Це його улюблені: бабуся і мама загиблого бійця частували поранених в шпиталі пельменями
З хлібом та сіллю зустрічаємо бажаних гостей, усією родиною збираємося за столом на свята. В український культурі їжа – це не лише про втамування голоду, так наші рідні виявляють і душевне тепло, і любов, і увагу. Такий домашній затишок у перший день нового року подарували пораненим військовим мама та бабуся загиблого на Херсонщині бійця.
«Син обожнював цю страву, і тільки з бабусиних рук»
Військовий Іван жартує, що хоч давно не вірить у новорічне диво, та цього разу саме у перший день 2024-го його невеличка мрія здійснилася.
- Хотів домашніх пельменів зі сметанкою, і добрі феї наліпили, принесли й пригостили, - сміється чоловік.
Добрі феї – це про жмеринських жінок-волонтерок. Вони часто навідуються до бійців, які зараз знаходяться на лікуванні у місцевій лікарні, приносять якісь необхідні хлопцям речі, і, звісно, домашні страви.
- Одного разу я спекла хлопцям бісквітний торт з вишнями, улюблений мого сина Андрія, - розповідає KP.UA мати загиблого бійця Валентина Скрипник. – Військові спочатку так насторожено прийняли мене, були неговіркими, але слово за слово – розговорилися. І один з них, Іван з Миколаєва, каже: от би ще пельменів зі сметаною, домашніх, з’їсти…
.jpg)
Іван з Миколаєва мріяв про домашні пельмені зі сметаною. І його мрія здійснилася. Фото: facebook.com/Zhmerynska
Ці слова запам’яталися Валентині. Жінка каже, що її загиблий на фронті син Андрій обожнював саме пельмені. І тільки бабусині.
- Завжди казав «Бабуся, давай сюди пельмені, в тебе найсмачніші», - згадує Валентина. – І бабця радо їх ліпила, готувала нашому Андрійкові. Завжди робила тонке тісто, давала багато начинки, присмачувала підсмаженою цибулькою, подавала зі сметаною. Після відвідин лікарні я розповіла їй про того бійця. І моя 71-річна мама одразу вирішила: треба ліпити. І готувати не тільки пельмені.
Жінки взялися за роботу. Бабуся Зоя Василівна ліпила пельмені, а Валентина нарізала олів’є та пекла пиріжки. Готуючи страви, мати й донька перемовлялися, згадуючи свого єдиного внука та сина.
Андрій Скрипник до війни працював на місцевій залізниці електромонтером. Обожнював автомобілі і все, що з ними зв’язано. Добрий, веселий, товариський, 25-річний юнак планував майбутнє, часто обговорював з мамою якісь свої чоловічі мрії. Після 24 лютого 2022 року Андрій пішов на фронт. Служив у лавах 61-ї окремої механізованої степової бригади корпусу резерву Сухопутних Військ ЗСУ. А 1 грудня того ж року загинув під час артобстрілу на Херсонщині.
Валентина мужньо згадує, як син телефонував їй і казав, що 6 грудня приїде у відпустку, скучив за мамою та бабцею. Жінки вже обговорювали страви, які приготують рідній дитині, бабуся планувала ліпити улюблені внуком пельмені. Але 6 грудня його привезли вже мертвим. Поховали Андрія Скрипника у рідній Жмеринці.
Андрій Скрипник загинув на Херсонщині (на фото – разом з мамою Валентиною). Фото: golos.com.ua
Трохи домашнього затишку для бійців
Валентина із мамою Зоєю Василівною куховарили цілий день. Приготували півтисячі пельменів, макітру салату та стільки ж випічки. І в перший день нового року спочатку зайшли на могилу до Андрія, а по тому навідалися до бійців у лікарню.
- Хлопці не вірили, що ми прийдемо знову, бо коли я відчинила двері в палату, вони такі здивовані були: «о, це ви!» і заусміхалися, - каже Валентина Скрипник. – Я кажу: хлопці, я ж обіцяла, що прийду. І маю для вас маленький подарунок, домашні смаколики. Нагодували всіх пельменями, пиріжками, салатом. Бійці не місцеві, а як же хочеться чогось смачненького, домашнього поїсти. Хочеться того домашнього затишку.
Пригостивши поранених захисників, Валентина та Зоя Василівна аж трохи розвеселилися. Кажуть, так тепло на душі стало…
- Вже по тому трохи розговорилися з хлопцями, хоча, чесно кажучи, всі вони неговіркі, - згадують жінки. – Мало хто хоче згадувати те, що було на «передку». Ті, хто краще себе почуває, знову рвуться у бій. Адже розуміють, що захищають рідні землі.
Валентина каже, що на пельменях не зупиниться. Жінка активно допомагає бригаді, в якій служив її син, опікується тими бійцями.
- Збираємо гроші на необхідне, - розповідає. - Шукаємо теплі речі. Якось треба було знайти для них намети – знайшли. Також лагодили двигун автомобіля, який попав під обстріл.
Жінка вірить, що її син бачить мамину діяльність з небес і схвалює. Та час від часу приходить до неї уві сні. Щоправда, рідко і лише тоді, коли хоче про щось попередити.
- Приснився перед своїми 40 днями, - згадує Валентина Скрипник. – Вибачався, що не встигає, бо має справи. Я прокинулася у сльозах, не могла зрозуміти в чому ж справа. А через декілька днів дізналася, що на фронті загинули два побратима Андрія…
Валентина Скрипник, разом зі своєю мамою 71-річною Зоєю Василівною приготували півтисячі пельменів, макітру олів’є та стільки ж пиріжків. Фото: facebook.com/Zhmerynska
