«Виконаю трансфер з аеропорту Шарлеруа (або в аеропорт). 4 людини максимально. Ціна 70% від таксі. Всі гроші зразу донатимо. Варіанти: «Птахи Мадяра», фонд Стерненка, місцеві волонтери. Слава Україні.» Таке оголошення нещодавно з’явилося у фейсбук-групі «Українці в Бельгії». Його автор – Максим із Сум, який з початку повномасштабного вторгнення живе у Бельгії. Каже, хоч і знаходиться за тисячі кілометрів від батьківщини, все ж всіляко намагається допомагати ЗСУ.
- Вперше таке оголошення розмістив у фейсбуці ще влітку, а зараз оновив - розповідає нам Максим. – І люди пишуть, цікавляться, замовляють таку послугу. Одразу оплачують, а я зі своєї картки тут же закидаю гроші на рахунок тих чи інших волонтерів. Обрав відомі фонди, які займаються купівлею дронів. Розумію, що в цьому зараз є велика потреба на фронті.
Перебуваючи в Бельгії як багатодітний батько, сумчанин отримав статус біженця. Часу в Максима вдосталь, тож готовий вийти на замовлення в будь-який час на прохання клієнта. Правда, каже:
- Не дуже полюбляю їздити вночі, але ті, хто зараз в окопах, теж, мабуть, з радістю, були би вдома.
Охочих скористатися його пропозицією теж достатньо. У Європі таксі набагато дорожче, ніж в Україні, і ціна стандартної поїздки в 70-100 євро - вже пристойний донат. І, за словами Максима, багато пасажирів обирають його послуги більше не заради економії, а саме для того, щоб принести користь Україні.
Ідея Максима знайшла підтримку в українців, які зараз перебувають за кордоном. Навіть збираються найближчим часом створити спільну групу у соцмережах та активізувати таку пропозицію по всій Європі.
Вони вважають, таку послугу не можна вважати бізнесом, адже фінансової вигоди вона нікому не приносить – виходить волонтерство у чистому вигляді.
Ще на початку війни Максим, разом з дружиною та трьома дітьми, виїхали за кордон. Подалися до Бельгії. Тут орендували житло, влаштували дітей, яким 12, 10 та 6 років, у школи. Каже, бельгійці добре ставляться до наших біженців.
- Місцеві жителі - спокійні, приємні люди, які живуть без зайвого поспіху, - усміхається Максим. – Активно допомагають українцям.
Сумчани важко звикали до нового місця проживання. Все ж таки бельгійці та українці мають абсолютно різні історію, традиції, менталітет, стиль життя. Але з часом звиклося. І якщо сам Максим не особливо володіє французькою, та й друзів має лише серед наших співвітчизників, дружина спілкується іноземною трохи краще з бельгійцями. А їхні діти вже повністю освоїлися у чужій країні. Говорять французькою, дружать з однолітками-бельгійцями. А щоб не забути своє рідне коріння, додатково вивчають українські мову та історію.
- Малим тут добре, - каже чоловік. – Дружина також вже має певну мету: хоче працювати косметологом, чим займалася до війни в Україні. А я хочу додому, в Україну. Часто їжджу у рідні Суми. Хоча навіть не беруся планувати, що ж буде далі.