Рекордна маскувальна сітка із Хмельницького: вогонь та вода не беруть, тепловізори не бачать
Суперлегка сітка розміром 31 на 43 метри не горить і не промокає, а головне - залишається поза зоною видимості тепловізорів. Усього за один місяць таку маскувальну сітку сплели 25 жінок із волонтерської організації “Сильна жінка”. Не завадили їм ані тривоги, ані вибухи, ані блискавки з громом. Не злякало ні те, що на матеріал треба було самим зібрати 58 тис. грн, ні те, що кілька разів довелося переробляти і переплітати. Кілька днів тому величезна сітка вирушила на фронт.
Про те, як ці сильні жінки плели сітку та чим ще займаються волонтери з Хмельницького, розповіла донька співзасновниці організації Іванна Петрасюк.
"Військові кажуть, що у нас найкращі сітки"
Іванна Петрасюк. Фото: особистий архів
- Іванно, така величезна сіть – ось перше питання, яке виникає: на який об'єкт вона піде, хоча зрозуміло, що інформація секретна, але раптом на F-16?
- Ми не можемо говорити про це…
- Може, її тоді різатимуть?
- Ні, розрізати її не будуть. До нас надійшов запит від військової частини. Нас запитали, чи можемо ми сплести сітку 40 на 30 метрів, щоб закрити техніку, яка приїхала з-за кордону. Коли ми взялися за цей проєкт, майже всі почали долучатися до нас.
- Давайте з цього моменту докладніше... Як створювалося таке величезне полотнище?
- З початку повномасштабного вторгнення минуло вже півтора роки – люди все менше підключаються, щоб плести сітки, допомагати, волонтерити. Але з цією ініціативою – сіткою, яка закриватиме габаритну техніку, проблем не виникло: люди активно підключалися до масштабного проєкту.
Саме плетіння зайняло близько місяця, у ньому брали участь 25 волонтерів ГО “Сильна жінка”.
- З якими складнощами ви зіткнулися під час плетіння сітки-гіганта?
- Головна складність полягала у тому, що це дорого. Наш матеріал дуже легкий, непомітний для тепловізорів – і коштує відповідно. Сітка 40 на 30 метрів – це величезні масштаби. Довелося писати по два-три пости на день із проханням про допомогу. На щастя, люди відгукнулися, багато хто допомагав.
- Не доводилося працювати над такою великою сіткою вночі?
- Нас теж мало залишилося в нашій організації - бережемо людський ресурс. Максимум - могли в суботу вийти, але в неділю та вночі не плетемо.
Волотери ГО "Сильна жінка" не злякалися складного виклику – та виконали замовлення. Фото: ФБ Аліна Скоморохова
– У вас багато замовлень?
– Так, у нас черги на сітки по 100 штук. Маскувальні сітки розбирають дуже швидко: вони завжди потрібні.
- А скільки волонтерів у “Сильній жінці” зараз?
- Двадцять п'ять. Майже всі брали участь.
- Не заважали вам повітряні тривоги? Якраз цього місяця у вашому регіоні було голосно...
- Ми вже якось адаптувалися… Хоча багато залежить від того, яка це тривога. Якщо читаємо, що злітають "шахеди", ракети та летять у наш бік, трохи панікуємо, але не зупиняємо роботу. Продовжуємо, бо повинні.
- Виходить, вам доводиться не лише плести сітки, а ще й гроші на матеріал збирати самим?
- Гроші ми збираємо у фейсбуці. Крім того, моя мама – Алла Учик – народна майстриня України. Вона виготовляє традиційні українські прикраси, возить їх на виставки - так збираємо кошти на матеріали. Мама - співзасновниця та організаторка "Сильної жінки".
- Читала на сторінці "Сильної жінки" у фейсбуці, що ви ще й передачі військовим на фронт відправляєте... А що робите?
- Основна наша діяльність - це все ж таки маскувальні сітки. У лютому-березні 2022 року всі плели сітки - і університети, і громадські організації, підключилися і ми. Щоправда, інші плели їх із обрізків одягу, нарізали тканину. Виходила не маскувальна сітка, а якесь “кольорове весілля”, як каже моя мама. Ми використовували шматочки камуфляжної тканини. Згодом усі військові частини та бригади батальйону почали звертатися до нас. Казали, що у нас найкращі сітки.
За півтора роки нашої діяльності ми вже не використовуємо камуфляжну тканину, закуповуємо спеціальну – легку та непомітну для тепловізорів. Навіть наша сітка 43 на 31 метр, незважаючи на розміри, легка. Якщо ми візьмемо таку ж сітку з камуфляжної тканини, вона буде набагато важчою.
Крім сіток, висилаємо на фронт гуманітарку – продукти, ліки. Її нам передають знайомі та друзі з-за кордону. Я займаюся військовою амуніцією. Коли щось вдається дістати через міжнародні організації, також передаємо.
Масувальна сітка розміром, як половина футбольного поля. Фото: facebook.com/BerehyniaPodillia
"До нас прийшли чужі люди, а тепер ми стали сім'єю"
- Значить, гроші на сітки збираєте завдяки прикрасам вашої мами.
- Так. У мами непростий життєвий шлях. У неї був гепатит С четвертого ступеня. Потім буквально два роки тому лікарі виявили рак. Пережила багато операцій. Іноді їй потрібні хірургічні втручання.
Коли лежала у опіковому відділенні обласної лікарні, бачила, скільки там поранених хлопців із опіками, а у травматологічному відділенні - без кінцівок. Після цього прийшла до нас у центр та попросила взятися за новий проєкт, дуже масштабний для нас – збирали 185 тисяч на медичний компресор. Цей апарат виробляє кисневу вентиляцію під час операції, показує тиск, серцебиття, стан кровотоку пацієнта та ін. Дуже потрібний апарат: з ним результативність операції набагато ефективніша. Продовжуємо підтримувати лікарню і зараз.
- Ви вже півтора роки працюєте, у який період було більше замовлень?
– Вони постійно є. Хлопці розкладають маскувальні сітки на позиціях, і якщо не дай боже їм треба відступити - сітку вони з собою точно не заберуть.
- Як ви встигаєте обробляти стільки замовлень?
- Поступово. Насамперед визначаємося з направленням замовника. Якщо це Бахмут, Соледар, Вугледар, розуміємо, що такі замовлення потрібно робити насамперед. Якщо є терміновий запит, працюємо без вихідних. Але неділя – 100% вихідний, інакше всі ми видихнемося.
У нас вже дівчата призвичаїлися плести сітки швидко. Спочатку на одну сітку витрачалося кілька днів - тепер її можемо зробити за день. Коли рука поставлена, зав'язав-зав'язав - і все. Як і з будь-якою справою – спочатку складно, а потім легше.
Сітка вже вирушила на фронт до замовника. Фото: ФБ Аліна Скоморохова
- А як з'явилася ГО “Сильна жінка”? Можливо, чоловіки, брати, сини ваших волонтерів на фронті?
- Раніше ми називалися "Берегиня Поділля", це була ініціатива моєї мами. Але оскільки я більш феміністичних настроїв, вмовила її перейменувати на “Сильну жінку”. З минулої осені ми називаємось так.
Коли почалася повномасштабна війна, моя мама знайшла місце, де можна було займатися творчістю та плести сітки. Там були залізні рами, де розвішують картини. Батько їх “удосконалив” – і ми почали плести. Написали, що відкрили волонтерський центр, запрошували людей допомагати.
До нас прийшли зовсім незнайомі люди – за 1,5 роки ми всі стали як одна велика родина. У нас є кухня, готуємо обіди. Завжди святкуємо дні народження: війна всіх нас об'єднала.
Ми маємо Олену, переселенку з Херсона. Вранці вона дистанційно працює у Херсонській міській раді, а по обіді приходить до нас.
Є Ірина. Її син – військовослужбовець, зараз на фронті.
Чоловік моєї двоюрідної сестри був на “Азовсталі”, а зараз уже рік і 3 місяці в полоні.
Чоловік моєї тітки – з Грузії. Рік прослужив артилеристом, після поранення звільнився.
Таким чином, ми всі так чи інакше причетні до цієї війни. Але у нас немає такого: мій син, не мій син – наші волонтери думають про всіх, переживають за всіх хлопців, за дівчат. Тому ми виготовляємо картки з молитвами, які відправляємо разом із сітками.
- Учасниці "Сильної жінки" встигають ще й на своїх роботах працювати?
- Так. І допомагати, і працювати при цьому. За щось треба жити. Тому треба все встигнути.
