Юхим Звягільський: сірий кардинал Донбасу, господар шахти, вулиці та міста
9 листопада у Києві попрощаються з Юхимом Звягільським – політиком та бізнесменом, прем'єр-міністром України у 1993-1994 рр., Героєм України, який помер у лікарні від наслідків коронавірусу у віці 88 років.
Про нього багато було розказано та написано, його називають і «людиною-глибою», і «сірим кардиналом Донбасу», а ще – винуватцем усіх аварій із людськими жертвами на донецькій шахті ім. Засядька і називають олігархом (у 2015 році Звягільський посів 80-е місце в топ-200 найбагатших людей України, за версією одного зі спеціалізованих на рейтингах ЗМІ). Але всі сходяться в одному: він був справді людиною-символом, а цього звання удостоїться мало хто.
Родом із Донецька
Юхим Звягільський народився в Донецьку в 1933 році, коли місто ще називалося Сталіно. Вивчився на гірничого інженера, пішов працювати на шахту та допрацював до поста керівника підприємства. Його знають більше як директор шахти ім. Засядька у Донецьку, але Звягільський був і народним депутатом України, і мером Донецька у 1992-1993 рр., і віцепрем'єр-міністром у Кабінеті міністрів президента України Леоніда Кучми, і виконувачем обов'язків прем'єра. Але все-таки звання «господар шахти» (читай – цілої галузі) прикріпилося до нього набагато сильніше та яскравіше.
Сірий кардинал
Його не те, щоб усі любили - він був досить одіозною фігурою, яка не схильна до сентиментів, - але поважали і побоювалися. Коли він став прем'єр-міністром України, це було сприйнято у Донецьку на кшталт «а хто, якщо не він?» - Звягільський уже встиг показати себе як міцний господарник на донецькому вугільному підприємстві, яке він прийняв під своє керівництво у дуже сумному стані та довів до списку лідерів галузі. Такого ж чекали від нього і на рівні держави, але на початку – в середині 90-х політичні ігри українського політикуму були не в приклад нинішнім грубішими та гострішими – Звягільський не зміг і не захотів у них брати участь, адже правила встановив не він.
Роботу в уряді Юхим Звягільський називав «єдиною дурістю в моєму житті, яку я досі собі пробачити не можу».
- Єврей за національністю не міг працювати на посаді прем'єра у 52-мільйонній державі. Це груба, фатальна помилка у моєму житті, - заявив він в інтерв'ю в 1996 році українським ЗМІ.
Так подавали піарники образ Юхима Леонідовича на виборах до Верховної Ради 1994 року. Фото: ФБ Євген Ясенов facebook.com/profile.php?id=100000436320670
На батьківщину до Ізраїлю
У 1993 році, коли Юхим Звягільський був в.о. прем'єр-міністра України, йому було висунуто підозру у розкраданні державних коштів (майже 20 млн доларів). З нього зняли депутатську недоторканність, але Звягільського не було ні в сесійній залі Ради, ні в Україні взагалі - ніби підтверджуючи чутки про його надзвичайну інтуїцію, Юхим Леонідович заздалегідь відбув до Ізраїлю, де й перебував до 1997 року. Провину Звягільського не довели, справу закрили – він повернувся до Києва і знову став народним депутатом із усіма витікаючими.
В інтерв'ю він розповідав, що взагалі поїхав до Ізраїлю в туристичну відпустку разом із дружиною. Про зняття депутатської недоторканності дізнався з теленовин, почув запах політичної розправи і попросив в Ізраїлі політичного притулку. Йому видали одразу громадянство за національністю (єврей), і ще два роки Звягільський відбивав від себе підозри в тому, що він вивіз за кордон 300 млн доларів готівкою і працював на ізраїльську розвідку.
Три мери Донецька: Володимир Рибак, Олександр Лук'янченко та Юхим Звягільський (Зліва – праворуч). Двоє з них продовжили кар'єру у Києві, Лук'янченко переїжджати відмовився. Фото: infodon.org.ua
Вулиця його імені
У Донецьку є вулиця Звягільського - ще за життя Юхима Леонідовича так перейменували одну з вуличок у приватному секторі неподалік шахти ім. Засядька. Ось такий подарунок міська влада зробила до 70-річного ювілею ексдиректора підприємства у 2003 році. Траплялося, і гостей міста не соромно було привести на цю вулицю як на екскурсійний об'єкт: такої кількості ліхтарів (працюючих!), «лежачих поліцейських» та якісного асфальту не було навіть біля мерії та будівлі облдержадміністрації у центрі Донецька. До речі, того ж 2003-го Юхиму Звягільському було присвоєно звання Героя України.
Свої магазини, автобуси та авіація
За Звягільського-директора влаштуватися на шахту ім. Засядьку було однаково, що витягти щасливий квиток, хоч би як парадоксально це звучало. Вугільне підприємство вважалося одним із найнебезпечніших не лише в Донецьку, Україні, але навіть на всьому пострадянському просторі. Вся справа у складних умовах роботи. Викиди вугілля та газу плюс складна геологія, робота «на молотках» (ручна праця) частіше, ніж за допомогою комбайна – все це нівелювалося дуже хорошими зарплатами навіть у суворих 90-х.
У шахти були свої палаци культури та пансіонати в Криму, свій агропромисловий комплекс, куди входили не лише ферми та птахофабрики, а й хлібозавод і навіть конезавод та три літаки. Було збудовано магазини для реалізації власної агропродукції, які в народі називали або «засядьки», або «магазини Звягільського». Шахта будувала будинки для шахтарів, а шахтарів збирали на зміну та розвозили по будинках після роботи шахтні автобуси, які працюють на газі метані, видобутому в тій же шахті в ході дегазації… Вугілля марки Ж (коксується) купували багато українських металургійних підприємств, якийсь час шахта навіть не була дотаційною.
За спогадами донеччан, сума хабара для працевлаштування на шахту Засядька за Звягільського доходила до 600 доларів - приблизно дві шахтарські зарплати в еквіваленті. І до відділу кадрів «Засядька» реально стояла черга.
Довгий час Юхим Леонідович був найстаршим депутатом Верховної Ради України. Фото: Вікіпедія/ Вадим Чупрін
«Де моє вугілля?»
Ця ж шахта принесла і сумну популярність Звягільському. Якщо про нього хтось і не знав, то, наприклад, у листопаді 2007 року дізнався досить добре. Страшна аварія, коли внаслідок подвійного вибуху загинули 106 шахтарів і рятувальників, змусила пильніше поглянути на «процвітаючу» донецьку шахту. Тоді країна дізналася про значення фрази «загрубити» датчик метану - тобто завісити його одягом, прикрити чимось. Вся справа в концентрації метану в повітрі шахти: при 0,5% датчик спрацьовує - шахтарі мають залишити виробіток, електрика автоматично вимикається. Завішений датчик на збільшення концентрації газу не реагує – шахтарі із «Засядька» розповідали, що їм доводилося видобувати вугілля при вмісті метану 4% і вище (а це вже аварійна ситуація, коли треба терміново виводити із вибою людей).
Вся справа, казали гірники, в апетитах господаря шахти – Юхима Звягільського. Його фраза «Де моє вугілля?», яку він нібито вимовляв, ледве стримуючись від сказу, якщо шахта не перевиконувала план з видобутку, стала в Донецьку прозивною. Звягільський вимагав добувати та добувати, його не цікавили проекти та розрахунки, він хотів багато вугілля тут і зараз. От і доводилося забійникам йти на хитрощі, щоб виконати план.
Також, за розповідями, за будь-яких позаштатних ситуацій, поломок обладнання інженерно-технічний персонал або в повному складі «захворював», або звільнявся. Мало хто намагався витримати гучне невдоволення головного та єдиного акціонера шахти ім. Засядька, Героя України Юхима Леонідовича Звягільського.
Квартири Звягільський справді будував будинки і справді безкоштовно роздавав квартири гірникам. Фото: Архів прес-служби шахти «Засядька»
