У селі Максаки за 80 км від Чернігова місцеві ентузіастки з Товариства жінок Менської територіальної громади збираються провести у середині літа фестиваль місцевої говірки «Балачки на рундуці».
Напевно, подія буде цікавою не лише для мешканців Чернігівщини, а й інших областей, тим більше поблизу є зоопарк, де на туристів чекають понад тисячу звірів, і диво природи П'яний ліс – сосновий ліс з покрученими в різні боки верхівками дерев. Хоча й самої природи, мінеральних джерел, дерев'яної архітектури та й «начинки» самого фестивалю буде достатньо, щоб відпочити. Тим більше, війни тут не чути – пограниччя, що обстрілюється, в сотні кілометрів.
- Колись я сама потрапила на «мовний гачок», коли почула в перший день перебування в селі Максаки: «Постав сапетку на рундук, бо пучки погидиш», – ділиться з журналісткою Коротко про заступниця голови Товариства жінок Менщини Вікторія Неруш. - Це означає поставити кошик (сапетку) на ганок (рундук), інакше забрудниш пальці (пучки). А ще: «хамазей» – це зерносховище, «припинда» – фартух, «кіцабаба» – бабка… А ще у нас «акають», і мова в селі має дифтонги: це коли один звук вимовляється як два, і при цьому у різних селах це різні звуки. Наприклад, "стіл" може звучати як "стоїл", "стоул" або "стоєл".
Товариство жінок Менщини займається всебічною підтримкою жінок та охороною культурної спадщини, розробляє туристичні вело- та автобусні маршрути, карти краю з описами, туристичні путівники, настільні краєзнавчі ігри, наприклад, «Пошук скарбу Гната Сахновського» та «Менські говірки».
Фестиваль пройде вже в липні у стародавній, майже сторічній глиняній хаті-мазанці, яку саме зараз упорядковують члени «Товариства жінок Менщини». Цей будиночок знаходиться в селі Максаки поряд із вуличкою, яка веде до Десни, – подарунок товариству від місцевого мешканця.
– Наша громадська організація вже кілька років мріяла мати свій будинок – туристичний хаб, місце, де могли б збиратися люди для змістовного відпочинку, проведення майстер-класів тощо, – продовжує Вікторія Неруш. - Час від часу питали у знайомих, чи не знають таку придатну хату в селі, недалеко від Мени, з документами, недорогу і обов'язково у типовому українському стилі – помазану глиною і побілену, а не з цегли. І ось у березні нам місцева мешканка з Максаків, підказала, що є будинок, який господареві, може, й не дуже потрібний, бо потребує догляду, а він не місцевий. Ми дізналися, чия це хата, звернулися до господаря Дмитра і запитали, чи не продасть він нам її.
Дізнавшись про шляхетні цілі – підтримувати місцеві традиції, проводити майстер-класи та фестивалі, - власник вирішив віддати її безкоштовно.
За своє життя хата-мазанка змінила багато хазяїв. Як з'ясували активістки, спочатку в будинку жила самотня жінка 1923 р.н. Пріська Соловей. А коли у 1957-1958 роках підтопило сусідні хутори, в ній оселилася сім'я з чотирьох людей, забравши корову та все, що влізло у човен.
– Про це нам розповіла їхня родичка, яка і зараз проживає в селі, – продовжує Вікторія Неруш. – Але вони не затрималися надовго – поїхали на заробітки у великі міста. Потім ще жінка-киянка тримала за дачу цей будинок, потім Дмитро – і ось зараз він наш. У селах багато таких покинутих будинків, але багато "проблемних" - то родичі в Росії проживають, то люди не вступили у спадок і не оформили документи або ж хати в такому стані, що вартість їхнього оформлення не окупить ціни продажу... Так вони старіють і занепадають. І хоч одну з них вирішили врятувати.
Хату відновлюють із квітня. Також облагороджують двір, саджають дерева, квіти, зносять старі споруди і розчищають двір. Приєдналися до ініціативи і місцеві жителі та влада. До речі, серед менських ентузіасток немає нікого з будівельною спеціальністю – хату мажуть глиною, білять економіст, держслужбовець, бібліотекар, є юристи, бухгалтери, вчителі, студенти… Працюють у режимі толоки. Завдяки консультаціям місцевих хату вдасться привести до її колишнього вигляду, не використовуючи сучасних будматеріалів.
- Хочемо все зробити, як раніше, тому опитуємо місцевих жителів щодо квітів, які тут саджали колись, типових для таких хат вікон, скринь, - ділиться Вікторія. - Вже поштукатурили хату глиною, замазавши всі щілини, почистили піч і димарі, побілили - поки що один чорновий раз, а буде ще начисто білитися з додаванням у крейду синьки або зеленки. Також розпочали фарбування вікон, фронтону. Ще попереду – штукатурка зовні, фарбування вапном.
Звичайно, не обійшлося і без складнощів – це перша хата, яку взялися відновлювати у громадській організації, тож усе вперше. Не обходиться і без прорахунків: наприклад, на побілку пішло 20 кг крейди замість десяти.
Фестиваль менської говірки пройде наприкінці липня у вихідні. Виступатимуть місцеві колективи, заплановані читання віршів та оповідань на місцевому діалекті, але не обійдеться і без репу, пригощатимуть місцевими стравами. Також заплановані майстер-класи з гончарного мистецтва, народних танців, ігрові турніри. До цього строку і заплановано підготувати хату для туристів та місцевих. Частково витрати на організацію фестивалю, відновлення хати, збирання місцевої говірки, випуск брошури зі словником та коміксами з персонажами, що розмовляють тутешньою «мовою», покривають гранти.
В організації вірять, що у хаті вдасться у майбутньому відкрити навіть музей.
- Упевнені, що проблем з експонатами не буде - нам уже привезли учасники толок сундук і скриню, бочку, килим ручної роботи, роївницю - це пристрій для лову роя, що втік з вулика, рушники, - ділиться Вікторія Неруш. - Скриня від сундука відрізняється тим, що вона на коліщатках, а сундук на ніжках або взагалі без них. У скринях зберігали одяг, рушники, полотно, а в сундуку – продукти. І люди вже пропонують експонати – добро своїх предків, яке часто без діла лежить у сараях чи на горищах.
На майстер-класах покажуть, як робити травниці (еколяльки) та травнички (подушки, засіб ароматерапії), розкажуть про традиції місцевого випікання хліба та ритуальний танець – «трусіння маківки».
- На другий день весілля подруги та родичі нареченої танцюють з ритуальним букетом, який стояв на столі у молодих у перший день, - пояснює Вікторія. – Він із маку, калини та колосків, а танцювати треба так, щоб обсипалася калина. Тут мається на увазі, що дівчина втратила невинність і стала заміжньою жінкою. Щоправда, сьогодні мало де дотримуються цього обряду, і навіть 25 років тому не всі могли б пояснити, що символізує букет, хоч танцювали з ним. А хліб у нас пекли переважно житній, бо тут не вирощували пшеницю. В Синявці (56 км від Чернігова – Авт.), наприклад, традиційними є гречані млинці, а на весілля пекли та роздавали всім гостям шишки – булочки у вигляді квітів.
Інформацію про старовинні місцеві традиції та рецепти збирають у старожилів, а в майбутньому планують також навчати мистецтву вибійки – це розпис на тканині, виготовлення ляльок-мотанок, чайних зборів із трав на берегах Десни, оберегів, свічок та килимів.