Рівнянка, яка працює у музеї пів століття: Покинула завод заради роботи екскурсоводом
Трудовий стаж – майже 55 років. Скептики скажуть: нічого особливого. А ми пояснимо: вже понад 50 років рівнянка Галина Данильчук працює в одному і тому ж Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Для теперішньої молоді, яка не тримається постійного місця роботи, така відданість улюбленій справі – дивина. Про те, як потрапила на цю роботу, якою була її перша зарплата, а також про те, які музеї має відвідати кожен українець і ще трохи цікавого з історії Рівного - читайте у матеріалі Коротко про.
Замість заводського станка - екскурсії
Цього року Рівненському обласному краєзнавчому музею офіційно виповнилося 85 років. І вже більше пів століття в установі працює старший науковий співробітник Галина Данильчук. Музейниця з гордістю розповідає про історичне приміщення – національну пам’ятку, про фонди рідного музею. Але на запитання про найбільш улюблений експонат жартує: хіба ж можна обрати улюбленця серед рідних дітей?
- А от щодо тематики, то близька мені історія Рівного міжвоєнної доби та людські долі його мешканців, - розповідає Коротко про старший науковий співробітник Рівненського краєзнавчого музею Галина Данильчук. – Про корінних рівнян з непростою долею вже вийшли дві моїх книги, зараз працюю над третьою, уже назбирала багато матеріалу.
Про Рівне жінка готова говорити годинами. Знає про місто, без перебільшення, все. Наприклад, розповідає, що до Другої світової війни населення Рівного на 80% складалося з євреїв, яких у часи війни знищили. Пригадує сім’ї корінних рівненських старожилів. Знайома, мабуть, з усіма членами цих родин. Навіть кілька років тому організувала виставку «Коріння роду» про відомі сім’ї Рівного. З тих пір у фондах Рівненського краєзнавчого музею залишилося багато ретрофотографій з сімейних альбомів, книги і родинні реліквії.
Рівненський обласний краєзнавчий музей. Фото:wikipedia.org
Сама Галина Данильчук також є корінною рівнянкою в 4-му поколінні (по материній лінії). Навчалася в місцевій школі №10. І там потрапила на гурток юних екскурсоводів-істориків.
- Гурток створив і вів відомий історик, рівненський краєзнавець, працівник музею Гурій Бухало, - пригадує музейниця. – Водив нас на екскурсії до музею, навіть дозволяв працювати з експонатами у фондах, описувати їх. Звісно, я закохалася в цю роботу! Але після школи пішла працювати на «Газотрон» (місцевий завод, де працювала монтажницею-вакуумницею. – Авт.). Та паралельно відвідувала курси екскурсоводів, які читав вже знайомий мені Гурій Бухало. Гурій Васильович запропонував мені роботу в музеї, хоч на той час я не мала відповідної освіти.
Таким шансом було б гріх не скористатися. Юна Галина одразу погодилася, адже робота в музеї була її мрією.
- Так я і пішла на свої 75 карбованців зарплати, - сміється жінка. – До прикладу, на заводі мала 150.
- Чому ж пішли? – щиро дивуємося.
- Зарплати в музеї завжди були малими, але колись до цієї установи було інше ставлення, - пояснює Данильчук. - Фанатизм. В ті часи ідеології до музею ходили всі. Ба більше, приїздили з різних куточків тодішнього СРСР. Автобусами, потягами! Пам’ятаю, не вистачало ні сил, ні голосу на всіх відвідувачів.
Галина Данильчук навчалася в місцевій школі №10. І там потрапила на гурток юних екскурсоводів-істориків. Фото: ФБ Андрій Карауш
Найчастіше навідуються школярі
Зараз в музеях менше відвідувачів. Хоча тенденція позитивна: ходять сім’ями, і навіть витрачають додаткові гривні на замовлення екскурсій.
- Люблю проводити такі цікаві прогулянки містом, пішохідні, для невеликих груп, - усміхається Галина Федорівна. - Це більше екскурсія-бесіда. А взагалі вважаю, що нецікавих музеїв не існує. І наголошую, що кожному українцю треба хоч раз в житті побувати в музеї Шевченка в Каневі і в гостях у Лесі Українки в селі Колодяжне. А мій рідний музей, краєзнавчий, дає можливість кожному, хто відвідує його, здійснити природничу і історичну подорож нашим краєм та є гарним додатком для навчання шкільної і студентської молоді. До речі, саме школярі найбільш часті наші гості.
Галина Данильчук впевнена: щоб зацікавити відвідувача, музеї мають йти в ногу з часом новітніх музейних технологій. А ще постійно оновлювати свої виставки. Хоча б раз у 2 місяці. Самі ж гості цікавляться: а що нового в музеї?
- Ось вам приклад: два місяці у нас тривала виставка «Модистки: ремесло і творчість», - розповідає музейниця. - Зараз готуємо дещо нове. А виставку про модисток демонтували. Частину експонатів повертаємо родинам, які люб’язно принесли їх нам на цей проєкт. Один із нових експонатів виставки – вишукана сукня Капітоліти Петрової, молодої талановитої рівнянки, яка займалася в балетній студії, грала на сцені місцевого театру, але мрію танцівниці знищила війна. Сукня – це робота рівненських модисток. Повернемо швейну машинку майстрині Тетяні Сєргі, яка є реліквією родини. Уявіть, цю жінку німці вивезли як остарбайтера. Але вона взяла з собою свою швейну машинку, яка допомогла їй вижити на чужині. І з нею вона повернулася до рідного Рівного й шила ще багато років, залишивши її у спадок нинішньому поколінню.
Музейниця впевнена: щоб зацікавити відвідувача, музеї мають постійно оновлювати свої виставки. Фото: ФБ Андрій Карауш
Чимало експонатів після кожної нової виставки залишається у фондах музею. Самі ж рівняни поповнюють музейну колекцію. І не якісь багаті бізнесмени, а пересічні мешканці.
- Кілька років тому до нашого музею завітала вчителька-пенсіонерка і подарувала коштовну книгу: раритетний «Кобзар» Т. Шевченка 1908 року під редакцією В. Думаницького, який на аукціонах сьогодні оцінюють у досить пристойну суму, - пригадує Галина Федорівна. - Завдяки таким добрим і щедрим людям наші фонди поповнюються.
А тим часом сама краєзнавиця все частіше задумується про заслужений відпочинок. Хоча має ще кілька нереалізованих завдань.
- Це видання третьої книги «Рівне у долях його мешканців» за спогадами рівненських родин, а ще мрію заради збереження пам’яті про відомих рівнян, які спочивають на старовинному кладовищі «Грабник», підготувати і видати анотований довідник, - каже Галина Данильчук. - Ходжу на цей цвинтар, фотографую. А що далі? Поки що маю велику теку, яку продовжую поповнювати інформацією про могили "Грабника".
