дуже приблизні цифри. Щодня ми бачимо нових убитих. Не враховані й ті, кого вже поховали у дворах, парках, скверах.

Я вважаю нашим найбільшим досягненням, що коли почали підходити до міста війська, ми 95% населення змогли евакуювати. Це суттєво зменшило кількість жертв. Наша команда працювала 24 години на добу, щоб вивести людей.

Спочатку евакуація була поїздами. Але один із поїздів російські військові розстріляли, поїзд зійшов із рейок, пізніше вони підірвали рейки.

Не завжди спрацьовували «зелені коридори». Орки відкривали вогонь по автобусах.

Третій спосіб евакуації – шлях життя – міст через Романівку, який було підірвано. Ми зробили невеликий дерев'яний місток та провели по ньому близько 30 тисяч людей. Проводили групами по 50 людей. Мені особисто дуже складно згадувати один момент: під час евакуації переді мною в метрах 40-60 міна влучила у сім'ю: загинули дві дитини, мама, волонтер. Не описати словами, наскільки жахливо це було бачити і що відчував у цей момент.

Російські військові з перших днів почали розділяти сім'ї: забирали чоловіків, щоб формувати «обмінний фонд». Ті, хто їм не подобався, розстрілювали. Є факти згвалтування жінок.

Вони не лише масово розстрілювали людей на вулицях, але й знущалися з трупів. По тілах загиблих їздили танками. Коли ми вигнали ворога, ми змогли зібрати останки загиблих – лопатою від асфальту здирали частини тіл.

В Ірпені через підірваний міст для евакуації довелося прокладати дерев'яні містки. Фото: REUTERS/Maksim Levin

В Ірпені через підірваний міст для евакуації довелося прокладати дерев'яні містки. Фото: REUTERS/Maksim Levin