23 листопада
Завантажити ще

«Збройовий барон» Пашинський. Історія кримінального збагачення на війні

«Збройовий барон» Пашинський. Історія кримінального збагачення на війні
Фото: facebook.com/profile.php?id=100009285837723

Поки прості люди відраховують по 3-5 гривень на дрони для ЗСУ, в Україні сформувався цілий заможний клас, який розбагатів на війні. Їхній надприбуток рахується навіть не мільйонами, а сотнями мільйонів доларів. Одним із яскравих представників цього класу є Сергій Пашинський, який із координатора протестних акцій на Євромайдані у 2013-2014 роках сьогодні перетворився на одного з найбільших приватних постачальників зброї і, кажуть, навіть став монополістом на ринку певного озброєння.

У серпні 2023 року американське видання «New York Times» присвятило збройовому бізнесу Пашинського ціле журналістське розслідування. Газета стверджувала, що пов’язана з політиком компанія «Ukrainian Armored Technology» у 2022 році досягла найвищого обороту за всю історію свого існування – 350 млн доларів. Тоді як за рік до війни вони були на рівні 2,8 млн.

За інформацією американського видання, UAT займається перепродажем зброї. З початку війни у лютому 2022 року фірма перепродавала гранати, артилерійські снаряди та ракети через трансєвропейську мережу посередників. В результаті ціни, за якими зброю купувало українське Міноборони, зростали до максимуму. Позаяк більшість грошей на зброю для ЗСУ надходили із західної допомоги, через таких спекулянтів, як Пашинський, писала NYT, американський і британський уряди вирішили купувати боєприпаси для України, а не передавати на них гроші.

Проте американські журналісти лише побіжно зачепили вкрай важливі питання: як Сергію Пашинському вдалося заробити «початковий капітал» для того, щоб стати «збройовим бароном» в Україні? Хто допомагав йому в цьому бізнесі? Які саме схеми були задіяні в оборудках? І чому зараз проти Пашинського і його спільників відкриваються кримінальні провадження?

Піймати хвилю

Сергій Пашинський – фігурант багатьох скандалів і кримінальних справ. Його українська сторінка у «Вікіпедії» значно «почищена» від цих історій. Але навіть те, що лишилося, дозволяє зрозуміти, як політик зайшов на ринок зброї.

У 2014 році, з початком анексії Криму і заворушень на сході країни, керівники Штабу національного спротиву, який координував акції під час Євромайдану, зі стихійних лідерів стали керманичами держави. Пашинський спочатку був заступником керівника ШНС. Коли Олександра Турчинова постановою Верховної Ради було призначено тимчасово виконуючим обов’язки президента, Пашинський став главою його президентської адміністрації. На цій посаді він перебував до 10 червня 2014 року.

«Вікіпедія» стверджує: «За власним зізнанням, головним завданням на новій державній посаді стало формування органів влади в умовах післяреволюційного колапсу державних інституцій». І першою в переліку інтересів Пашинського стоїть «армія». А далі йде уточнення, що саме в цій галузі його цікавило передусім: організація та контроль поставок військової допомоги, виробництво ВПК, налагодження міжнародної військово-технічної співпраці. Тобто те, про що «New York Times» іронічно напише: «Купує зброю, а потім продає її, потім купує її знову і продає ще раз». Але для цього Пашинському були потрібні великі гроші, які в тому ж 2014 році знайшлися.

Грабуй конфісковане

Скандальній кримінальній історії про продаж наближеними до Сергія Пашинського бізнесменами «бензину Курченка» вже майже 10 років. Про неї багато писали, а журналістські розслідування проводилися ще 2015 року, коли Пашинський був «на коні». Але вона досі є актуальною з кількох причин.

По-перше, дає можливість відслідкувати, як Пашинський, спочатку на посаді т.в.о. керівника Адміністрації президента, а потім – голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, вибудовував схеми для капіталізації збройового бізнесу.

По-друге, дозволяє дізнатися про тих людей, які роками допомагали Пашинському стати тим, ким він є сьогодні.

По-третє, дає розуміння, чому в 2022 році Національне антикорупційне бюро України поновило кримінальне провадження, а Держаудитслужба провела перевірку компаній, задіяних у цій схемі. І чому історія з крадіжкою нафтопродуктів довела Пашинського і його спільників до цугундера.

Якщо коротко, то зміст історії такий.

Протягом 2013-2014 років наближений до «сім’ї Януковича» олігарх Сергій Курченко завозив в Україну нафтопродукти нібито для їхнього подальшого транзиту. Насправді вони реалізовувалися тут-таки без сплати належних податків, зборів і платежів.

Після того як Курченко втік до РФ, держава арештувала 85 тис. тонн цих нафтопродуктів (бензин і дизельне пальне). На той час їхній об’єм оцінювався у 800 млн грн. Попри положення урядової постанови №1104 від 19.11.2012 р., якою чітко визначається порядок зберігання речових доказів, арештовані нафтопродукти вирішили реалізувати. І, як у подальшому встановило слідство та журналісти, реалізацією «бензину Курченка» займалися люди з «орбіти Пашинського».

Зокрема, 4 червня 2014 року головою ДП «Укртранснафтопродукт» стає Володимир Гаврилов (тобто ще тоді, коли Сергій Пашинський керував президентською адміністрацією). Призначений на посаду він був директором відповідального департаменту Міненерго Андрієм Бойчуком, який працював інженером-ремонтником ДП «Укртрансгаз», а під час Євромайдану став одним із сотників Самооборони Майдану. Бойчук отримав місце в міністерстві за «квотою Пашинського», що той підтвердив в одному зі своїх інтерв’ю.

Саме через Держпідприємство «Укртранснафтопродукт» реалізовувалися конфісковані нафтопродукти, акти прийому-передачі яких підписували гендиректор Володимир Гаврилов, а також представник ДП Ігор Броцький. «Укртранснафтопродукт» укладав договори з чотирма покупцями: «ТОВ «Укройлпродукт», ТОВ «ВЛАДА-НК», Міноборони України та ТОВ «Експериментальний науково-виробничий центр «ФОБОС».

Провідною компанією у цій схемі стало ТОВ «Укройлпродукт», що входило до групи «Фактор» бізнесмена Сергія Тищенка, давнього друга Пашинського і фактичного власника «Фортуна-банку» (ще однієї установи, яка зіграла не останню роль у оборудці з нафтопродуктами Курченка).

Далі події розвивалися ніби в театрі ілюзіоністів. Нафтопродукти продавалися за заниженою ціною, а 14 тонн взагалі були оформлені як «нетоварна речовина жовтого кольору», списані та продані. При цьому компанія, яка купувала паливо, потім реалізовувала його за цілком ринковими цінами. У 2017 році суд встановив, що таким чином було завдано збитків державі на суму 293 млн грн (за тогочасним курсом – понад 10 млн дол. США).

Не менш видовищним був фокус і зі зникненням грошей від реалізації нафтопродуктів. Кошти від продажу – близько 344 млн грн – «Укртранснафтопродукт» витратив на власну діяльність. Ще 102 млн грн поклали на рахунки ДП в банку «Фортуна» Тищенка. При цьому 396 млн грн так і не було сплачено покупцем пального (ТОВ «Укройлпродукт»), бо за умовами контракту він отримав два роки відстрочки платежу.

В 2015 році Служба безпеки відкрила кримінальне провадження за фактом практично розкрадання нафтопродуктів. Коли запахло смаленим, Сергій Пашинський звернувся до президента Петра Порошенка з цинічною ініціативою передати безплатно всі заарештовані нафтопродукти Курченка на потреби Міноборони.

Але повернути можна було тільки дірку від бублика. У 2017 році був визнаний неплатоспроможним «Фортуна-банк»; 2019 року відкрито провадження про банкрутство ДП «Укртранснафтопродукт»; у 2021 році Господарський суд Києва визнав банкрутом ТОВ «Укройлпродукт» і відкрив ліквідаційну процедуру.

12 лютого 2024 року СБУ, НАБУ та САП нарешті довели справу «бензину Курченка» до логічного завершення. Пашинському, Тищенку і ще чотирьом фігурантам цього кримінального провадження висунуто підозру у привласненні конфіскованих нафтопродуктів, що загалом завдало збитків державі на суму майже 1 млрд грн!

Як стверджують джерела в правоохоронних органах, зараз правоохоронці намагаються не лише відновити картину тих подій і притягнути до відповідальності учасників цієї схеми. Головна мета – струсонути всю фінансову імперію Сергія Пашинського, яку він за десять років вибудував завдяки подібним оборудкам.

Кохана жінка менеджера Гаврилова

Здавалося, що гендиректор ДП «Укртранснафтопродукт» Володимир Гаврилов після відкриття СБУ кримінального провадження і скандалу з нафтопродуктами ще в 2015 році мав би зникнути з поля зору. Але ні, його перекидають на інший фронт робіт – у галузь, яка стає основною сферою інтересів Сергія Пашинського: оборонна. У 2018 році Гаврилов очолює київський завод «Маяк», що входить до структури держконцерну «Укроборонпром».

І майже відразу підприємство потрапляє у кримінальну хроніку. У 2018 році правоохоронці підозрюють посадовців ПАТ «Завод «Маяк» у зловживанні службовим становищем при отриманні від ТОВ «Радіоаптека» прицілів до мінометів без укладання договору, що нанесло шкоду державі на суму 2,72 млн грн. А в 2019 році СБУ затримала колишнього заступника директора заводу при отриманні хабаря за сприяння у продажу майна підприємства за заниженою ціною.

Прискіпливе вивчення журналістами біографії Володимира Гаврилова відкрило секрет такої плавучості останнього. У 2015-2019 роках Державну аудиторську службу України очолювала його дружина – Лідія Гаврилова. Вона була призначена на посаду за квотою партії «Народний фронт», одним із співзасновників якої був Пашинський.

Головне завдання ДАСУ – фінансовий аудит підприємств, виявлення порушень і зловживань з державними коштами. Звісно, що Пашинський був зацікавлений у такій «квоті» і проведенні «правильного аудиту», з огляду на свій інтерес до оборонної галузі, яка відноситься до сфери національної безпеки.

Наскільки сумлінною у своїй роботі була Гаврилова, можна зробити висновок з кримінального провадження НАБУ, відкритого 2017 року. Їй інкримінували незаконне збагачення та набуття активів у розмірі 9,92 млн грн у 2015-2016 роках, що дивним чином збіглося у періоді з реалізацією її чоловіком «бензину Курченка», а також входженням у збройовий бізнес Пашинського.

«Українська (без)бронетехніка»

Колишній заступник генпрокурора Давід Сакварелідзе не сумнівається, що частину грошей від реалізації «нафтопродуктів Курченка» Пашинський вклав в «оборонний стартап». За його словами, в часи президентства Петра Порошенка бізнес в оборонній галузі був поділений між кількома впливовими та той час політиками і бізнесменами, серед яких був і Пашинський.

«У них були ж різні домовленості. «Укроборонпром» вони поділили на сфери впливу… Вони зустрічалися з Ігорем Кононенком (колишній перший заступник голови фракції «БПП» у Верховній Раді – ред.) і постійно вирішували якісь питання, пов’язані з бізнесом та «оборонкою». Це великий «договорняк», і про це знаю навіть малі діти», – наголосив Давід Сакварелідзе.

В 2019 році гендиректор «Укроборонпрому» Айварас Абромавичус прямо назвав Сергія Пашинського тіньовим бенефіціаром компанії «Українська бронетехніка», що витіснила з держоборонзамовлення зброю «Укроборонпрому» під час закупівель певних видів озброєння. Абромавичуса обурив не лише той факт, що приватна компанія Пашинського «вставила палиці в колеса» державному концерну, а й те, що Пашинський фактично суміщав повноваження народного депутата із бізнесом. А це – грубе порушення закону. 

Про те, що власником «Української бронетехніки» є саме Пашинський, підтвердили на суді представники САП і НАБУ. «Пашинський тривалий час є фактичним власником і вигодонабувачем значного кола юридичних осіб, які офіційно зареєстровані на підконтрольних йому осіб», – заявив прокурор. До таких компаній, наголосила сторона обвинувачення, належить і «Українська бронетехніка», посилаючись на свідчення колишнього очільника наглядової ради Української бронетехніки Андрія Сенченка.

До речі, треба сказати, що скільки Сергій Пашинський здійснював парламентський контроль за ОПК, стільки й не припинялися у ЗМІ скандали з його згадуванням в «оборонці».

У березні 2018-го журналісти «Нового времени» провели масштабне розслідування і з’ясували, що нардеп, користуючись своїми зв’язками і службовими повноваженнями, організував відразу кілька махінацій. Пашинський через фірми-прокладки купував старі БМП, а потім перепродував їх українській армії в 7 разів дорожче. Подібні «схеми» стосувалися і закупівлі детонаторів. До того ж, за інформацією журналістів, фінансові операції проходили через латвійський банк, раніше звинувачений американською владою у відмиванні грошей. Пашинський вимагав спростування фактів про його причетність до корупційних оборудок в оборонному секторі, називаючи це «кремлівською гібридною війною» проти нього. Але суд став на бік журналістів.

В 2019 році ТОВ «Українська бронетехніка» отримала 200 млн грн на виконання таємної угоди з Міноборони в рамках державного оборонного замовлення на постачання (а не виробництво) бронемашин «Варта». На той час «Українська бронетехніка» була маловідомою приватною фірмою, яка до 2015 року називалася ТОВ «Укрглавпак» і спеціалізувалася на виробництві тари з пластмаси. Директор фірми Олександр Кузьма був родичем відомого в фармбізнесі Миколи Кузьми, який в 2014 році був помічником на громадських засадах Сергія Пашинського.

У жовтні 2019 року Генеральна прокуратура зареєструвала кримінальне провадження за фактом розкрадання колишніми високопосадовцями спільно з службовими особами підприємств оборонного комплексу бюджетних коштів при виконанні державного оборонного замовлення з виготовлення 152-міліметрових боєприпасів для артилерійської системи «Гіацинт». Як з’ясували експерти, право поставляти снаряди для «Гіацинтів» отримала приватна фірма ТОВ «Рубін 2017», яка була  створена в 2017 році і про яку ніхто раніше не чув на ринку зброї. А серед засновників «Рубіну» значилася ТОВ «Українська бронетехніка» Пашинського.

Джерела в силових структурах на правах анонімності повідомили, що після повномасштабного вторгнення путінських військ в Україну «Українська бронетехніка» стала одним із основних контрагентів Міністерства оборони. Дійсно, як відзначали автори «New York Times», в перші місяці великої війни українська влада змушена була швидко і за будь-яку ціну вирішувати питання з постачанням зброї для армії. Готові були шукати допомоги хоч у дідька, яким і виявився Сергій Пашинський.

Але сьогодні, коли відбулася диверсифікація постачальників озброєння, виникли серйозні запитання до контрактів 2022 року. Зокрема, щодо угод з «Українською бронетехнікою».

Як виявилося, від Міноборони компанія Пашинського отримувала 100% передоплати за всіма військовими контрактами. За словами джерел в оборонному бізнесі, за умовами контрактів, «Українська бронетехніка» справді мала здійснити поставки «товарів подвійного призначення» (зброї) у перші місяці повномасштабного вторгнення. Втім, більшість з цих контрактів були частково виконані лише через рік, а за деякими – досі тривають судові процеси.

Крім того, у розслідуванні Коротко про стверджується, що Пашинський займався накручуванням штучних націнок у оборонній сфері під час закупівлі зброї. Про що свідчать і оприлюднені у ЗМІ записи його розмов з найближчим оточенням, де він рекомендував завищувати ціни на озброєння вдвічі.

Водночас екнардеп намагався перешкоджати перевіркам оборонних підприємств. Скажімо, чинився спротив аудиту Держаудитслужбою КБ «Луч», на який Пашинський також має вплив. За інформацією ЗМІ, він фактично зробив усе, аби аудит підприємства не відбувся. Припускають, що це робилося з метою «приховати космічні націнки».

Тобто медійна історія про те, яку поширюють різні наближені до екснардепа блогери, що «Пашинський врятував Київ від російського вторгнення», – це міф і відверта неправда. Бо тепер держава збирається почати процес стягнення грошей за невиконані контракти через суд, стверджують джерела.

Що буде далі?

У Пашинського не знають, як реагувати на такий розвиток подій. Поки що через наближені ЗМІ він воює з тими, хто виводив його зброярські оборудки із тіні (наприклад, влаштовував інформкампанії проти голови Держаудитслужби Алли Басалаєвої). Один із варіантів «вийти хоч трохи сухим із води» – банкрутство «Української бронетехніки». І тоді держава ніколи не поверне своїх грошей (перевірено на справі з нафтопродуктами Курченка).

Хоча суд відправив Сергія Пашинского у СІЗО, вже наступного дня, 27 лютого, шість підприємств – члени Національної асоціації підприємств оборонної промисловості NAUDI (яку очолює екнардеп) – внесли за нього 272,5 млн грн застави.

Це свідчення того, що гроші у Пашинського є, отже поки залишатиметься на волі. Але як довго? Він прекрасно розуміє, що зараз не 2015-й чи 2019-й напівмирні роки, коли, в принципі, всі з усіма намагалися домовитися.

Та й після оприлюднення записів розмов Пашинського (до речі, правоохоронці підтверджують їхню автентичність) у нього в рази зменшилася кількість симпатиків і збільшилась кількість недругів. Особливо серед 3-ої штурмової бригади «Азову», яку новий український нарцис обматюкав та безтурботно послав куди подалі. Бо немає нічого гіршого, ніж образити честь бойових офіцерів.

Новини по темі: Сергій Пашинський