Доньці пророкують кар’єру моделі: 12-річна Яна з Краматорська після втрати двох ніг бігає і їздить на велосипеді
На пів марафоні Незламності, який відбувся 3 вересня у Львові, спеціальну дистанцію пробігли наші захисники, які отримали поранення на фронті. Серед них – і 12-річна Яна Степаненко, яка втратила обидві ноги під час обстрілу краматорського вокзалу. Дивує мужність дівчинки, яка лише декілька днів тому повернулась із США після протезування та реабілітації – і вже своїм прикладом показує незламність духу.
Торік, 8 квітня, родина Степаненків - мама Наталія та 12-річні двійнята Яна та Ярослав - потрапила під російський ракетний обстріл на вокзалі Краматорська, коли чекали на евакуаційний поїзд у більш безпечні регіони. Внаслідок удару російської ракети "Точка У" Наталія втратила ногу, а її дочка Яна - обидві. Кілька місяців їх лікували та готували до протезування у Львові. А потім родина поїхала у Сан-Дієго (США), де їм запропонували протезування та реабілітацію в американській клініці. І ось нарешті - вони вдома, в Україні. Наталія з дітьми зустрілися у Львові зі своїми рятівниками - спеціалістами дитячої лікарні Святого Миколая і Національного реабілітаційного центру "НЕЗЛАМНІ"- та розповіли, як вони допомагатимуть постраждалим внаслідок війни. Зустрічала Степаненків і KP.UA.
Майже рік реабілітації - і ось родина Степаненків уже у Львові.Фото: Львівська міська рада
У Штатах добре, але не так, як вдома
Нікому навіть на думку не спаде, що у цієї усміхненої 12-річної дівчинки, яка впевнено крокує коридорами львівської лікарні, немає обох ніг. Ще рік тому Яна приречено сиділа в інвалідному візку, не знаючи, що буде завтра, а сьогодні їй пророкують кар'єру моделі. Її мама Наталія теж вже з протезом.
Після трагедії у Краматорську Наталю та Яну кілька місяців лікували у Львові. Однак на той час львівський Центр протезування "НЕЗЛАМНІ" лише розбудовувався, повноцінної допомоги надати тут не могли. Тож родину для протезування відправили до США. А сьогодні у стінах львівської лікарні Святого Пантелеймона, на базі якої працює Центр "НЕЗЛАМНІ", Степаненків зустрічали оплесками і обіймами медики, які рятували їм життя у перші дні після поранення.
Рік Наталя з дітьми мешкали у місті Сан-Дієго. Там і Наталя, і Яна стали на протези. А син Ярослав весь цей час був опорою та підтримкою для мами і сестрички. Степаненки кажуть, що надзвичайно вдячні американцям, але дуже сумували за Україною і понад усе хотіли повернутися додому.
- Ми дуже вдячні американцям за все, але понад усе мріяли повернутися додому. Ми скучили за Україною, ми тут народились і не хочемо жити в іншій країні. Америка - це тимчасово, а Україна - назавжди. Там все добре, але не так, як вдома. Ми скучили навіть за нашою їжею, за українським хлібом. Мені найбільше бракувало українського хліба із салом. Ми там варили і борщ, і картоплю, а от хліба такого, як у нас, там немає. А ще діти зараз найбільше хочуть побачити бабусю, яка планує приїхати до Львова вже у вересні, - розповіла KP.UA Наталія.
Жінка зізнається, що спочатку у США їм було непросто - усе чуже та нерідне. Перші два тижні Наталія з дітьми жили у тамтешній родині, призвичаювалися до побуту, а потім волонтери допомогли орендувати помешкання.
- Спочатку було дуже страшно, адже їхали у невідомість, ні рідних, ні близьких, - каже Наталія. - У лікарні теж треба було адаптуватися. Але згодом ми настільки подружилися з лікарями, з персоналом, що стали наче однією родиною. Ми ж навіть мови не знали, спілкуватися доводилося через онлайн-перекладач в телефоні.
Проте діти у Штатах пішли в школу, знайшли друзів. Але з Україною зв'язку не втрачали.
- Мене дуже підтримували мої друзі з України, писали, дзвонили, ми були постійно на зв'язку, - каже Яна.
Увесь час за кордоном сім’я розповідала американцям про жорстоку війну в Україні.
- Вони слухали дуже уважно, на очах проступали сльози, було зрозуміло, що їм теж це дуже болить. Хоча вони з телевізора та інтернету усе знають, але коли я показувала на телефоні фото Краматорська одразу після ракетного удару, вони не могли стримати емоцій. Їм в голові не вкладалося, що таке може бути в ХХІ столітті у центрі Європи, - каже Наталія.
Відразу після обстрілу, квітень 2022 року - Наталя, Яна та Ярослав у лікарні. Фото: facebook.com/1tmolviv/
Результат вразив українських лікарів
Лікарі допомагали з головним - протезуванням та реабілітацією. Відчуття, коли вперше стала на протези, описати важко, зізнається Яна. Спочатку їй це здавалося нереальним, весь час боялася, що впаде.
- У перші дні, коли я тільки почала ходити, з самого ранку я не одягала протези, а десь ближче до обіду, потім ходила до реабілітолога, займалась з ним, - каже дівчинка. - А потім якось почувала себе все впевненіше і впевненіше, і ось пішла.
Заняття із реабілітологом, у залі, на тренажерах відбувалися мало не щодня по кілька годин. Іноді це дуже виснажувало, каже Яна. Але вона настільки вперто хотіла стати на ноги, що не зважала ні на біль, ні на втому. І домоглася свого.
У львівському реабілітаційному центрі розповідають, що сьогодні Яна не лише впевнено ходить на протезах, а й бігає, їздить на велосипеді та самокаті. Однак допоки дівчинка росте, їй щороку потрібно буде змінювати протези. Все своє дорослішання вона потребуватиме якісної дитячої реабілітації. Саме тому Центр "НЕЗЛАМНІ" на базі лікарні Святого Миколая розбудовує Центр дитячої реабілітації UNBROKEN KIDS. Аби кожна українська дитина, яка постраждала внаслідок війни, мала змогу отримати якісне лікування та відновлення у себе вдома - в Україні. А Яна стала обличчям кампанії зі збору коштів на обладнання для цього реабілітаційного відділення. Зібрати потрібно понад 35 млн гривень.
- Я буду підтримувати дітей, буду сама займатися. Буду казати, щоб вони не здавалися, що все попереду, що все можливо, - каже дівчинка.
Наталя додає, що у Сан-Дієго Яна познайомилась із моделлю, яка теж має два протези, і саме вона дуже сильно підтримувала дочку, дала зрозуміти, що це не кінець, що життя триває. Тож це допоможе Яні вже тут підтримувати таких дітей, як вона.
Яну надихнуло спілкування з американською моделлю, яка теж не має двох ніг, але зробила успішну кар’єру. Фото: Львівська міська рада.
Допомагатимуть тепер удома
Хірург Дмитро Грицак, який рік тому рятував Яну, зізнається, що вона дуже подорослішала і він її навіть не впізнав.
- Вона прекрасно ходить, це дуже хороший результат. Вони поїхали, бо такого результату на той час ми не могли забезпечити. Тепер ми можемо це робити самостійно на високому рівні, у нас є своя протезна майстерня, і ми зможемо і Яні, і Наталі тут допомагати, - сказав Дмитро Грицак.
Наразі родина залишатиметься у Львові. Зараз вони живуть у готелі, але місто та волонтери вже їм підшуковують житло та школу, куди ходитимуть Яна та Ярослав. Цього року вони підуть у сьомий клас. А щойно Яні настане час замінити протези, їх виготовлять у майстерні протезування Центру "НЕЗЛАМНІ".
Львівські лікарі, які готували Яну та Наталю до протезування перед довгою дорогою до США. Фото: Львівська міська рада.
Як це було
Зранку 8 квітня 2022 року на залізничному вокзалі у Краматорську зібрався великий натовп, близько чотирьох тисяч людей. Всі ночували тут в очікуванні відновлення залізничного сполучення, напередодні ворог підірвав залізничні колії. Та сподівались на прибуття евакуаційного поїзда, який би вивіз їх подалі від обстрілів російських окупантів.
Біля 10.30 російські військові випустили по цивільним дві ракети «Точка У». В той день загинуло до 60 чоловік, понад 100 людей отримали поранення.
