Звістку про події 24.02.2022 сім’я Глембоцьких зустріла в Ізраїлі. Тут у подружжя народилися двоє синів, а ще чекали на донечку. Під кінець третього року виснажливої війни нам важко зрозуміти, як чоловік міг зважитися полишити рідних та летіти за тисячі кілометрів в Україну, щоб стати до війська. Та він прийняв саме таке рішення.
48-річний Андрій Глембоцький загинув 23 серпня 2022 під час виконання бойового завдання в складі Сил спеціальних операцій. Однак його дружина та троє маленьких дітей не отримала жодної копійки від держави, яку він захищав, бо... немає підтвердження, що Андрій був у складі ЗСУ. Хоча після смерті він отримав статус учасника бойових дій. Зараз справа готується до розгляду у Верховному суді, журналістка Коротко про поспілкувалася з рідними загиблого.
В Ізраїль Андрій з Аліною перебралися у 2017 році. Аліна чесно каже, що “хотіли взяти паузу”.
- Андрій у мене був надзвичайно активним чоловіком. Він брав участь в усіх революціях, які переживала Україна, був на Майдані від самого початку і в найгостріші для мітингуючих дні. Хіба що мене просив, коли назрівала небезпека, пересидіти трохи у друзів, казав, що так почуватиметься впевненіше. А потім ходив на всі суди над командирами “Беркуту” і дуже переживав, що все це намарно, - згадує вдова.
Не втрималися – запитали, чи могла вона не відпускати чоловіка в Україну в лютому 2022-го. Адже залишалась сама вагітною з двома малими дітьми.
- Як не відпускати? Коли дві дорослі людини обрали спільний шлях, це не означає, що один другому може щось забороняти. Я поважала всі рішення Андрія, як і він мої. Звичайно, розуміла, як важко далося йому те питання, і він розумів, які це для нас ризики.
Вилетіти вдалося не одразу. Через приятелів Андрій вийшов на українців, які так само рвалися з більш-менш спокійного тоді Ізраїлю на охоплену вогнем Україну. Згуртувалися, знайшли якийсь спецрейс, каже Аліна, і полетіли.
...Востаннє розцілувати дружину та дітей Андрій зміг влітку, коли його відпустили навідати сім’ю з приводу народження доньки. Багатодітний батько, він мав не тільки моральні, а вже і юридичні підстави не повертатися на війну. Але - повернувся.
Професійним військовим Андрій Глембоцький не був. З армією єднала хіба що військова кафедра в архітектурному інституті Дніпра. Мав звання лейтенант запасу. Але після Майдану пройшов вишкіл у громадському об’єднанні «Український легіон» та до 2017 року працював там інструктором.
- Коли Андрія ховали, багато хлопців, яких він навчав у легіоні, приїхало, - згадує його двоюрідний брат Андрій Биховський. - Тільки тоді вони дізналися і дуже здивувалися, що Андрій не був кадровим офіцером.
Військова служба в Україні для Андрія почалась на початку березня 2022-го. Разом з попутниками був розподілений до так званого Іноземного легіону, куди направляли добровольців, які приїхали з-за кордону.
- Підрозділ базувався на Яворівському полігоні під Львовом, там хлопці тренувалися. А 13 березня стався отой ракетний удар, коли загинуло більше 60 чоловік, - розповідає Андрій Биховський. – Братові пощастило, що він був в іншому крилі будівлі. З тих легіонерів, які разом з ним вижили, чимало хто одразу поїхали назад, мовляв, не до такої війни готувалися. Але послідовні, як і наш Андрій, залишилися.
Після російських ударів по Яворову легіонерів перевели у Рівненську область, звідти – до навчального центру в Житомирі.
- Брат казав, що з них готували підрозділ за стандартами НАТО, але командира дали суто радянського зразка. Андрій з товаришами побачили, що пуття не буде, та й хотіли вже не навчатися, а братися до реальної справи. Якось самі вийшли на Сили спеціальних операцій.
До військової частини ССО Андрій з товаришами прийшли у травні. Брат каже, що спочатку новобранцям дали на підпис confidential agreement – конфіденційну угоду, що передбачає негласне співробітництво (таке передбачено в інтересах руху опору чи розвідувальної діяльності. – Ред.).
- Хлопцям сказали, що така угода юридично і фактично захищає їх як комбатантів, але згодом з’ясувалося, що документ ніким з керівництва не був підписаний, - каже Андрій Биховський. – Минав час, брат розумів, що знаходиться в непевному стані. Окрім того, у сім’ї закінчувалися кошти, які він залишив, коли виїжджав з Ізраїлю. Він звертався до командирів, щоб колишніх легіонерів офіційно оформили на контракт. Двічі процедура таки починалася, але в контрактах знаходили якісь юридичні помилки і казали, що треба переписати.
Втретє Глембоцькому мали підписувати контракт, коли збирався до Ізраїлю, щоб побачити новонароджену доньку. Він спішив і сказав, що все оформить, коли повернеться, але знову щось не склалося. Так тривало до 23 серпня, коли пікап, в якому Андрій їхав на завдання, підірвався на міні.
У військовій частині ССО, каже Аліна, її чоловік числився інструктором, але він реально виконував бойові завдання як у “сірій”, так і за “сірою” зоною.
- Я говорив з безпосереднім командиром Андрія, він казав, що його дуже цінували, він розробляв плани і брав участь в операціях як польовий командир. Але за чотири місяці служби не отримав ні копійки, бо не був оформлений – наші юристи перевіряли це через Мінфін, - запевняє двоюрідний брат. – Так само і хлопці, які з ним прийшли. А всі ж сподівалися, що на випадок загибелі сім’ї будуть захищені тими 15 мільйонами одноразової допомоги. Збирати документи, щоб її отримати, ми почали через кілька тижнів після смерті Андрія. Командир частини відмовив нам у видачі довідки про вибуття Глембоцького з особового складу.
У жовтні 2022 року частину, де служив Андрій, розформували, архів передали до іншої в/ч, яка так само відмовилася давати довідку. Биховський каже, що в теку по смерті Андрія складені всі документи, включаючи підтвердження з Харківського УСБУ, яке розслідувало обставини смерті.
- А отого першого папірця про вибуття ми не можемо отримати. Зверталися до Міноборони, до омбудсмена, а відповідь одна: лист переадресований головнокомандувачу, а звідти - ні слова. Коли зрозуміли, що всі можливості вичерпані, звернулися до суду.
Парадоксально, але зібраних рідними Андрія документів цілком вистачило, щоб у 2023 році Мінветеранів надало йому статус УБД. Однак на бюрократію це не справило враження. Не вирішив питання і суд. Биховський каже, що засідання пройшли формально, суддя відхилив адвокатський запит про залучення до справи як свідків побратимів Глембоцького, які готові були підтвердити його службу і посаду в частині. Нічого не змінила апеляційна інстанція. Сім’я сподівається на Верховний суд.
Зараз Аліна з дітьми живе на виплати, які отримує від держави Ізраїль. В Україні вона нічого не може оформити як вдова учасника бойових дій, бо для цього має прописати тут дітей.
- Я зареєстрована в Харкові, де живе мій батько. Жодні довіреності на реєстрацію дітей не працюють, я перепробувала всі шляхи. Це прифронтове місто, обов’язкова присутність одного з батьків. Отже, мушу брати 2-річну доньку, 5-річного та 7-річного синів і їхати з ними в далеку дорогу туди, куди щодня прилітають бомби...
Аліна каже що “держава в смартфоні” не все передбачила. Шлюби укладати можна, а дітей зареєструвати за пропискою матері – ні.
“Сили спеціальних операцій – наймолодша та найсучасніша складова Збройних Сил України. Це військова еліта держави”, - пишеться на сайті ССО. Сили спеціальних операцій вперше були створенні у 2007 році як структурний підрозділ Генштабу і проіснували до 2012 року. 20 квітня 2015 року тодішній начальник Управління спецоперацій Сергій Кривонос повідомив, що у Генеральному штабі підтримали пропозицію створити окрему структуру Сил спеціальних операцій, котра підпорядковуватиметься Міністерству оборони.
Офіційною датою створення ССО вважається 26 липня 2016 року, коли президент Петро Порошенко видав указ «Про День Сил спеціальних операцій Збройних Сил України».
До основних завдань Сил спеціальних операцій відносяться:
- спеціальна розвідка,
- рейди та сучасні бойові дії,
- психологічні операції,
- добуття розвідувальної інформації за лінією фронту, створення агентурних мереж,
- пошук, евакуація й доставлення полонених чи заручників,
- антитерористичні операції,
- участь у боротьбі з незаконним обігом зброї та наркотиків.