Інформаційна безпека: стратегія Зеленського краща за доктрину Порошенка
Президент Володимир Зеленський затвердив Стратегію інформаційної безпеки, яку 15 жовтня ухвалила Рада національної безпеки та оборони. Документ має на меті захист інформаційного простору від дезінформації, підвищення медіаграмотності українців, розвиток національних ЗМІ.
Робота із проектом стратегії зайняла близько пів року. Ознайомившись із великим текстом, «КП в Україні» задалася питаннями, навіщо потрібен такий труд і яке в ньому може бути підводне каміння.
Це базовий документ
Левову частку стратегії займають фрази-заклики як протистояти, протидіяти, не допускати, розвивати, сприяти. І це природно, вважає доцент кафедри військової журналістики військового інституту Київського національного університету Олександр Курбан.
- Будь-яка стратегія – це базовий документ, на основі якого мають створюватися закони, національні програми, укази чи положення. Під неї потім прописуються бюджетні статті. Завдання таких документів полягає не в тому, щоб конкретизувати окремі кроки, а в тому, щоб ставити завдання та цілі цих кроків. Дуже важливо, що у Стратегії інформаційної безпеки чітко сформульовано, хто наш супротивник, з чим ми маємо боротися, якій дезінформації протистояти і хто за це відповідає, - каже Олександр Курбан.
Експерт зазначає, що такі ж стратегії пишуться в будь-якій, навіть найстабільнішій державі на багато років уперед. Прийнята РНБО та затверджена президентом стратегія розрахована на досить короткий термін – до 2025 року.
- Це виправдано, оскільки Україна перебуває у стані гібридної війни. Найбільша інформаційна небезпека йде з боку Росії. Після ухвалення стратегії всі профільні структури – СБУ, Міноборони, МВС, Держспецзв'язок та інші – мають розробити дії для її реалізації, – продовжує наш співрозмовник.
Раннє виявлення та прогнозування
Стратегія складається з кількох розділів: загальні положення, аналіз глобальних загроз та викликів, національних загроз та викликів, стратегічних цілей та напрямків реалізації.
До глобальних викликів автори відносять інформаційну політику Росії, соціальні мережі як суб'єкти впливу, недостатній рівень медіакультури за умов стрімкого розвитку цифрових технологій.
До національних - знову ж таки вплив Росії, її домінування на непідконтрольних територіях, обмежені можливості протистояти дезінформації, погано сформовану систему стратегічних комунікацій, недостатньо відрегульовані відносини у сфері інформаційної діяльності, поганий доступ до інформації на місцевому рівні.
І якщо з Росією все очевидно, то «погано сформоване» та «недостатнє» наводить на думку, що держава може спробувати втрутитися у медіаринок та відрегулювати його на свій смак.
На це натякає і перша мета: протидія дезінформації. У завданнях йдеться про якусь систему раннього прогнозування та виявлення, а також посилення відповідальності за поширення недостовірної інформації. З часткою фантазії, але все ж таки можна припустити, що буде створено якийсь орган для раннього виявлення «дезінформаторів» у ЗМІ, а депутатів подвигнуть повернутися до законопроектів, які змусять журналістів озиратися на свої слова. Покарання за інакодумство сьогодні легко виправдати боротьбою із російською пропагандою.
– Стратегія не є законом, але вона має політичну силу. І на це може спиратися РНБО, коли запроваджуватиме санкції проти ЗМІ, - зазначає політолог Олексій Якубін.
Краще, ніж минула доктрина
Втім, для песимістичних прогнозів поки що немає підстав.
– Нова Стратегія інформбезпеки – це документ про наміри, а не акт прямої дії, – каже директор програм у Детектор медіа Вадим Міський. - Формулювання в ньому досить загальне, тому говорити про прямі загрози свободі слова або про запровадження цензури рано, все залежить від того, за допомогою яких інструментів та дій втілюватимуться наміри.
Експерт зазначає, що стратегія написана в дусі попереднього схожого документа - Доктрини інформаційної безпеки, яка була затверджена за Петра Порошенка у 2017 році і яку скасували тим самим указом Зеленського, яким запровадили стратегію.
- Новий документ значно краще структурований та більш деталізований. У ньому вперше приділяють значну увагу розвитку медіаграмотності громадян, підтримці культури та національної ідентичності, інформаційній реінтеграції громадян, які проживають на окупованих територіях, правам журналістів, - каже Вадим Міський. - З мінусів стратегії можу відзначити менше конкретики щодо блокування та видалення контенту з українського сегменту інтернету. У 2017 році доктрина говорила про те, що слід законодавчо врегулювати ці механізми, але завдання не було виконане. Наразі нова стратегія пропонує лише «запровадження дієвих механізмів», тобто від наміру запровадити прозоре законодавче регулювання фактично відмовляються.
Експерт припускає, що реалізовувати стратегію будуть і надалі через санкційну політику з її спірною правовою основою.
7 цілей стратегії
- Протидія дезінформації та інформаційним операціям, насамперед держави-агресора.
- Забезпечення всебічного розвитку української культури та утвердження української громадської ідентичності.
- Підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності суспільства.
- Забезпечення дотримання прав людини на збирання, зберігання, використання та розповсюдження інформації, свободу вираження поглядів і переконань, захист приватного життя.
- Інформаційна реінтеграція громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях та прилеглих до них територіях України, до загальноукраїнського інформаційного простору.
- Створення ефективної системи стратегічних комунікацій.
- Розвиток інформаційного суспільства та рівня культури діалогу.
