Польові та садові роботи в розпалі. Потрібно обробити посіви, дерева, знищити шкідників… А якщо ви живете на звільнених після окупації територіях, то попередньо ще й перевірити землю на міни та снаряди, що не розірвалися, якими до цього дня окупанти щедро поливають правий берег Дніпра.
Для фермерів із Херсонської області така перевірка, яку вони часто проводять самостійно, вже давно не є чимось надзвичайним.
– Ми на собі вже випробували весь радянський та російський військовий арсенал, – сумно зітхають жителі села Червоний Маяк, що притиснулось до самого Дніпра перед колишньою Каховською ГЕС.
Анатолій Полив'яний залишається у селі, щоб урятувати свій сад та господарство. Фото: beryslav.rayon.in.ua
Незважаючи на небезпеку, фермери вже вийшли у поля та сади. Їх небагато – залишилися одиниці. Але ці одиниці рішуче налаштовані боротися за свої врожаї – хтось ціле життя поклав на те, щоб виростити черешневий, абрикосовий чи персиковий сад. Серед них 48-річний Анатолій Полив'яний, колишній викладач місцевого аграрного ліцею, ліквідованого минулого року після руйнування.
- Поки все до останнього метра не перевірив, напруга була неймовірна - кілька років життя забрало, це точно, - розповідає Коротко про фермер і ексвикладач, інженер-механік за освітою Анатолій Полив'яний. - Не фахівець у цій справі, але розумієш, що працювати все одно треба – інакше не виживеш. Пройшов спочатку металошукачем – його мені друг купив, потім технікою – фух, чисто… А отак у нас дуже багато трактористів підірвалося на полях. Когось вбило, комусь пощастило – тільки техніку розвернуло.
Анатолій каже, треба ще попередити колегу із сусіднього поля, що в нього снаряд "приліг" на землю і не розірвався.
- Вчора (23 квітня. - Авт.) був обстріл, снаряди лягали недалеко від мене, я якраз у полі працював, - продовжує фермер. – Було три "прильоти"на пшеничне поле. Один не розірвався. Коли розривається – земля деренчить, а якщо ні, то лягає з таким легким «пах!». Акуратно влітають у землю, і їх не видно. Якщо комбайн піде – то, може, й нічого, але якщо плугом чи культиватором, то він детонує. Потрібно знайти і прапорцем позначити місце.
Тепер уже фермери намагаються міни та снаряди не чіпати. Були випадки, коли не лише вони, а й сапери гинули на полях.
Свою землю фермери з Херсонської області перевіряють на міни і снаряди, що не розірвалися самі - саперів не вистачає. Фото: beryslav.rayon.in.ua
Протитанкові міни, кажуть фермери, окупанти, буває, залишали із «сюрпризом» – прив'язаною до них гранатою.
- Здавалося б, протитанкову міну можна взяти і перенести, але як дізнатись, що під нею нічого немає, - зазначають фермери. – Тому шукаємо з металошукачами та ставимо прапорці, потім кличемо військових. Добре, якщо є знайомі… А так саперів не вистачає – вони ж на фронті мають працювати, дороги розмінувати… Поля не пріоритетні.
Дехто купує металошукачі на трактор – великі «рами», які виявляють метал метрів за шість. Їх можна налаштовувати на вагу металу. Наприклад, на гранати – від 300-400 грамів.
- Небезпечно самому цим займатися, але чекати на розмінування від держави - дуже довго, - зітхає Анатолій. - Хоч би за 10 років усе розмінували.
Ще один спосіб перевірити, чи безпечна територія, – пустити перед собою худобу. Можливо, жорстоко, але який є вихід…
- У нас у лісосмузі артилерія їх сиділа, і там, ми підозрювали, залишили багато розтяжок, - розповідає Анатолій. – Ми пів року туди не ходили, а потім прогнали лісосмугою стадо корів і тільки після цього зайшли.
Корів у селі зараз майже немає – всіх здали на м'ясо, годувати нічим. Як, втім, і людей побачити важко – майже з двох тисяч залишилося десь до100 осіб.
У міцному до війни селі Червоний Маяк із 2 тисяч мешканців залишилося максимум 100. Фото: wikipedia.org
Будинок та хазяйські приміщення у дворі Анатолія давно стоять розбитими, як і багато будинків у селі. Вперше двір розвернуло трьома «Градами».
З 15 жовтня 2022 року у Червоному Маяку немає світла.
– Ще до Нового року ми платили за електрику, – зазначає Анатолій. – Платіжки приходять справно – із заборгованістю, і пеню нараховують. Це дуже прикро… І за те, що «рашики» накрутили у будинках, доки там жили, люди мали заплатити. Хоча є докази, що господарі там не мешкали, що там були окупанти, але ніхто нічого не списав. Восени 2023 року дзвонять мені: «Чи знаєте ви, що робити під час блекауту ?». Я аж засміявся! Та я лекції можу читати, що робити!
Газу тут ніколи й не було – сюди його підвести не можна. Усі на дровах. Заряджаються у селищі за 12 км, десь генератори підвезли волонтери. Магазинів немає, виживають на гуманітарці. Радіють, що село таки визнали зоною бойових дій, до цього і на гуманітарку і якісь виплати не можна було розраховувати. Обстріл по кілька разів на день, але на паперах було «тихо і спокійно». Отже, допомога не потрібна.
- Учора (23 квітня. - Авт.) шість ракет С-300 прилетіло по селу, сьогодні вночі дві і перед ранком ще дві, - зітхає Анатолій. - Наприкінці лютого - початку березня, коли три «сушки» збили, на наше село 200 КАБів скинули. Ось так і живемо. Цілий день на полі працюємо, а через нас ракети та снаряди літають туди-сюди. Страшно…
Фермери зазначають, що зернових посіяли дуже мало. Лякали безпілотники, що зависали над робітниками. Обстрілювали техніку, яку вони, поспішаючи піти до комендантської години з поля, залишали біля посадок.
– Вже скільки життів забрало у селі, – зітхають місцеві. - Випадок був – односелець воював, приїхав у відпустку з передової – і в останній день його «Градом» у селі накрило. "Двохсотий". Якщо у 2022-2023 роки ми розуміли, чим вони стріляють і де в полі безпечніше, то з минулого року вони почали скидати КАБи та ФАБи. Дальність збільшилась у рази.
Б'ють не лише по будинках, людях та сільгосптехніці – не гидують і палити врожаї.
Раніше Червоний Маяк трохи рятувало Каховське водосховище – тут ширина водної гладі досягала шести-семи кілометрів. Міномети та танки не добивали. Натомість діставали гаубиці, самохідні установки – село постійно «кошмарили», кажуть місцеві.
– Інші села обстрілювали сильніше, але били дрібнішим калібром, – пояснюють жителі. – Якщо по Зміївці, наприклад, били 120 калібром, то по нас – і 150-м, і доходило навіть до 175. Учора на мирне село скинули ВОГи (гранатометні боєприпаси) – на цивільні автомобілі. Видно ж, що не військові – ті зелені. Можуть по велосипедистах цілитися, мотоциклістах… Якщо в полі працюєш – є секунд, максимум, десять, щоби щось зробити, якщо чуєш звук. Але куди ти в поле побіжиш? Бомбосховищ тут немає.
Буває, що снаряд лягає за сотню метрів від працівників.
- Ліг, вибух – земля стовпом, встав – працюєш далі, – зазначають фермери. – Якщо пропустити весняні роботи, не опрацювати від шкідників, урожаю не буде.
Зараз на Херсонщині сіють соняшник, хто може – підживлює посіяні у серпні-вересні озимі культури. Але можуть не всі – це не безкоштовно.
За словами Анатолія Полив'яного, після того як висохло Каховське водосховище, у цій місцевості змінився клімат, що помітно по рослинах та деревах. З'явилося більше хвороб та більше шкідників. Можливо тому, що близько 80% полів не обробляється.
- Раніше у нас не було комарів, а зараз їх хмари навіть удень, - зазначає Анатолій. - Коли висихало Дніпро, сморід стояв такий, що ми місяць не могли дихати. Потім пішли миші... Ми ж знаємо полівок, а це якісь зомбовані... Гризли все: пластик, плати, їх були мільйони, вони нічого не боялися... Може виповзти біля вас і сидіти. Вони раптово прийшли, так раптово і зникли. Ніколи в житті не було щурів на полях, скільки живу. А тут з'явилися й щури... Але вони не витримали, мабуть, умов, не дали потомства і теж зникли.
Також знизилася якість води – побільшало солей. Страждає і земля – від ракетного палива, сірки, порохових газів… Все це позначиться на врожаях та якості.
Виїжджати Анатолій Полив'яний не планує, хоч є куди. Говорить: це його земля.
– Сім'я розкидана, роботи немає, але крутишся, – зітхає Анатолій. – Я не один рік створював господарство, шкода лишати. Садівники, аграрії мене зрозуміють. Всі ці дерева, черешні, персики, абрикоси вирощені з саджанця, як свої діти. Примудрявся доглядати їх, навіть коли «рашики» поділили село на сектори і заборонили ходити в поля та сади. Але якщо їх не обробляти, не упорядковувати – все почне хворіти і гинути. Жаль свою працю.
А після окупації, коли на квадратному метрі могли залишити чотири міни із "сюрпризами", виходити орати землю мало хто ризикував. Як буде цього року – фермери не загадують. Але, як і всі, сподіваються на краще.