Сад - як пам'ять про чоловіка та батька: мешканка Запоріжжя створює красу на згадку про близьких
Вікторія Терентьєва із села Петро-Михайлівка Запорізької області вирощує садок на згадку про рідних – чоловіка та батька, які загинули на цій війні.
Ягідний тис, гвоздика, сукуленти, доглянуті клумби, затишний куточок для відпочинку з меблів, зроблених своїми руками, – так дружина загиблого військового створює прекрасний сад, продовжуючи справу батька та дбайливо зберігаючи пам'ять про близьких людей. Свій блог назвала оптимістично «Життєвий садівник. Перетворюю смуток у квітучі історії».
Сад, особистий блог та малювання мандали з хобі перетворилися для дівчини на терапію. Подробиці про сад мрії та заняття, які допомагають відновитися після гіркої втрати, Вікторія розповіла KP.UA.
“Коли роблю щось у саду, згадую про батька та чоловіка, дякую їм”
Вікторія та Максим були разом з 2011 року, одружилися у 2015-му – жили у Запоріжжі, будували плани на майбутнє. У лютому 2022 року Максим відправив дружину до хворого батька на Вінниччину, а сам, не сказавши дружині, вирушив у військкомат. Його взяли відразу – бо мав військовий досвід. Під час одного із штурмів Максим загинув. Через три місяці Вікторія втратила і батька.
– Спочатку важко переживала втрату чоловіка, потім батька, він помер через 3 місяці після чоловіка. Мене забрала сестра до Вінниці, а навесні 2023 року я зрозуміла: моя душа вимагає оновлення, я хочу залишитися в будинку батьків і займатися тим, що дарувало б мені натхнення та сили. Одного дня я вирішила: продовжуватиму справу батька, вона нагадує про нього і про чоловіка. Розуміла, і мамі потрібна підтримка, і собі треба якось допомогти. Настав час брати господарство у свої руки: мама з усім не впоралася б, - згадує Вікторія. Так вона знову переїхала до мами у приватний будинок, працює віддалено smm-менеджером, а ще вкладає душу в садок.
З чоловіком та батьком. Фото: особистий архів Вікторії Терентьєвої
Територію двору потрібно було упорядковувати. Раніше, каже дівчина, цим займався батько, вкладаючи у садок багато зусиль.
- Тис, який він посадив, став таким великим і нагадує про нього. Є тут і дерева, які ми садили з Максимом, – молоді яблуньки та вишні навіюють спогади про чоловіка. Спочатку я зробила одну клумбу, потім іншу біля басейну, створеного батьком.
Поруч із басейном встановлений флагшток, на ньому з лютого 2022 року висить прапор України. Перед війною тато його замінив, а сьогодні від нього залишився клаптик тканини. Але поміняємо ми прапор лише після перемоги – так чомусь вирішили. Тут я зробила другу клумбу – вона присвячена Максимові. На ній із жовтих та блакитних каменів виклала прапор України.
Завжди, коли роблю щось у саду, згадую про батька та чоловіка, дякую їм та подумки прошу мені допомогти в реалізації якоїсь ідеї. Адже робота з садом – це фізична праця в основному – треба і клумбу підготувати, і перекопати її, і ґрунт завезти. Все роблю власноруч.
Висаджувати квіти дівчина починає у квітні. Каже, коли бачить рослину, вже розуміє, куди хоче її посадити. Або дивиться на свою клумбу і вже уявляє, які квіти там хоче бачити, що потрібно досадити, змінити, додати або перенести на іншу клумбу.
- У мене вже понад 70 видів рослин. Є гортензія, троянди, барбариси, лаванда, хризантеми різних кольорів. Весняних квітів теж багато – іриси, гіацинти, нарциси… тюльпанів понад 10 видів.
А ще є зона тінистого саду, де зростають 17 видів хости, петунії. Серед них – ауреа нана – моє улюблене хвойне, здатне змінювати колір від темно-зеленого до яскраво-салатового. Але поки що мій сад невеликий, я тільки починаю його розвивати.
- Мабуть, приділяєте йому весь вільний час?
- У весняно-літній період - так. Щось одне відцвітає, інше починає цвісти. Завжди є що полити, що прибрати, що доглядати. Але садом хочеться займатися: ти одразу бачиш результат. Це заняття тебе відволікає, наповнює та надихає.
-v1700824760.jpg)
Блог замінив психотерапію. Тепер планує у ньому показувати красу
- Наступного сезону планую пересіювати газон: йому вже років 15, місцями він вигорів.
Оформила на території саду невелику терасу. Тут тепер стоять меблі з дерева, які я зробила сама. Мені подарували невеликий гриль – вийшла чудова зона відпочинку для нас із мамою та друзів, – описує свою працю Вікторія.
Вікторія каже, що іноді їй допомагає мати – підтримує будь-які ідеї доньки. Але здебільшого вся турбота про сад – її справа. Сама робила всі клумби, меблі з піддонів – шліфувала, покривала лаком. І це також спогади про батька, який багато чому її навчив.
- У мене багато ідей на весну, хочу масштабуватись. Якби можна було щось узимку садити, я вже садила б. А так холод не дає, - нарікає Вікторія. – Але плани на майбутнє вже є.
На зиму вона загорнула рослини від морозів. Навесні планує зробити високі грядки - вирощувати трави, включаючи розмарин та м'яту, якої у Вікторії вже понад 9 видів.
– Також у мене є яблуневий садок. Цього року зробила яблуням обрізання, щоб яблука були в хорошому стані. А надалі можна буде подумати про свою справу, садівництво.
Сусіди, за словами Вікторії, завжди милуються її садом.
- Підходять, питають: а що це, як ти садила, що робила. Тоді я направляю їх у свій блог. Вирішила: показуватиму в ньому гарні сади. Раніше ділилася у блозі своїми думками та складними моментами, які мені довелося пройти.
Блог допомагав Вікторії переживати втрату близьких. Вона каже, що це була своєрідна психотерапія.
– У блозі я ділилася всім, що було на душі. Розповідала про чоловіка, батька, проходила там усі етапи проживання втрати. Підтримка людей мені дуже допомагала. Знайомі та незнайомі люди писали, співчували. Хтось підтримував, хтось засуджував – було й таке. Загалом блог допоміг замінити мені психолога. Іноді приїжджаю до Вінниці до сестри відволіктися. Також відвідую сади України – мене це надихає.
- У яких садах ви вже були?
– Надихнулася « Добропарком » під Києвом, дуже сподобався сад «Єва», сад «Авангард» у Вінницькій області, нещодавно їздила до Карпат. Спілкуюсь із власниками садів, дізнаюся про нові рослини, які хотіла б бачити у власному саду, надихаюся новими ідеями, милуюсь садами.
На Вінниччині бачила чудові природні ландшафти з польовими квітами. На одній із своїх клумб вирішила створити щось подібне. Мені цікаво дізнаватися про щось нове, переймати досвід людей і втілювати його на тому рівні, на якому можу.
Була думка про лавандове поле. Територія дозволяє створити тут фотозону. Але сильно масштабуватися поки що не виходить: сама я не впораюся з масштабом, потрібні робочі руки. Але все одно не зупиняюся. Роблю все, що можу і потрібно. Допомагає підтримка з боку матері, сусідів.
Малювання мандали допомагає відновити душевну рівновагу. Фото: особистий архів Вікторії Терентьєвої
"Малювання мандали повертає душевну рівновагу"
- Крім саду, ви також малюєте, планували провести майстер-клас із малювання мандали, чи вийшло у вас?
- Так, мені допомогла моя сестра. Ми запросили людей та провели мій перший майстер-клас. До цього я малювала вдома та показувала свої малюнки у соцмережах.
Років за 3 до війни разом із чоловіком побачила, як дівчата у парку Запоріжжя наносили малюнки на руки клієнтів хною. Мене це зацікавило, захотіла малювати щось схоже. Але тоді робота, турбота, клопіт… І якось усе відійшло на другий план.
З грудня 2022 року мені захотілося повернутися до мандали, але важко було розпочати: думала, не зможу. Сестра як митець мене підтримала, казала: давай разом спробуємо помалювати. Вона допомогла мені вибрати потрібні фарби. Я купила інструменти для малювання – і почала. І це мене так захопило, що стало моментом терапії, допомогло відчути стабільність, повернути душевний спокій та рівновагу.
Малюнок виводив мене зі стресу. У момент створення картини ти поринаєш у процес, відволікаєшся від думок та обставин. Це заняття справді здатне стабілізувати психіку. Так я провела свій перший майстер-клас і далі планую їх проводити.
- Розкажете, що таке мандала?
- Мандала – це техніка точкового малюнка. Вона містить від 6 до 9 кіл і символізує Всесвіт. Коли малюю, вкладаю в картину якийсь сенс, даю їй назву. Наприклад, я маю жовто-блакитну роботу “Сила народу”, я присвятила її народу України.
Малювала на кераміці, розписувала чашки, тарілки. Я маю “тарілку перемоги”. Вона стала головною у розіграшах під час зборів для підрозділу, де служив мій чоловік. Там також була моя чашка.
І зараз ми продовжуємо допомагати зборами і не лише. Постійно збираємо на коптери, одяг, ремонти машин - на все, що потрібно хлопцям. Це і для підрозділу, де служив чоловік, і для підрозділу, де зараз мої брати.
Сьогодні і друзі, і близькі, і мої брати воюють на фронті. Дуже хотілося б зібрати у нашому саду всіх, хто сьогодні не може приїхати та відсвяткувати нашу перемогу всім разом.
Чашку розігрували під час зборів для підрозділу, де служив чоловік Вікторії. Фото: особистий архів Вікторії Терентьєвої
