Днями президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив про завершення основної місії ОДКБ у країні. Процес виведення сил організації розпочався 13 січня та триватиме 10 днів.
З Казахстану виводять понад дві тисячі військовослужбовців очолюваної Росією Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). «Колективні миротворчі сили приступають до підготовки техніки та матеріальних засобів для завантаження в літаки Військово-транспортної авіації ВКС Росії та повернення до пунктів постійної дислокації», - йдеться у повідомленні Міноборони Росії, поширеному російськими інформаційними агентствами.
Там же сповістили, що військові з ОДКБ почали передачу соціально значущих об'єктів, які охороняються ними, правоохоронним органам Казахстану. Виведення миротворчого контингенту розпочалося зокрема й із Нур-Султана (Алмати).
Новина стала несподіваною. Після того як сили ОДКБ увійшли до Казахстану, багато світових експертів та політиків прогнозували, що вони там залишаться назавжди, а сама країна, як і Білорусь, стане сателітом Росії.
«Головний бенефіціар у цій ситуації – Путін. Несподівано для нього яблуко впало йому в руки», - заявив після введення військ в інтерв'ю ВВС казахстанський політолог та директор неурядової організації "Група оцінки ризиків" Досим Сатпаєв.
Чому ж Володимир Путін погодився на виведення військ із Казахстану? Хто чи що могло змусити це зробити? У світі є лише одна сила, з якою російський президент змушений рахуватися і не піде на конфронтацію з нею. І ця сила – Китай. Хоча спочатку Пекін схвалив введення сил ОДКБ до Казахстану, він виступає проти того, щоб вони залишалися там.
- Хоча росіяни, як правило, не йдуть з країни, в яку ввели свої війська (Абхазія, Осетія, Придністров'я, Карабах, Україна), але піти з Казахстану їх міг змусити лише Китай. Було кілька дзвінків китайського керівництва до Кремля, під час яких Володимиру Путіну дали зрозуміти, що Казахстан – це зона інтересів Китаю, вважає політолог Тарас Загородній.
На користь цього експерт наводить такий факт: війська ОДКБ не були введені в ті райони Казахстану, де розпочиналися протести та де китайці контролюють нафтову галузь.
- Росіянам показали, що вони можуть туди заходити лише з дозволу Пекіна. Крім цього, не слід забувати, що нинішній президент Казахстану Токаєв досконало володіє китайською мовою та ще й призначив у новому уряді міністром інформації русофоба Умарова, у порівнянні з яким наші націоналісти просто відпочивають, - каже експерт.
Російський опозиційний політичний експерт Андрій Піонтковський також повідомляє, що відхід російських "миротворців" під егідою ОДКБ обумовлений тиском офіційного Пекіна на Москву.
"Великий Китай сказав – і Путін свої війська забрав", – наголосив політолог. Він розповів, що провідні кремлівські пропагандисти обурюються цим фактом, проте виносити своє невдоволення назовні, на телебачення їм заборонено.
Справа в тому, що Пекін контролює стратегічні галузі казахстанської економіки і за останні 15-20 років повністю витіснив звідти Росію.
Про масштаби китайського впливу на Казахстан кажуть такі факти. Ключові підприємства того ж таки Західного Казахстану, де почалися протести, контролюються китайськими компаніями. Це "Мангістаумунайгаз", "Актобемунайгаз" (перейменовано на "CNPC-Aktobemunaigaz"), частка в найбільшому газовому родовищі Кашаган, нафтове родовище Каражанбас, група колишніх активів "Лукойлу" в Казахстані, проданих китайській компанії Sinopec у 2015 році.
Китай за останні 15 років повністю переорієнтував на себе експортні потоки нафти і газу з Казахстану та інших країн Центральної Азії, і вони майже не проходять через Росію, а практично повністю йдуть у КНР. Наприклад, китайська CNPC є оператором проекту газопроводу «Центральна Азія - Китай», за яким у 2020 році до Піднебесної було поставлено майже 40 млрд кубометрів газу (з Росії в КНР – у 10 разів менше, 4 млрд кубометрів). За даними Нацбанку Казахстану, китайські інвестиції втричі більші за російські - 9 млрд доларів проти 3 млрд.
Тому саме китайські економічні інтереси в Казахстані пояснюють таке стрімке виведення контингенту ОДКБ.
Пекін також має великий вплив і на політичну еліту Казахстану. Цим, швидше за все, і обумовлена сміливість Токаєва, який вимагає від Путіна швидко вивести з країни сили ОДКБ всупереч бажанню російського президента залишатися «стільки, скільки потрібно».
- Казахстан – це 40% світового видобутку урану, головними споживачами якого є Китай та США. Головний інвестор за обсягами у промисловість Казахстану – теж Китай. Китайський проект нового Шовкового шляху «Один пояс – один шлях» (постачання китайських товарів до Європи. – Прим. ред.) теж переважно проходить через Казахстан. Токаєв, знову ж таки, працював у посольстві Казахстану в Пекіні. Тому там стовідсотково китайські інтереси. І президент Токаєв виявився набагато розумнішим, ніж про нього думали. Протести він придушив руками Путіна, а співпрацюватиме з Китаєм, - вважає експерт з питань міжнародної безпеки Олег Жданов.
Паралельно із цим йде зачистка влади від людей Назарбаєва. «Протести казахів проти підвищення цін на пальне було використано у внутрішньополітичній боротьбі за владу. В результаті Токаєв здобув перемогу над оточенням Назарбаєва. Колишній імператор остаточно скинутий з трону, але це має мало спільного з бажаннями народу. Багато в чому протест був інструменталізований - особи, які мають владу, використали хаос у країні для своєї закулісної боротьби», - пише Süddeutsche Zeitung.
Казахстанський політолог Досим Сатпаєв також вважає, що Токаєв розпочав чистку влади. «Арештувавши голову Комітету національної безпеки Каріма Масимова, який був довгий час афілійований з першим президентом (Назарбаєвим. – Прим. ред.), він подав конкретний знак усім іншим, що чистка почалася. Потім була заява, зроблена на засіданні парламенту, про те, що фінансово-промислові олігархічні групи Казахстану повинні вже ділитися. Це був чіткий знак тим групам, які насамперед пов'язані з сім'єю Назарбаєва", – вважає експерт.
Петиція про перейменування столиці Казахстану Нур-Султан на Астану зібрала понад 80 тис. підписів, і їх кількість продовжує збільшуватися щогодини.
«Враховуючи настрої в суспільстві, просимо президента Республіки Казахстан, уряд та парламент країни повернути колишню назву столиці нашої Республіки – місто Астана. Крім того, просимо органи місцевого управління в усіх містах дати вулицям імені Назарбаєва нейтральні назви, що наголошують на нашій державності, єдності та незалежності країни. Наприклад, проспект Назарбаєва у місті Алмати можна перейменувати на проспект Республіки», - йдеться у документі.