Після Великодня українці навідуються на цвинтар до своїх близьких, які відійшли в інший світ. Це будуть поминальні дні.
Про те, чи треба готуватися до них, як приготувати коливо, а також про найбільш поширені міфи та забобони - читайте у матеріалі Коротко про.
Провідна неділя, Проводи, Гробки, Радониця, Томина (Фомина) неділя. А як поминальні дні після Великодня називають у вашому регіоні? Існує повір’я, що саме після світлого свята Воскресіння бог відпускає душі померлих на землю, щоб побачитися з рідними та по-своєму відсвяткувати з ними Великдень. Традиційні поминки припадають на першу після Великодня неділю і наступні за нею 6 днів.
Узагалі померлих родичів навесні поминали ще до прийняття християнства. Ця традиція, хоч із багатовіковими суперечками, та все ж отримала своє місце у церковному календарі.
Поминальні дні після Великодня – особливий час. Нібито зустрічаються два світи: наш і той, потойбічний. Ще заздалегідь до Проводів українці наводять лад на цвинтарі. Існують навіть послуги по прибиранню могил для тих українців, які зараз знаходяться за кордоном. Так, упорядкувати останнє місце спочинку, наприклад, у Львові на звичайному кладовищі (не на відомому Личаківському) коштує від 500 грн. Але прибирання могили – це лише пів справи.
Головне – відвідати останнє місце спочинку рідних саме у Поминальну неділю, побувати на молитовній відправі біля могили. Тоді ж несуть традиційні подарунки для мертвих. Поминати мертвих стравами і напоями там же, на цвинтарі, – поганський звичай, ще з непам’ятних часів. У наш час священники такого не схвалюють, все ж кладовище – не ресторан.
- Узагалі не розумію, звідки взялася ця традиція, - коментує Коротко про секретар-референт Львівської єпархії ПЦУ Руслан Матвієнко. - До речі, популярна більше у східних областях України. Неодноразово бачив (і завжди дивувався), як на тамтешніх цвинтарях ставили столи, приносили наїдки, навіть алкоголь… Запам’ятайте: поминання померлих полягає не в їжі. Це все ж для нас, живих. А тих близьких, які відійшли в інший світ, треба згадувати у молитві, добрим словом.
Особливий поминальний день у церкві відзначають у перший вівторок після великоднього тижня. Це Радониця. Цього року випадає на 14 травня. Тоді на цвинтарях мають справляти панахиду і т.д.
Але життя вносить свої корективи і у християнські традиції. Все частіше священники погоджуються перенести літургії на могилах на кілька днів раніше, аби усі родичі, які приїхали на Великдень до рідні, змогли відвідати і могили своїх близьких, відмітивши Проводи. А буває й так, що у великих містах Гробки продовжуються кілька днів: на одну дату священники проводять заупокійні літургії на певному цвинтарі, іншого дня – на іншому і т.д.
Перш за все, уточнимо, що до цього дня готуються, дотримуючись певних правил та традицій. На кожній могилі залишають маленькі пасочки, крашанки, а ще заздалегідь варять коливо – заупокійну страву, таку собі кашу, заправлену чимось солодким. Залежно від регіону коливо може мати не лише іншу назву, а й інакший рецепт. Зазвичай це пшенична, ячна або рисова каша з медом чи цукровим сиропом, зверху прикрашена хрестом з родзинок чи цукерок.
Коливо - це пшенична, ячна або рисова каша з медом чи цукровим сиропом, зверху прикрашена хрестом з родзинок чи цукерок. Фото: uk.wikipedia.org
Живі квіти або сухоцвіти. Щороку священники (і екологи) просять вірян не купувати штучні квіти, які хоч і красиві, та нещадно забруднюють довкілля. Також на могили несуть цукерки та інші солодощі. А ще лампадки і свічки, які обов’язково запалюють на могилі.
Так, за багатовікову традицію Гробки «обросли» величезною кількістю того, що можна, і того, що не можна. Наприклад, поганим знаком вважається озирнутися на могилу, покидаючи цвинтар. Нібито таким чином можна захопити душу покійного та принести її додому. Малоймовірно, звісно. Очевидно, що багато хто з наших читачі (та й автор цієї статті) поверталися на могилу по забуту річ або загасити полум’я у лампадці.
Також вважається, що на цвинтар краще не потикатися вагітним жінкам, немовлятам та дітям до семи років. Нібито мертві можуть забрати молоду душу з собою в інших світ. Це також «махрові» забобони, які особисто перевіряла автор цих рядків. Змалечку ходила на Проводи з усіма бабусями та дідусями. Як бачите, жива-здорова, чого і вам бажаю.
Ще кажуть, що не можна нічого брати з кладовища додому. Можливо, у давні часи на цвинтарях і залишали їжу та інше. В наш час навіть священники просять забирати харчі з могил, тому що усе це з’їдять зграї бродячих собак та птахи. Якщо не хочете нести пригощення з могили додому, віддайте людям, які того потребують.
Пам’ятаємо, як наші бабусі казали, що це великий гріх. Мовляв, будь-яка фізична робота, яка нетермінова, може почекати наступного дня. Церква ж налаштована більш лояльно:
- Цей вівторок вважається у церкві буднім днем, - каже Руслан Матвієнко. - Є такі забобони (що не можна працювати. - Ред.). Але не буде гріха, якщо ви у цей день виконуватимете якусь роботу.
Відповідь на це питання краще уточняти у міській раді саме певного міста. До прикладу, у Запоріжжі та Дніпрі, де прильоти відбуваються мало не щодня, ще й додаткові автобуси їздитимуть на місцеві цвинтарі та звідти. Щоправда, влада нагадує обмежити своє перебування на цвинтарях у зв’язку з можливими провокаціями з боку ворога. А от у Харкові та в тій частині області, де є щільні обстріли і може залишатися багато вибухонебезпечних предметів, кладовища будуть зачинені.
- Поминання – це не лише приходити на цвинтар, - нагадує Руслан Матвієнко. - Часто в житті так трапляється, що люди переїздять кудись дуже далеко і не мають змоги відвідати могили близьких. Але помянути померлих рідних можна навіть вдома, згадати у молитві. Або ж піти до церкви, подати на упокій, поставити свічку.