Велосипеди для українців: акція волонтера з польського Ольштина триває вже 2,5 роки
Серед тих, хто з початку повномасштабного вторгнення підтримував та допомагав українським біженцям у Польщі, – волонтер з Ольштина Петр Палінскі. Він передавав та продовжує передавати гуманітарну допомогу, а ще у квітні 2022 року організував акцію Rowery dla Ukraińców (велосипеди для українців) – поляки передавали велосипеди спочатку для дітей, а потім і для дорослих.
Почалося все з того, що за два місяці після початку великої війни поляк підвозив молоду жінку з Харкова та її 8-річного сина Діму до Ольштина. Жінка розповіла, що Діма дуже любить їздити велосипедом, але тепер про нього доведеться забути.
- У них із собою було лише 2 валізи – і більше зовсім нічого. Мені захотілося їм якось допомогти, – згадує пан Палінскі. - Запитав у знайомих із фейсбука, чи немає у них велосипеда для хлопчика. Того ж дня мені привезли 15 велосипедів. Один із них віддав Дімі. Розмістив оголошення, що віддам решту 14 велосипедів дітям – діти почали приходити та швидко їх розібрали.
З того часу місцеві жителі почали передавати пану Палінскі велосипеди. Волонтер їх ремонтує і практично безкоштовно віддає тим, хто їх потребує.
За 2,5 роки частина велосипедів поїхала в Україну, багато з них стали головним засобом пересування українських біженців у Польщі. Сьогодні велосипеди від пана Палінскі та його батька також передають полякам, які не мають можливості купити rower самостійно.
Подробиці про акцію Rowery dla Ukraińców Петр розповів Коротко про.
Петро Палінський (у центрі) з черговою партією велосипедів. Фото: facebook.com/alejazdaol
"Без допомоги мого батька акція не дожила б до сьогодні"
– За 2,5 роки акція «Велосипеди для українців» жодного разу не припинила роботу. Скільки ви вже відремонтували та віддали велосипедів? Рахували?
- Так, акція з того часу не зупинялася. Вона розпочиналася як акція для дітей з України, а сьогодні вона для людей різного віку, у тому числі й поляків. А велосипедів роздали, мабуть, кілька сотень.
У вересні 2022 року їх було 300, а відтоді ми й не рахували – нам віддавали так багато велосипедів, що їх просто нікуди складати.
Скаут та волонтер Дорота Лімонтас (праворуч) та сама любитель велосипедів. Фото: ФБ Bike Jamboree
- Усі велосипеди, які вам віддають, робочі? Напевно, часто їх треба лагодити?
- Ми беремо велосипеди від людей, які на них вже не їздять. Мій батько їх лагодить - після цього ми знаходимо для них нового власника. З велосипедами нам також допомагають велосипедисти-скаути. Деколи передають цілком хороші велосипеди, яким просто не вистачає деталей, але іноді з двох-трьох велосипедів доводиться робити один.
До речі, нас у веломайстерні троє – я, мій батько Вітольд Палінскі та харцерка (скаут. – Ред.) Дорота Лімонтас, яка приєдналася до нас через пів року після початку акції. Я збираю велосипеди, мій батько їх лагодить, а Дорота їх забирає, шукає деталі та кошти на них. Після ремонту ми відвозимо велосипеди дітям.
– І все це ви робите безкоштовно?
- Практично так, якщо у нас є всі необхідні деталі для ремонту чи скаути дали нам гроші на запчастини, то це не варте нічого. Якщо коштів на деталі не вистачає, людині потрібно її докуповувати. Наприклад, сидіння, педаль чи ланцюг. Після цього ми проводимо ремонт – і віддаємо робочий велосипед.
Людям, у яких недостатньо грошей, набагато простіше докупити якусь деталь, ніж велосипед, тим більше новий.
Іноді подаровані нами велосипеди ламаються – люди до нас повертаються, батько знову проводить ремонт безкоштовно.
13-річна Карина із Черкаської області на цьому велосипеді їздить до школи. Фото: facebook.com/alejazdaol
- Це ж вимагає немало часу та грошей…
- Ремонт, звичайно, забирає час. Мій батько встає з ранку раніше за всіх і одразу йде до підвалу займатися велосипедами. Пізнього вечора повертаюся з роботи - він все ще працює. Іноді бачу, як до нього приходять діти, просять навчити ремонтувати велосипед – він їм допомагає.
Мій батько - пенсіонер, він не має інших справ, тому велосипеди стали його головним заняттям. Це його хобі. Він не нудьгує без роботи, а це важливо.
Якби не батько, не думаю, що акція могла б дожити до сьогодні.
– Розкажіть про тих, хто передає велосипеди, хто ці люди?
- Здебільшого це жителі Ольштина. Сьогодні збираємо велосипеди у трьох точках - у місцевому костелі, магазині велосипедів та на яхтовій пристані. Люди залишають їх у певних місцях, а ми за ними приїжджаємо пізніше.
Бувають цікаві екземпляри. Якось 70-річний чоловік віддав нам свій 50-річний велосипед, він доглядав за ним все життя. Такий велосипед уже є раритетом. Він у нас брав участь в аукціоні, коли ми збирали гроші для хворої на рак дівчинки.
Вітольд Палінскі цілими днями проводить у майстерні. Фото: facebook.com/alejazdaol
"Наші велосипеди для тих, хто не може купити їх самостійно"
Багато українців, які мешкають в районі Ольштина, отримали велосипеди від пана Палінскі і тепер їздять на них на роботу з навколишніх сіл.
Оголошення з закликом приносити непотрібні або навіть зламані велосипеди. Фото: facebook.com/alejazdaol
- А як вийшло, що акція, яка замислювалася для дітей, перетворилася і на допомогу для дорослих?
- Так, спочатку велосипеди призначалися лише для дітей-біженців, але потім до нас почали приходити жінки, які знайшли роботу. Вони потребували засобів пересування, щоб до цієї роботи доїхати.
Якщо хтось із цих людей їхав до Німеччини чи повертався додому в Україну, вони віддавали нам велосипеди, а ми, у свою чергу, передавали їх іншим людям. Так по колу велосипед передаємо постійно. (До речі, найперший велосипед для 8-річного харків'янина Діми вже повернули, бо хлопчик виріс – тепер цим велосипедом їздить 6-річна Адель. - Ред.)
Частина наших велосипедів вирушила до України. Але найчастіше їх забирають тут.
- Тобто можна приїхати до вас до Ольштина за велосипедом?
- Так. Але треба розуміти, що наші велосипеди призначені для людей, які їх потребують, але не можуть купити.
Якщо до мене приходить дитина, бере велосипед, одразу на нього сідає, їде та радіє – це дуже здорово, і мені приємно таке бачити. Але якщо до мене приїжджає сім'я на новенькому ВМВ, і вони хочуть отримати велосипед безкоштовно, то я говорю: ні. Вистачило коштів на таку машину, вистачить і на велосипед для дитини.
– А за ці роки у вас з'явилися друзі з України?
- Так, і багато, - всі вони живуть в Ольштині. У найважчі часи, одразу після початку війни, у мене вдома жило кілька людей із дітьми. Через якийсь час частина з них переїхала до орендованого житла, хтось повернувся додому в Україну.
Це був цікавий досвід, бо я дізнався про неймовірних людей. Людина приїжджає з двома валізами до чужої країни, без знання мови, нікого тут не знає. Але вже через 2-3 місяці влаштовується на роботу, починає самостійно винаймати житло і забезпечувати себе всім необхідним. Цікаво за цим спостерігати.
Ці велосипеди, зібрані скаутами, привезла Дорота у середині жовтня. Фото: facebook.com/alejazdaol
А що ще
Крім велосипедів, Петр та його батько збирають самокати, скейтборди, ролики, дитячі коляски, м'ячі, які ремонтують та передають нужденним. А в березні волонтер розмістив оголошення, що збирає вітрила, які потім перетворює на ноші для поранених військових. «Одне вітрило – одне життя», - написав Петр Палінскі.
До речі
У травні 2023 року Петр Палінскі став одним із фіналістів нагороди "Ольштинянин року 2022", яку проводить Gazeta Wyborcza. За оцінкою видання, лише за 2022 рік Петр та його батько відремонтували та передали українським біженцям понад 500 велосипедів.
Ліза та її мама Наташа з Одеси. Ліза мріяла про велосипед, їздити до школи – та отримала його на свій день народження. А мама їздитиме на роботу. Фото: facebook.com/alejazdaol
