Прихистив і верблюдів, і бізонів, і єнотів: «Ноїв ковчег» фермера з Катеринополя
Фермер Олександр Анатолійович Коваленко із Черкаської області після повномасштабного вторгнення прихистив у себе… верблюдів – їхні господарі поїхали за кордон, а волонтери не знали, куди їх подіти. А потім якось пішло: слідом за верблюдами почали з'являтися й інші тварини з територій, що обстрілюються. Тож зараз на катеринопільській фермі ФГ "Агро-Вікторія" вже оселилися бізони, лані, олені, коні Пржевальського, страуси, дикобрази, дикі качки - вже понад 50 видів! "Я роблю це для душі", - відповідає фермер на запитання друзів, навіщо йому стільки тварин.
Про утримування, лікування звірів та плани зробити міні-"Асканію-Нову" Олександр Анатолійович розповів Коротко про.
"Грошей за відвідування не беремо"
Олександр Коваленко. Скрін: Суспільне
- Олександре Анатолійовичу, з початку повномасштабного вторгнення ви прихистили у своєму господарстві понад 50 видів тварин. То була ваша ініціатива чи вас про це попросили?
- Це не була моя ініціатива, тварин мені привозили волонтери, а я не був проти допомогти. Все почалося із двох верблюдів. Люди хотіли, щоб ми забрали їх із Харківської області за два тижні після початку війни. Спочатку господарі просили, щоб ми викупили верблюдів, але тоді я про це не думав. У мене вже були птахи, павичі, яких розводив для душі. Звичайно, я люблю тварин, але не настільки.
Згодом почали дзвонити різні люди – хтось лань тримав удома, хтось - оленів, козулю, єнота. Потихеньку через волонтерів їх почали передавати нам. Домовлялися, що ми їх утримуватимемо, поки господарі за кордоном. Хтось збирається після повернення забрати своїх тварин, але залишить нам приплід. Як у кота Матроскіна.
Пізніше нам почали дзвонити не лише із зони бойових дій, а й із центру України. За символічну плату в одному мисливському господарстві Донецької області ми викупили 5 ланей та 6 оленів. Іноді хтось просить мінятися тваринами. Дзвонять і запитують: "Це зоопарк?" Кажу: "Ні, не зоопарк". Нині нам пропонують на обмін бізонів.
На третій рік війни вже багато хто знає про наш “зоопарк” - хтось підбитого птаха привезе, хтось - поранену тварину, а ми їх виходжуємо.
У нас і дикі гуси є - була у людей на кордоні Харківської та Полтавської областей хороша колекція. Господарі поїхали до Європи, сказали, приплід можемо залишити собі. Але у водоплавних, на жаль, крім качок, приплоду не було. Незабаром плануємо зробити для птахів водоймище.
– Скільки сьогодні у вас тварин?
- Досить багато, навіть не можу їх усіх порахувати. Торік чимало малюків народилося, а цього року їх ще більше. Згодом частину тварин плануємо випустити у дику природу. Та й сам “зоопарк” слід винести за територію фермерського господарства. Інакше тваринам буде тісно.
Верблюди, з яких розпочався своєрідний зоопарк. Скрін: Суспільне
- Я так розумію, господарі тварин дізнавалися про вас через волонтерів?
- Так. І починали дзвонити. Пропонують що завгодно. У перші дні війни – від лева до ведмедя, кого тільки вдома не тримають! Одні такі виїжджали за кордон – волонтери привезли нам їхнього лева. Ми сказали: ну ні, до такого ми не готові.
- Тепер у вас мешкає багато різних тварин. Люди приїжджають на них подивитися?
- Так, досить багато людей буває у нас у вихідні, особливо після закінчення навчального року. Десятки автобусів привозили до нас дітей із реабілітаційних центрів та інтернатів. Батьки привозили на візках дітей із особливими потребами. Діти в захваті, що можна погодувати тварин, та й тварини раді, коли до них заходять: люблять, коли їм приносять смачненьке.
Був випадок, коли одна дитина, щоб погодувати тварину, встала з коляски і сама пройшла кілька кроків - батьки та вихователі були у шоці.
- А скільки коштує квиток у ваш "зоопарк"?
- Ми не беремо грошей за відвідини. Я займаюсь сільським господарством. Тварини для нас – не бізнес, а хобі.
Мені один товариш каже: навіщо тобі всі ці звірі? Я його питаю: а навіщо тобі футбол? Він: я люблю футбол! (У нього команда, і він щороку витрачає на неї 2 млн.) А я люблю звірів! Мені приносить задоволення, коли я бачу тварин, коли хтось народжується. Дуже багато цього року народилося ланей, муфлонів, плямистих оленів. Приємно спостерігати, як вони зростають. Люблю тварин.
Наші звірі мене вже знають. Коли приїжджаю, біжать назустріч до машини, впізнають, радіють.
Ті, які найбільше боялися, вже не так сильно лякаються. Ланів та оленів ми забирали із Донецької області, там були сильні обстріли. Вони й зараз тремтять, коли дверима ляскають. У такі моменти тікають хто куди, готові одне одного затоптати. Наразі лані вже підходять за метр-два, олені метрів на 10 можуть підпускати. Бізони, верблюди та лами зовсім стали ручними - спокійно їдять з рук.
Олені вже перестали так сильно лякатися гучних звуків. Скрін: Суспільне
"Привчати до природи тварин будемо поступово"
– Чи для всіх звірів вистачає місця на території вашого господарства?
- Поки що місця вистачає, але невдовзі може стати тісно. Ми не були готові до такого напливу тварин.
Спочатку було складно: різні види звірів не дружать між собою. Були змушені всіх поділити: перші місяці 2-3 бізони, олені билися біля годівниці. Потім зима настала, треба було їх заганяти – зробили загородки.
- Хто вам допомагає стежити за тваринами, доглядати, годувати?
– Я як директор цим не займаюся. У нас є дві людини, які працюють на постійній основі. Двічі на день, вранці та ввечері, вони годують тварин. Якщо корми залишаються недоїденими, їх вивозять, другого дня завозять свіжі. Стежимо за водою та напувалками, особливо в спеку.
Не все прийшло одразу і не все було так просто, як здається. На щастя, вже все налагодили. У тварин дуже хороший догляд, забирається-вивозиться все.
Екзотичний страус чудово прижився на Черкащині. Фото: procherk.info
- А якщо трапляється щось зі здоров'ям, хворобами, викликаєте лікаря?
– У нас є свій ветлікар – лікуємо, проводимо вакцинації. Звісно, це непросто.
На Херсонщині було господарство з муфлонами. Перед початком війни їх купили в "Асканії-Нові". Потім почалися обстріли, люди попросили забрати звірів. На жаль, у нас тоді стався падіж муфлонів. Не розуміли, в чому річ. Потім здали аналізи, з'ясувалося, що глисти винні. Тепер 2-3 рази на рік обов'язково даємо глистогонні засоби, і зараз муфлони добре плодяться. За майже три роки їхнє поголів'я потихеньку помножилося.
- Усіх звірів ви тримаєте за власний кошт, грошей з відвідувачів не берете, - це вас не обтяжує?
- Поки нам вистачає кормів для кількості звірів, нас вони не об'їдають. Наш бізнес спрямований зовсім на інше. У нас молочно-товарна ферма, завод забирає наше молоко, вирощуємо зернові культури, займаємося овочівництвом. На звірах ми нічого не заробляємо.
Наразі тварини знаходяться на території ферми. Ми все одно заготовляємо корми, ми маємо сіно, силос. Поки що літо, нам всього вистачає. Є відходи баштанних, яблук – привозимо-залишаємо. Хтось приносить якісь смаколики, підгодовує тварин. Залишки сіна, силосу ми завжди маємо. Крім того, поряд з нами є завод, вони передають свою некондицію – сушіння, печиво, палички. Все це ми теж даємо звірам – вони із задоволенням їдять.
Торік після відключення світла у нас виникали проблеми, зіпсували череду корів: зламався генератор. Але вже нарощуємо поголів'я, плануємо знову дійти до 300 голів.
У планах Олександра Коваленка зробити для тварин окрему територію – щоб не заважали роботі ферми. Скрін: Суспільне
- Розкажіть про вашу ідею зробити маленьку "Асканію-Нову". Чи плануєте випустити частину тварин на волю?
– Хочемо вивести з території ферми всіх тварин. Ферма – не місце для зоопарку. У нас така ситуація склалася стихійно: тваринам треба було десь дати притулок. Але постійно так не буде: це не годиться, коли люди ходять на фермі, санітарні вимоги не дозволяють.
Україною ходить африканська чума, а люди їдуть, - це неправильно. Ми намагаємося стежити, щоб відвідувачі не ходили до свиней, але залишаються ризики. Тому для звірів потрібно створити парк на окремій території.
Ми вже закупили сітки, 1,5-2 км, скоро ще візьмемо, - потихеньку зробимо вільний випас. Ми маємо луки, де ми заготовляємо сіно. Після збирання сіна зможемо випускати на цю територію тварин. Це нам полегшить і здешевить їх зміст і буде просторо.
- Щодо обстрілів, як у вас, відносно спокійно?
- Ні, не спокійно. Минулого року були "прильоти", за 1,5 км від нас вибухнула ракета. На щастя, на той момент на ділянці поля, що постраждала, нікого не було. Але коли літають літаки-гелікоптери, олені та лані місця собі не знаходять, по них це особливо видно. А ось бізони реагують на гучні звуки спокійно.
- Отже, у майбутньому ви хочете випустити своїх звірів на волю?
- Так, але все не так просто, треба діяти поступово, плавно привчати тварин до природи, щоб вони адаптувалися. Якщо зараз випустити ланей, куди вони підуть? До людей.
Щодо Асканії-Нови", там були рідкісні для України види тварин. Спробуємо відтворити щось схоже. Що з цього вийде, поки ще не знаю.
Можливо, у майбутньому відкриємо територію "зеленого" туризму. Не думаю, що це принесе нам серйозний заробіток, але якщо він покриватиме наші витрати на утримання тварин – буде вже добре. Адже всі гадають, що ми маємо на звірах якийсь заробіток, але це не так, - ніякого заробітку зі звірів у нас немає. Я просто люблю тварин.
- Просто я люблю тварин, – каже Олександр Коваленко. Скрін: Суспільне
