Вперше за 50 років: на Закарпатті зацвіла чайна плантація
Коли стовпчики термометрів за вікнами українців почали опускатися ближче до нульової позначки, на Закарпатті раптово розцвіли чайні кущі! І це не просто окремі кущі, це покинута і мало кому відома чайна плантація, висаджена біля Мукачева ще за часів СРСР. Років п'ять тому за кущами почали доглядати волонтери, і, за їхніми словами, плантація вперше так зацвіла за останні 50 років.
Волонтер Максим Адаменко. Фото: особистий архів Максима Адаменка
– Це унікальний рік – такого врожайного у плані цвітіння та насіння ще не було, – захоплюється у розмові з Коротко про місцевий краєзнавець, гід Максим Адаменко. – Раніше було хіба кілька насіннєвих коробок. Скоро підемо туди і прикопаємо насіння – навесні подивимося, який це дасть ефект.
Наймовірніше, враховуючи досвід, що вже є у волонтерів, на хорошу схожість розраховувати поки не варто. За словами співрозмовника, раніше після живцювання приймалося лише 2% рослин. Але – весна покаже.
Регулярно доглядати чайну плантацію, вірніше – її залишки, добровольці розпочали 2019 року. А помітили її декількома роками раніше. Тоді ж поставили собі завдання відродити плантацію, і, схоже, це їм вдається. Замість декількох жалюгідних кущиків нині нечастим гостям махають гілками вічнозелені півтораметрові рослини, вкриті великими білими квітками.
Догляд полягає у прополюванні, вирізанні акації, яка щедро розростається тут самосівом, і папороті.
У 1950 роках біля Мукачева зростало 50 гектарів експериментальних чайних кущів, але до середини 2010-х залишилася лише невелика ділянка. Втім, є всі шанси відродити насадження, а то й вивести український чай на світовий ринок.
Ще недавно ця плантація була унікальною – єдиною в Європі та найпівнічнішою серед насаджень чорних чаїв у світі. Коли вирощувати сировину для напою почали в Англії, Шотландії та Німеччині, про корону першості довелося забути... Проте в Україні більше таких місць немає.
За п'ять років старань волонтерів 20-сантиметрові кущики зросли майже до півтора метра. Фото: особистий архів Максима Адаменка
Більше тонни листя з гектара
Чайні кущі відгукнулися на зусилля волонтерів – завдяки їхній небайдужості 20-30-сантиметрові чахлі рослини розрослися у пишні високі кулі. Весною вони випустять нові пагони.
– Зазвичай взимку вони обмерзали, але тепер у них уже вистачає сил зимувати самостійно та без укриття, – зазначає Максим Адаменко. – Раніше ми їх укривали агроволокном на холодний період.
Цвітіння напередодні зими, за словами співрозмовника, для чаю норма – на його батьківщині, на екваторі, якраз сезон. Незважаючи на те, що рослини вже понад 70 років «живуть» не у своїй природній зоні, їхня «генетична пам'ять» збереглася.
- У нас зими протягом останніх років двадцяти теплі, і що далі - то тепліше, - продовжує Максим Адаменко. – Для чаю, як стверджує чайний експерт Максим Малигін, критичними є різкі заморозки. У нас волого, тому, якщо листя замерзне, воно руйнується. Але якщо рослина вже має крону, вона збережеться і навесні викине нові погони.
Чайні плантації в Україні на південних та південно-західних схилах у передгір'ї Карпат заклали у 1949 році – за особистим розпорядженням Сталіна. Завданням вчених тоді було знайти спосіб вирощування південних рослин на півночі та північних - на півдні. На Закарпатті чаю сподобалося – вже у 1952 році зібрали перший урожай, незабаром обсяг зібраної сировини почав досягати 1300 кг із гектара. До 1960 року плантацію планували збільшити до тисячі гектарів, але після смерті Сталіна ініціатива зійшла нанівець… Місце чаю на Закарпатті зайняли виноградники. Збереглися лише залишки чайних насаджень на Червоній горі біля Мукачева.
Через 70 років на Закарпатті відроджують забуту чайну плантацію. Фото: особистий архів Максима Адаменка
Представили на всесвітньому конкурсі у Лондоні
Як знайти єдину в країні плантацію чаю, волонтери не хочуть ділитися. Не тому, що жадібні, а бояться її знищення.
– Це вразлива територія, – зітхає Максим Адаменко. - Люди можуть нарвати листя, думаючи, що це трав'яний чай… Це чорний чай, його треба ферментувати, причому знати, як це правильно робити, і яке листя взагалі підходить – обривається не весь кущ. Тому я не маркував би туди маршрут. Втім, хтось це вже зробив без нас, тож з'явився ризик знищення плантації. Ми, звичайно, іноді водимо туди екскурсії, але учасникам завжди пояснюємо, чому не треба рвати листя чи викопувати кущі: чай у вас все одно не вийде. Поки що він навіть у нас не виходить.
Наразі насолодитися українським напоєм від душі не можуть навіть ті, хто обізнаний у тонкощах його приготування з куща. Хоча кущ там не один, сировини досі не вистачає. Справа в тому, що для напою годяться лише три верхні молоді листи – решту можна викидати. Такий чай і коштує півтори тисячі доларів за кілограм. Біля Мукачева, як розповідав Коротко про чайний експерт Максим Малигін, росте кілька сортів, один із них – грузинський №2.
- Купити чай із цієї плантації або продегустувати його поки не можна, ще йдуть експерименти із ферментації, із заварювання, - пояснює Максим Адаменко. – Одна з найуспішніших наших заварок потрапила на всесвітній чайний конкурс у Лондоні два роки тому. І це вже є перемогою – хоч вона не посіла жодного місця, але Україна пролунала на конкурсі.
Волонтери назвали закарпатський чай за прикладом китайського «Червоного дракона», тільки на тутешній манер – «Червений шарконь».
Український чай уже представили на всесвітньому конкурсі у Лондоні. Фото: особистий архів Максима Адаменка
