• Головна
• Суспільство

Фото: Мінагрополітики

Несподівано в розпал великої війни в Мінагрополітики заявили про затвердження нової породи рисистих коней.

"Це нове селекційне досягнення у тваринництві, адже робота зі створення рисистої породи проводилася впродовж 30 років", - заявив міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль.

У міністерстві кажуть, що українські рисисті коні характеризуються сухою міцною конституцією, мають гармонійну статуру з виразним запряжним типом. Темперамент енергійний, лагідний. Вони невибагливі та добре пристосовані до різних екологічних умов України.

Детальніше про нову породу, особливості виведення, складності утримання коней в умовах війни Коротко про розповів головний зоотехнік з конярства Дібрівського кінного заводу № 62 Аркадій Лабунець. Саме тут, на Полтавщині, пройшла апробація нової породи.

"Нові коні - племінний генофонд України"

Аркадій Лабунець, головний зоотехнік з конярства Дібрівського кінного заводу № 62. Фото: ФБ Павло Гафінець

- Аркадію Степановичу, нова порода, виведена в Україні та ще під час повномасштабного вторгнення, – звучить дивно. Як ви йшли до цього результату?

- Витоки цієї породи тягнуться ще з ХІХ століття. Тоді американських жеребців-виробників завозили на територію Російської імперії та злучали з кобилами орловських рисаків. Від американців хотіли отримати швидкість, а від орловського рисака – зовнішню красу. Щось виходило, щось - ні. У 1949 році породу затвердили і назвали російський рисак. Його селекція відбувалася зі змінним успіхом. Останні 30 років російський рисак жив в Україні.

Наша заслуга в тому, що ми не втратили цю породу, по-своєму її розвивали і довели до сьогодні. Днями російського рисака перейменували в українського.

- А що нового за ці 30 років додали до породи? Грубо кажучи, чим український рисак відрізняється від російського?

- Різниця в географічному розташуванні коней, кліматичних природних умовах, щось своє привнесли при розведенні. Але, по суті, просто продовжуємо займатися тією самою породою.

Крили її американськими жеребцями (найпоширенішою рисистою породою коней) і французькими. Осіменяли наших кобил французькою спермою. Такі рисаки використовуються для спортивних цілей. Тобто в наших конях намішана кров кількох порід. Наш рисак - запряжного типу, енергійний і ладнає з людьми. Ці коні пристосовані до екологічних умов України і є досить невибагливими.

- Щоб запліднити місцеву кобилу від умовного французького жеребця, треба привезти його прямо з Франції?

- Можна і так, і за допомогою штучного запліднення. Воно дозволене не в усіх країнах, але ми в Україні займаємося і природним, і штучним заплідненням.

- І в результаті, як кажуть у Мінагрополітики, вийшла гармонійно складена та невибаглива тварина?

- Наш рисак - запряжного типу, енергійний і ладнає з людьми. Що ж до характеристик породи, то, по суті, вони ті самі, що й у російського рисака. А на відміну від орловського рисака, у нашого коня більше жвавості, але він не такий ошатний. У порівнянні з американським і французьким рисаком наш тихіший, адекватно поводиться з людьми, з ним можна взаємодіяти.

Масть породи може бути різноманітною - гнідою, темно-гнідою, вороною, рудою, бурою, сірою... Зріст в загривку - 160-165 см. Статура суха, ноги міцні. Її вирощували спеціально для змагань. Вони в Одесі проводяться цілий рік та сезонно на Київському іподромі.

– Скільки зараз налічується українських рисаків?

- Близько 90 голів. 31 племінна матка, 4 жеребці-виробники, а решта - молодь різного віку. Починаючи від лошат, народжених цього року, і старше – 2023, 2022 року та до 5-річного віку.

- Для чого сьогодні взагалі потрібні коні та нова порода зокрема, як їх використовують?

- Дуже болюче для нас питання. З війною та економічними проблемами реалізація коней йде слабо, та й ціна на них низька. Кінні заводи не підлягають приватизації та вважаються стратегічними підприємствами. Держава нас не віддає, сподівається на кращі часи.

А коні - як діти. Вирощуємо їх своїми руками. Їхня собівартість висока, а продаємо ми їх дешево, ледве покриваємо витрати. Але все-таки вони – племінний генофонд України.

Ростимо коней від народження. Коли їм виповнюється півтора року, заводимо в гойдалку, тренуємо на іподромі, розвиваємо здібності. При вирощуванні коней і пасовища мають бути, і рух. З певного віку вони неодмінно проходять випробування.

Це як із дітьми. Якщо діти не ходять до школи, як зможуть вступити потім до вишу? А якщо до школи ходили – один після неї піде в математику, інший у хімію, третій у біологію… Те саме з кіньми.

У нас є матки з лошатами, "дитячий садок" і "школа", де коні тренуються бігати риссю з гойдалкою (спеціальний двоколісний екіпаж. - Ред.). Коні, яким вже є 4 роки, проходять випробування на іподромах. Потім відправляємо їх на іспит. І ті, хто склав іспити, залишаються для розведення. Кобили, які показали потрібні результати, йдуть у матковий склад кінного заводу. З жеребцями складніше: щоб стати жеребцем-виробником, потрібно відповідати досить високій планці.

Загалом зараз із кінними господарствами складно. Багато з них в окупації, зокрема 4 заводи на Луганщині. Запорізький кінний завод не випробовує коней. Конкуренція, через те що не вистачає поголів'я, невелика.

Українські рисисті коні із сухою конституцією, гармонійно складені та зі спокійним характером. Фото: Мінагрополітики

Конярство - для багатих людей або багатих господарств

- А де берете гроші на утримання коней та селекцію? Хто вам допомагає?

- З утриманням коней непросто. Як кажуть, конярство - для багатих людей чи багатих господарств. Раніше воно було приватним, зараз - ні.

Наш кінний завод – філія державного підприємства “Конярство України”, яке знаходиться у Києві. Завдяки новому керівництву, яке прийшло понад рік тому, змінилася картина господарства. Раніше у нас навіть вил не було, а останнім часом і трактор придбали, плуг, посівний матеріал, мінеральні добрива.

З кіньми як з дітьми - вирощуємо як рідних, все робимо своїми руками. Корми підвозять, а решта – ручна робота. Коні "з'їдають" колосальні кошти, самі на себе не заробляють і виживають завдяки додатковим галузям.

Раніше під кінний завод ми мали 6000 га своєї землі. 5100 га "пахоти", великої рогатої худоби 3000 голів, 2000 свиней. Пшениці збирали по 10-12 000 тонн зерна, цукрові буряки були.

Зараз є трохи свиней та кілька сотень корів. Ці галузі допомагають утримувати коней. Плюс ми коней продаємо. Якби покупців було більше, нам було б простіше.

Сьогодні можемо продати коня за дві тисячі доларів, а часом за тисячу доларів і менше. Звичайно, якби ми продавали коней за 20 чи 10 тисяч доларів, було б простіше. Але поки що це лише мрії.

- Тобто сьогодні коня можна купити за 2 тисячі доларів?

- За таку ціну ми продаємо безперспективних коней, щоб не витрачати на їхнє утримання великі кошти. Ви бачите різні машини - від поганого "Запорожця" до "космічної ракети". Одна 50 копійок коштує, інша - мільйон, а то й півтора. Так і тут. Звісно, ​​перспективні коні менше 10 тисяч доларів не коштують. А зараз деякі коні, яких ми продаємо, ледве покривають свою собівартість.

- А хто сьогодні купує коней?

- Здебільшого це приватники, які відвозять їх до західних регіонів. Хтось бере для себе, хтось продає за кордон. У нас купили за руб – продали за п'ять.

Ми так робити не можемо: немає ліцензії і виходить досить затратно з ветеринарією, митницею та перевезенням. Якщо людина возить тварин за кордон регулярно, у неї вже проблем із цим немає.

- А як війна далася взнаки на вирощуванні коней?

- Зрозуміло, що з війною ситуація погіршилася, у тому числі щодо купівельної спроможності. Наші чотири кінних заводи в Луганській області – в окупації, Харківський іподром давно не бачив коней. Нині їх випробовують лише на Київському іподромі та на Одеському.

- У вас хоча б тихо?

- Ну, шахеди літають, як і скрізь в Україні, але поки що, слава богу, плюс-мінус тихо.

Команда конезаводу, що займалася виведенням нової породи. Фото: Мінагрополітики