Повернутися чи залишитися: чи будуть два роки війни вирішальним моментом для ухвалення рішення
Два роки повномасштабної війни можуть стати переломним моментом, коли біженцям за кордоном доведеться визначитись із вибором – повернутися на батьківщину чи остаточно пустити коріння в Європі. Про те, що ця дилема існує і вимагає негайного рішення, наприкінці минулого року написало видання The New York Times.
Але чи це так насправді, чи два роки дійсно емоційний кордон і що буде визначальними факторами для біженців, які справді ще не вирішили, яке майбутнє обирають? Ці та інші питання журналіст Коротко про обговорив із експертами.
«Колективний символізм» та реальність
Ми поговорили з кількома біженцями, які сьогодні влаштувалися в європейських країнах, і з'ясували: жодного «рубежу» вони не відчувають.
Катерина, яка з чоловіком та дітьми майже два роки живе у польському Лодзі, каже, що їхня родина повернеться до України того дня, коли завершаться бойові дії, коли б це не сталося.
- По-перше, ми всі сумуємо за домівкою, - каже Катерина. – По-друге, у Києві залишились батьки. І по-третє, якщо в Україні я працювала бухгалтером, то тут нічого не змогла знайти, окрім роботи на конвеєрі, яка для мене дуже важка. До кінця зміни ніг не відчуваю, а спина буквально розламується навпіл. Увечері моє єдине бажання - просто лежати, не хочу ні грошей, ні «європейського життя». Не знаю, скільки ще зможу витримати таку роботу.
У Оксани все навпаки: вона виїхала з України пів року тому і, виїжджаючи, вже знала, що додому більше не повернеться.
– Ми приїхали не на нове місце – чоловік працює на заводі в Тарту з 2021 року, – каже Оксана. – Незважаючи на те, що нам із сином було куди їхати, ми півтора року продовжували жити у Дніпрі. Мені здавалося, що все ось-ось закінчиться, не варто і починати з переїздом. Вирішальним фактором для переїзду стали не постійні обстріли та повітряні тривоги, а онлайн-освіта у сина. Це не освіта.
Син одразу пішов навчатися в естонську школу, і на відміну від багатьох батьків, Оксана з чоловіком не змушують його паралельно навчатися в Україні. Кажуть, що йому це не потрібно – через три роки він вступатиме до естонського вишу. Оксана не працює, але й без діла не сидить: вчить естонську та ходить на курси до автошколи. Каже, що рішення про переїзд для неї було дуже важким саме тому, що вона достеменно знала: якщо поїде – це вже назавжди, до України вона не повернеться.
На думку психолога Олександри Алексєєвої, всі розмови про те, що два роки повномасштабної війни є межею, коли точно доведеться вирішувати, з тієї ж серії, що спроби розпочати нове життя неодмінно з нового року. Такий «колективний символізм» говорить про те, що люди не витримують чогось у своєму щоденному циклі та хочуть поставити «додаткові рамки».
- Це, можна сказати, пошук зовнішньої структури, коли внутрішня розсипалася, - зауважила психолог у розмові з Коротко про. - Ще два роки тому ми й подумати не могли, що у ХХІ столітті можливе те, що повоєнні покоління бачили лише у воєнних музеях. Ми всі жили в ілюзіях щодо демократії, дипломатії, можливостей міжнародних організацій тощо. І ось в одну мить люди були відкинуті назад - до тих часів, коли хто перший напав і вбив, той і молодець. І тепер ми живемо з різними новими знаннями. Тепер ми знаємо, що у світі панує повний хаос. Це усвідомлення того, що подібне може статися з будь-ким і коли завгодно. Це розуміння масштабів нашого безсилля: за два роки в усьому світі не знайшлось нікого, хто міг би це припинити.
Строки невідомі, гарантій немає
Водночас Марцін Колодзейчик, директор міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL, вважає, що два роки справді можуть стати переломним моментом для багатьох українських біженців, враховуючи, що строки закінчення війни невідомі, а гарантій її завершення у найближчій перспективі ніхто не може дати. Та й європейські країни переглядають свою політику щодо біженців, каже експерт.
- Тому 2024-й справді може стати для багатьох українців роком вибору: залишатися чи повертатися. Багато в чому це залежатиме від політики ЄС та кожної з країн, а також від ситуації на фронті, - зазначив Марцин Колодзейчик у розмові з Коротко про. - Ми спостерігаємо тенденцію, що біженці, які працевлаштовуються на просту фізичну роботу на підприємствах, яка не потребує знання мови та навичок, схильні до того, щоб довше залишатися в Європі. Там безпечно і можна заробити більше, ніж в Україні. Таке рішення приймають і ті, хто має професію, знає місцеву мову і може надавати послуги. Зовсім інша ситуація у «білих комірців», які не хочуть займатися фізичною роботою за кордоном, а прагнуть працювати за фахом чи переорієнтувати свій бізнес під європейський. Вдається це не всім, тому вони також стоять перед вибором, що робити далі.
Чинники на користь Європи: виплати плюс безпека
Еміграція – це дуже складний вибір, а вимушена еміграція складна у квадраті, каже Олександра Алексєєва. Люди розірвали численні невидимі нитки, які їх пов'язували із домом, родиною, друзями. Звичайно, два роки - це суттєвий строк для того, щоб обрости новими корінцями. Але він має і зворотний бік: тепер повернення на батьківщину вимагатиме нової адаптації, адже вдома все змінилося - і життя, і люди.
Крім того, еміграції бувають різні. Уявіть: одна людина встигла все продати і виїхати за кордон із сім'єю та грошима, а інша - втратила і будинок, і всіх близьких. І хай це люди одного віку та статі, вони живуть в одному місті та мають однакові статуси і права, їх долі неможливо навіть порівнювати. Так що еміграція – це надто складне та надто багатошарове поняття для узагальнень.
Проте уникнути узагальнень не вдасться, адже потоками біженців керують певні тенденції – передусім умови прийому у тих чи інших країнах.
– Досвід показує, що значний вплив на вибір країни для міграції мають пільги, – зазначив Марцин Колодзейчик у розмові з Коротко про. – Наприклад, згідно з нашим дослідженням, однією з основних причин переїзду значної частини українських біженців з Польщі до Німеччини є вищі соціальні виплати. Це значна підтримка для жінок із дітьми, які втекли від війни. Водночас, якщо пільги скасовуються або помітно знижуються, це зменшує привабливість тієї чи іншої країни для тих, кому важлива допомога. Меншою мірою це впливає на українців, які мають роботу.
Скорочення пільг в одній країні стимулює деяких біженців поїхати до іншої країни або повернутися додому. Але все ж таки головне для біженців, каже експерт, - це безпека. Дослідження EWL минулого року свідчать про те, що гарантії безпеки будуть одним із ключових мотивів повернення додому. Чимало жінок саме тому не наважуються повернутись з дітьми в Україну.
Водночас є й такий важливий момент: що довше триває міграція, то менше шансів на повернення біженців. На думку аналітика Ігара Тишкевича, сподівання на повернення хоча б 60% мігрантів – це просто мрії.
«Якщо діти пішли до школи, якщо відбулася інтеграція, ймовірність повернення мала, – написав аналітик на своїй сторінці в соцмережі. - Кейси інших країн говорять про повернення 60-80%, якщо еміграція триває менше ніж рік, 40-50% - від року до двох. І далі щороку – мінус 10%».
Порада психолога
Не діліть людей на групи та не піддавайтеся груповому впливу
Ми вже звикли ділити оточуючих на групи – так простіше та зрозуміліше. Свій - чужий. Воює – не воює. Виїхав до Європи – залишився в Україні. Збирається повертатися – планує залишатися в Європі. «Просканував» людину, відніс її до певної групи, і вже більш-менш розумієш, як до неї ставитися.
А яку зручність принесло б узагальнення та поділ на групи мігрантів! Адже визначившись, хто є хто, стає зрозуміло, що з цією групою робити. Погодьтеся, що міграційна політика країн могла бути набагато простішою: ось у нас є група, яка планує залишитися, і ми для них відкриваємо мовні курси, адаптуємо, даємо медстраховку і допомагаємо шукати роботу.
А ось інша група – вони тут просто, щоб перечекати війну, на них можна не витрачати час та кошти.
- Це був би дуже примітивний поділ та неправильна стратегія з двох причин: ми всі дуже різні, і наше життя змінюється дуже швидко, – каже Олександра Алексєєва. - Я б рекомендувала не тільки не ділити на групи інших, а й самому якнайменше піддаватися груповому впливу, зайнявшись виключно вивченням себе та своєї ситуації. «Всі побігли – і я побіг» – це і в мирному житті не найкраща стратегія, а під час війни є величезний ризик пропустити голоси своїх власних інстинктів і побачити ситуацію в «чорнішому» чи «світлішому» кольорі.
Психолог радить не поспішати і дати можливість змінювати свою думку хоч щодня.
- Психіка людини шукає баланс у період важких змін і знаходить спосіб упоратися з усіма проблемами, - підсумувала Олександра Алексєєва. - Тому, якщо, умовно кажучи, сьогодні хочеться збирати валізу, а завтра її розпаковувати, - дозвольте це собі. Влитися в групу дуже привабливо – там не так страшно. Але для людини буде набагато корисніше якийсь час витримати свою самотність і піти своїм шляхом, не давши собі заразитися чужими почуттями.
