Кадровий Хелловін у парламенті
"Ну що, подивимося на цей кадровий Хелловін?" – звернулася до мене 2 листопада колега з іншого видання у кулуарах парламенту. Так, була підозра, що ротації в уряді пройдуть, м'яко кажучи, дивно, але те, що ми побачили, вразило навіть досвідчених парламентаріїв та парламентських журналістів-старожилів.
Усі етапи цьогорічних кадрових рішень – театр абсурду. Усі п'ять міністрів написали заяву за власним бажанням, але, як зізналися кулуарно депутати від «Слуга народу», «на прохання президента». WTF? Як у парламентсько-президентській республіці президент може диктувати міністру, коли йому йти у відставку, а коли ні?! Можливо, хтось забув, яка форма правління в Україні? Президент України може лише голову Міноборони попросити піти у відставку чи главу МЗС. До речі, про міністра оборони. Наприкінці листопада в Офісі президента запевняли, що Таран у відставку не йде і не варто навіть спекулювати на цій темі, оскільки розмови про його звільнення завадять напередодні важливого візиту до Великобританії та Шотландії. Вам нагадати, хто у день старту саміту у Глазго почав розкручувати розмови про відставку міністра оборони? Депутати від «Слуги народу»! На засіданні фракції вони погодили кадровий пакет, у якому була відставка Андрія Тарана.
А тепер питання: хтось зрозумів, чому міністри попросились у відставку? Я особисто – ні. Відставку всіх п'яти міністрів провели за скороченою процедурою (спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук взагалі хотів, щоб без обговорення), а це означає, що ні Олексію Любченку, ні Олегу Уруському, ні Олексію Резнікову, ні Андрію Тарану, ні Роману Абрамовському не дали можливості виступити з парламентської трибуни та озвучити логічний звіт про не виконану роботу. Хоча заради справедливості, троє з п'яти « відставників » навіть не завдали собі труду прийти 3 листопада до Верховної Ради. Це ще такий знак поваги до вищого законодавчого органу країни.
А як приємно відгукувалися про цих міністрів голови профільних комітетів Верховної Ради (виняток лише Олег Уруський, діяльність якого розкритикували вщент)! Нахвалювали професіоналізм, енергію, плідну співпрацю з профільними комітетами Верховної Ради тощо. Коли слухала відгуки «слуг» про того ж Абрамовського, Резнікова, Любченка, то виникало закономірне питання: а цих людей точно звільняють чи хочуть попросити для них про 200% преміювання? Знаєте, якимось шизофренічним виглядає підхід: міністр хороший, але він має піти у відставку.
У всій цій кадровій епопеї здивувала і позиція прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. П'ята частина Кабміну йде у відставку, а прем'єр мовчить як риба. П'ять із 23 членів Кабміну звільняють, а прем'єр-міністр замість того, щоб прийти до парламенту та пояснити, що до чого, на день пропадає з радарів публічної політики.
Дивлячись на таку кадрову політику, мимоволі згадується відомий афоризм: «Я думав, що опустився на дно, як раптом знизу постукали».
