Кондитер-рекордсмен: Робота над пряничним символом Харкова допомагала не збожеволіти під обстрілами
Солодка мінікопія фонтану “Дзеркальний струмінь” – одного із символів Харкова – стала новим рекордом у категорії "Кулінарне мистецтво" Національного реєстру рекордів України. Кожна деталь виготовлена з максимальною точністю. Понад 4 місяці над скульптурою розміром 11х11х33 см працювала майстер-кондитер Віта Бакуменко.
Свою роботу Віта присвятила всім харків'янам, котрі не покинули місто під час війни. Подробиці про створення “Дзеркального струменя”, рекорд та життя у воєнному Харкові художниця і кондитер розповіла Коротко про.
"Хотіла показати ученицям, що потрібно працювати, незважаючи ні на що"
- Віто, чому саме «Дзеркальний струмінь»? І чому пряник – це дуже складна робота.
- Я за освітою кондитер і художник, закінчила Київський національний університет культури та мистецтв Поплавського, все життя навчаюсь та навчаю інших тому, що вмію сама. Здебільшого навчаю робити пряники. Торти та інші кондитерські вироби готую теж, але зупинилася на роботі з пряниками: для мене це заняття подібне до медитації.
"Дзеркальний струмінь" хотіла зробити давно, ще до війни, адже це візитівка Харкова. Я виношувала цю ідею, коли ще мала свою кондитерську студію. Тоді на "Дзеркальний струмінь" часу не вистачало: завжди робота, майстер-класи, справи. Під час ковіду закрила кондитерську студію, а за 2 місяці почалася війна. «Дзеркальний струмінь» був пошкоджений під час обстрілів – цього року його відреставрували. Але ідея у моїй голові залишалася...
Зараз часу багато – присвятила його роботі над тим, що хотіла зробити дуже давно. Спочатку не думала про рекорд, було бажання подарувати роботу Харкову.
Під час війни пряникова справа стала для мене своєрідною психотерапією. Робота над “Дзеркальним струменем” допомагала мені не збожеволіти: живу я в центрі Харкова, і у нас дуже жорстко – КАБи, шахеди, ракети. 1 листопада до мене у двір прилетіло дві ракети. Без тривог та сповіщень (у нас часто тривоги спрацьовують після "прильотів", не встигають нас сповіщати). Вижили – слава Богу!
Звичайно, якщо є сповіщення, я спускаюся у підвал. Інакше не можу. Потім повертаюся додому та тремтячими руками, щоб не розкисати, займаюся пряниками.
На жаль, багато моїх учениць закинули пряникову справу, бо “страшно, і кому воно зараз потрібно”. Хотіла показати їм своїм прикладом, що, попри все, ми маємо робити те, що вміємо найкраще.
Оригінальний «Дзеркальний струмінь» у Харкові – та його мініатюрна пряникова копія. Фото: Лана Вєтрова
- А коли і чому ви наважилися подати заявку на рекорд?
- Коли я зробила всю роботу і залишалося 10 відсотків, зробити воду, зрозуміла, що не маю права приховувати “Дзеркальний струмінь” від інших людей. Думаю: ну була не була!
До війни я брала участь із преміум-сегментом у міжнародних конкурсах, під час ковіду конкурси проходили онлайн – мої роботи брали “золото”. Оскільки зараз я не маю змоги їздити на конкурси, замахнулася на рекорд: душа вимагає чогось складного.
Важливо відзначити, що мого рекорду могло б не бути, якби не допомога спонсора. Коли я подала заявку на рекорд, мені зателефонувала Лана Вєтрова і сказала: "Ми схвалюємо заявку, але платна реєстрація". З одного боку, мені було приємно, з іншого - розуміла, що грошей – 26 000 грн – у мене не знайдеться.
Я розповіла про це своїй сестрі, яка після розлучення проходила терапію у головного лікаря та психіатра харківської клініки ментального здоров'я Dr. Isaenko Світлани Ісаєнко. Сестра порадила звернутися за допомогою до неї. Я зв'язалася зі Світланою Володимирівною, вона сказала: "Так, я дам гроші", – і сплатила реєстрацію рекорду.
За словами Лани Вєтрової, 30 листопада Харків мав ставити рекорд. Вони збиралися приїхати, говорили, що добові на відрядження команді Національного реєстру рекордів України сплатить місто. Але на той час у нас почалися настільки божевільні обстріли, що місто вирішило перенести захід на невизначений термін. Так відрядження теж стало моєю проблемою.
Я розуміла, що не мала права здаватися, вирішила йти до кінця. Вийшла до людей у Instagram із проханням про донати. Назбирали недостатню суму на відрядження команді Лани Вітрої та організацію заходу в ресторані. Ведучий, фотограф та фуршет були вже за мій рахунок.
До речі, сьогодні Світлана Володимирівна Ісаєнко підтримує багатьох наших жінок та всіх харків'ян, у яких від того, що коїться навколо, їде дах. Є команда лікарів, безкоштовні соціальні та платні програми. У мене також був курс терапії. Без заспокійливих та снодійних жити у центрі Харкова сьогодні не можна.
- А чому ви вирішили залишатися у Харкові за таких небезпечних обставин?
- У мене тут чоловік та син. Хотіла бути поряд із ними. Син – футболіст, грає з командою ЗСУ. Тільки на початку війни виїжджала за кордон, щоб вивезти батьків. Потім одразу повернулася додому.
Є пряниковий рекорд! Разом із керівницею Національного реєстру рекордів Ланою Вєтровою. Фото: ФБ Лана Вєтрова
Пряник залишається їстівним до пів року
- Скільки часу у вас пішло на «Дзеркальний струмінь»? І з якого тіста він зроблений?
- Це пряникове тісто. Для його виготовлення використовується мед (мед я беру гречаний: тільки він дає відповідний смак та аромат). Додаю імбир, корицю, вершкове масло (тільки 83% масло, ніяких маргаринів), цукор, яйця, борошно. Робота із “Дзеркальним струменем” була дуже трудомісткою і тривалою - близько 5 місяців. Інші пряники роблю, звісно, швидше.
- Чула, у соцмережах намагалися критикувати вашу роботу. За що?
- Було багато хейту у зв'язку з тим, що прянику вже 4 місяці і їсти його неможливо. Але треба розуміти, що термін зберігання пряника – до пів року. Завдяки тому, що для його приготування використовуються мед, цукор та спеції – натуральні консерванти, а при випіканні вбиваються всі бактерії, виходить, що зберігатись такий продукт може довго – до пів року.
- Ви свою роботу від імені усіх мешканців Харкова передали до мерії?
- Так. На сайті міськради є фото мера Ігоря Олександровича Терехова із моєю роботою. Ми, звичайно ж, запрошували його на наш захід, але з метою безпеки він не прийшов. У мене був пунктик, що я маю передати роботу меру і він зобов'язаний сфотографуватися з нею, адже вона присвячена місту, а не просто: подивіться, який я класний майстер. Це робота про місто та для міста.
Пряник віддали на зберігання до харківської мерії. Його особисто забрав міський голова Ігор Терехов. Фото: надано Вітою Бакуменко
- А у мерії його випадково не з'їли?
- Поки що не з'їли. Ігор Олександрович цікавився, звісно, цим питанням. Я казала дівчаткам із міськради: якби Ігор Олександрович прийшов на наш захід, я б йому дозволила відламати шматочок, потім поїхала б додому, відреставрувала і знову подарувала б. Але оскільки він не прийшов, то залишається без пряників.
Всі мої пряники їстівні, але не всі клієнти збираються їх їсти. Деякі замовники ставлять їх на поличку: це не просто магазинний пряник, залитий глазур'ю. У мене розпис, вії наклеюю для ляльки ЛОЛ (іграшка-сюрприз у вигляді кулі з лялькою або твариною всередині. - Ред.), вічка скляні.
Із пряників роблю все, окрім портретів – не розумію, як їх їсти
- Читала, що ви із пряників багато різноманітного робите. Навіть ляльки ЛОЛ. А що ще?
- Роблю все, окрім портретів. Не тому, що це складно, а тому що не розумію, як їх їсти. Іноді мені замовляли іменинників, але я відмовлялася. А будь-які 3D композиції - пряниковий гриб, скриньки, будиночки - із задоволенням роблю. Намагаюся вибирати роботи складніше. У мене така особливість – мені треба всіх здивувати. У Instagram публікую найцікавіші роботи. Перед святами викладаю економ-варіант.
- Скільки у вас часу йде на складні пряники?
– Деякі складні пряники можу зробити за 4-5 днів. Пряничний будиночок або ляльку ЛОЛ – за 2 дні.
- Вдається зараз заробити пряниками на життя?
– Скажімо так, зараз я не заробляю. Збоку всім здавалося, що з цим проблем не виникне. Дівчата приходили і говорили: а ми думали, ти мільйонерка! Але це не так.
Звичайні мої пряники коштують 60 грн. Найдорожча робота на сьогодні - це "Дзеркальний струмінь". Якби її хтось замовив, я могла б повторити “Дзеркальний струмінь” за 5000 доларів, оскільки на нього пішло кілька місяців.
- Усього 60 гривень за пряник? Зовсім недорого.
– Це простий пряник – глазур та якийсь малюнок, який мені надрукує принтер. У нас є хлопці у Хмельницькому, які роблять харчові принтери. Виходить красива гладенька картинка. А об'ємні роботи, все, що я роблю руками – ручки, пальчики, носики, – коштують дорожче.
Об'ємний пряниковий будиночок. Фото: instagram.com/dolcevita.tort
– А хто ваші покупці?
- До війни я була найдорожчим майстром в Україні. Після початку війни замовників стало набагато менше, багато хто виїхав за кордон. Пересилати продукти за кордон не можна: "Нова пошта" не бере продукти харчування. Митниця може конфіскувати мої пряники або відправити назад.
Торік ми відправляли пряники до Польщі. Схрестили пальці, молилися – дякувати Богу, дівчинка все отримала. Але я сказала, що це був перший та останній раз. Хоч замовлення було на 3000 грн, сильно перехвилювалась і зараз я частіше відмовляю. За кордоном є мої учениці – передаю їм замовлення, дівчатка займаються.
До речі, іноді я відмовляю клієнтам, тому що у мене дуже трясуться руки. Ті ж вії, контури я вже не намалюю.
Віта каже, що із пряничного тіста може виготовити будь-що. Фото: instagram.com/dolcevita.tort
- Це сталося через війну?
- Так, через нерви та безсонні ночі. Руки тремтять у моменти стресу, але вони ж у нас постійні. Якщо це день народження і діткам потрібні пряники, я віддаю замовлення своїм учням.
На заході, присвяченому рекорду, був представник клініки, психіатр. Він бачив, як мене трясе, зуби зчепилися: у нас був прямий ефір в інстаграмі, і я дуже хвилювалася. Запитала його: "Чи можна відразу випити мені дві таблетки гідазепаму?" Він відповів: "Можна! Тобі можна навіть шампанським запити".
Я переживала, бо були представники міськради, мої друзі, учні, приходили клієнти... Ми домовилися з ведучим, щоб він не давав мені мікрофон, але в якийсь момент він таки його дав. Толком нічого не змогла сказати від хвилювання, вийшов невеликий курйоз. Хоча все пройшло добре. Є дівчатка як кремінь – працюють, студії відкривають, кафе, але я не така: у кожного свій поріг страху.
- Якщо говорити про майбутнє, чи плануєте ще таку ж складну роботу, як «Дзеркальний струмінь»?
– Плани є, але це секрет. Не хочеться говорити наперед, раптом щось не вийде. Можу сказати, що хочу розпочати роботу над ще одним постраждалим від обстрілу пам'ятником архітектури. Хочеться видихнути історію із “Дзеркальним струменем” і зрозуміти, що вже щось нове вимальовується. Як то кажуть, не перемикайтеся.
