В середині вересня виповнилось 12 років із моменту винесення незаконного рішення суддею Господарського суду Києва Анатолієм Івченком щодо сплати державою Україна понад 3 млрд грн. на користь Міноборони Росії за боргами приватної компанії Єдині енергосистеми України, що була підконтрольна Юлії Тимошенко. Після Революції гідності судді мали висунути підозру за постановлення неправосудного рішення. Натомість його визнали відповідним посаді і він досі працює в суді. Втім, через постійні скандали довкола Господарського суду столиці, тут можуть розпочати дострокові перевірки суддів, а справу щодо зловживань Івченка можуть реанімувати.
19 вересня 2012 року Господарський суд м. Києва своїм рішенням задовольнив позов Міноборони РФ до Кабміну щодо боргів ЄЕСУ, зобовʼязавши сплатити російській стороні 3,113 млрд грн. на радість російській пропаганді і проросійським чиновникам на чолі країни. Рішення виголосив тодішній і нинішній суддя Господарського суду м. Києва Анатолій Миколайович Івченко.
Претензії Росії коренями сягають середини 90-х. Ще в грудні 1995 року російський «Газпром» та корпорація ЄЕСУ, якою керувала Юлія Тимошенко, домовилися про постачання російського газу для українських споживачів протягом 1996 року. Оплачували паливо товарами для Міноборони РФ, які ЄЕСУ закуповувала на ринку. Нібито ці поставки були підкріплені “гарантіями” з боку уряду – у разі, якби ЄЕСУ не виконала зобовʼязань (що і сталося) – їх мав виконати Кабмін, який тоді очолював соратник Тимошенко Павло Лазаренко.
Гроші не вдавалось стягнути аж поки до влади не прийшов Янукович, а Тимошенко не сіла до вʼязниці. Головним аргументом стали листи Лазаренка до тодішнього голови уряду РФ Віктора Черномирдіна, які приніс у засідання тодішній представник Кабміну, а згодом глава Офісу Президента Зеленського – Андрій Богдан. Рішенням, яке виніс суддя Івченко, Янукович фактично вбивав двох зайців. По-перше, догоджав своїм кураторам з Кремля, переказуючи їм “дань” прямісінько з кишень платників податків. По-друге, нівелюючи репутацію своєї політичної опонентки.
Апеляційна та касаційна інстанція у 2012 – 2013 рр. залишили рішення без змін. Виплату розбили на частини і до того, як Янукович втік з України, уряд встиг перерахувати росіянам близько 40 млн гривень. На основі цього рішення згодом Генпрокуратура повідомила Тимошенко про додаткову підозру щодо розтрати 3 млрд грн. державних коштів.
Після Революції гідності прокурори почали розслідування обставин винесення цього рішення Анатолієм Івченком. Адже, по-перше, жодних свідчень реального існування “листів з гарантіями” не знайшлося (Держархів не підтвердив, що вони колись існували), по-друге, навіть якби вони існували, то такі епістолярні твори не мають жодного юридичного значення і не є державними гарантіями, які б зобовʼязували Кабмін здійснювати будь-які розрахунки за боргами приватної компанії.
Рішення суду було скасоване. Український Мінюст почав судитися з Росією за повернення 40 млн грн., проте марно. Щодо Анатолія Івченка уже була готова підозра в Генеральній прокуратурі щодо винесення неправосудного рішення. Ба більше, за неперевіреними даними, були зібрані докази його безпосередньої участі в підготовці рішення в найбільш невигідних для України формулюваннях у співпраці з російськими юристами. Адже саме вони виписували “бездоганні” формулювання для рішення суду, аби переказ коштів можна було здійснити якнайшвидше.
Проте згодом справу спустили на гальмах. В 2018 році Анатолій Миколайович “успішно” пройшов переатестацію у Вищій раді правосуддя і був знову призначений на посаду в Господарському суді Києва, де засідає і досі.
Утім, уже найближчим часом справу про “гроші ЄЕСУ” і відповідальність судді Івченка може бути розморожено. Одна з причин – негласні вимоги Міжнародного кримінального суду: паралельно з притягненням до відповідальності росіян за злочини під час повномасштабного вторгнення, Україна також повинна максимально притягнути до відповідальності всіх колаборантів, які сприяли розповсюдженню впливу Кремля в Україні. І суддя, який безпосередньо “виписував чек” російському Міноборони з кишень українських платників податків – у перших рядах для таких списків.
Крім того, у керівних колах судового самоврядування, а також серед зацікавлених міжнародних донорів уже давно йдуть розмови про перезавантаження Господарського суду Києва, на який завʼязано багато економічних суперечок між найбільшими компаніями країни. Така ініціатива, серед іншого, повʼязана із загальною напруженістю у Господарському суді Києва, де низка суддів перебувають під пильним наглядом громадськості через постійні скандали із винесенням дивних рішень на користь олігархів, незаконним збагаченням і поданням сумнівних декларацій. Декларація самого Анатолія Івченка, який колись увійшов до топ-10 найбагатших суддів Києва, також чекає на перевірку: за 2023 рік у його дружини, приватного нотаріуса Анастасії Володимирівни Івченко, втричі зросли доходи. Декілька маєтків у Київській області, які значаться за ними в держреєстрі, подружжя вирішило не декларувати, що має викликати особливий інтерес у НАЗК і НАБУ.
Також, навіть якщо справу про борг ЄЕСУ не буде розконсервовано, Івченко навряд чи пройде перевірку на інші звʼязки з Росією і рішення, ухвалені на її користь. Наприклад, у 2020 році він передав столичний спортивний комплекс в управління громадській організації, підконтрольній росіянам. У 2024 виносив рішення в інтересах проросійського олігарха Дмитра Фірташа щодо його активу в Криму, переданого в управління росіянам, у справі про банкрутство, ініційованій німецьким Commerzbank. Разом з дружиною, столичним нотаріусом Анастасією Івченко, вони також фігурували в справі про рейдерське захоплення нерухомості на користь кількох громадян Росії.
Тож поки інші судді працюють на країну-агресора, отримуючи тамтешні паспорти, або ж агітують своїх колег підтримувати Путіна і “руський мір”, суддя Анатолій Івченко “не словом, а ділом” системно підтримував росіян на різних рівнях своїми рішеннями, навіть “коли це ще не було мейнстрімом”. Відтак символічним було б розпочати нове очищення Господарського суду м. Києва саме із людини, яка не лише не понесла покарання за ганебне рішення про сплату “оброку” режимом Януковича своєму сюзерену в Кремль, але й продовжила далі виносити рішення на користь громадян країни-агресора. Це було б потужним сигналом не лише для інших судових колаборантів, які все ще чекають на прихід “рятівників” з літерою Z на шевронах, але й для міжнародних партнерів, які повинні оцінити серйозність намірів щодо викорінення справжніх шкідників з середини системи задля реального перезавантаження усієї судової гілки влади напередодні вступу України до ЄС та НАТО.