23 листопада
Завантажити ще

А ці – “не такі”! Чому українцям бракує толерантності

А ці – “не такі”! Чому українцям бракує толерантності
Фото: Gerd Altmann з сайту Pixabay (ілюстративне)

Бодішеймінг, фетшеймінг, лукізм... За декілька днів ми вивчили слова, яких краще б не було у нашому лексиконі. Бо зводяться вони до малоприємного явища – психологічного переслідування людини через її зовнішність чи комплекцію. Так, це до історії з очільницею музею Голодомору Лесею Гасиджак, яка зараз збирається подавати позов до ініціатора хейту адвоката Кліма Братковского. “Щоправда, є ще натовп, який ніхто й ніколи не покарає, але про це треба говорити окремо”, - написала вона у фейсбуці.

Тож спробуємо поговорити - про толерантність.

Єдиний критерій – фаховість

Заради справедливості скажемо, що пост Кліма Братковського про невідповідність посади, яку займає Леся Гасиджак, і її зовнішності більшість людей сприйняли з обуренням. Так само, як і допис народної депутатки Мар’яни Безуглої про “свідоме перевищення потреби в їжі в кілька разів”. Проте знайшлися і такі, хто поділяє подібне бачення.

- Суспільство, як завжди, розколоте, ми бачимо різні думки, однак сама вже дискусія довкола людини з фаховою освітою, з дипломом кандидата історичних наук через її зовнішність свідчить про те, що нашому суспільству бракує толерантності, - каже доктор філософських наук, директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха. – Я і не звернув би на це взагалі уваги, якби не такий розголос. Цивілізована людина розуміє, що зайва вага може бути наслідком різних розладів в організмі, і я знаю людей, які споживають дуже мало, але мають зайву вагу. Судити, відповідає людина своїй посаді, чи ні, можна тільки по її знанням та здібностям, здатності виконувати ту чи іншу роботу. Це має бути єдиним критерієм оцінки. Але ми бачимо, що наше суспільство до такого розуміння ще треба готувати.

Що таке “відхилення від норми”

Кілька місяців тому, що цікаво, розгорівся скандал з точністю “до навпаки”. Соцмережі, ЗМІ, політики, громадські активісти жовчно обговорювали призначення на посаду посла України в Болгарії Олесі Ілащук. Психологиня, сексологиня, експерт по діамантах, без дипломатичного досвіду, а головне – має надто виразну, надто яскраву подобу. Це ж просто нонсенс, твердили різного роду експерти.

- Це той самий ефект. У свідомості нашого суспільства надто багато залишилося від тих часів, коли нормою ставилася усередненість, а все, що від неї відхилялося, вважалося неправильним. Красива і яскрава жінка на державній посаді в уяві багатьох це теж відхилення від норми, - констатує Євген Головаха. - І з цими стереотипами ми просто зобов’язані боротися, якщо не хочемо повертатися в минуле. А що є в тому минулому, Росія нам дуже добре показує.

Однак філософ визнає, що просто зараз ми не станемо толерантними, навіть якщо проголошуватимемо це як гасло.

- Зі свого досвіду, либонь, кожний пам’ятає, якими жорстокими бувають діти до однолітків з нестандартною зовнішністю. Це було, це відбувається і зараз. Толерантність треба виховувати з дитячого садка, дитячого майданчика, перших класів школи. Тільки тоді вона стане способом світосприймання, - констатує Євген Головаха.

Про штампи і удар

Скандальна дискусія зачепила не тільки Лесю Гасиджак. Ображеними почуваються багато жінок, і не тільки через власну комплекцію чи інші особливості. Користувачки соцмереж слушно пишуть, що відхилення від уявної норми легко пробачають чоловікам, згадують огрядного Дмитра Булатова на посаді міністра спорту, генпрокурора Юрія Луценка без юридичного диплому. А от до жінок весь час є претензії.

- Традиційно жінка – це сексуальний символ. Вона повинна бути гарною, стрункою, щоб чоловікам було приємно на неї дивитися. Якщо дуже гарна і сексуальна, їй автоматично відмовляють у фаховості. Вішають ярлик: чиясь коханка! Якщо не дуже гарна, кажуть – хтось просунув на посаду. За останні двадцять – тридцять років Україна багато зробила в питаннях гендерної політики та захисту прав людини, однак певні штампи у свідомості залишились, - відмічає експерт з гендерних питань, кандидат психологічних наук Вікторія Арнаутова.

Вона зізнається, що порушена тема стосується її особисто.

- Моя третя донька має генетичний синдром, пов’язаний з надмірною вагою. Я бачу, як реагують на це інші діти... У нас в системі виховання немає такого курсу, як толерантність. Так, є професії, які ставлять певні вимоги до зовнішності або фізичної форми. Але до таких аж ніяк не відноситься посада директора музею.

Вікторія Арнаутова підкреслює ще й такий момент:

- У нас війна, багато людей будуть з каліцтвами, гормональними розладами, спричиненими нервовим стресом. І нам з цим доведеться жити. Якщо раніше, коли ми працювали з образами лідерів, на естетичне сприймання припадало 50 відсотків уявного успіху, то тепер цю теорію треба переглядати. І говорити, що люди можуть бути різними, і що зовнішність не може впливати на кар’єрне зростання.

З іншого боку, наголошує експерт, треба психологічно змізнювати людей, які комусь можуть здатися “не такими”.

- Я завжди відверто кажу їм, що вони можуть мати проблеми, і ми психологічно пропрацьовуємо, як тримати удар, - каже Вікторія Арнаутова. – Леся - молодець, вона тримає удар, вона створює прецедент, і він мусить бути настановою для всієї країни.

Коментар юриста

“Позов має право на життя”

Анна Саєнко. Фото: facebook.com/saienko.anna

Анна Саєнко. Фото: facebook.com/saienko.anna

Друзі та прихильники Лесі Гасиджак бажають їй виграти суд. Однак юристи не беруться робити прогнози.

- Рішення суду буде залежати від представлених доказів. Але позов стовідсотково має право на життя, оскільки це дискримінація, - коментує адвокат, член Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Анна Саєнко. – Це булінг як мінімум за ознаками зовнішності, це порушення прав людини. Ситуація дуже некрасива. Звісно, можна було б проковтнути, промовчати, але Леся правильно робить, що подає до суду.

Коментар психолога

“Підсвідомо шукаємо вихід для агресії”

Олена Рихальська. Фото: facebook.com/ryhalskaya

Олена Рихальська. Фото: facebook.com/ryhalskaya

- Одна з особливостей нашого сьогодення – це агресія. Звичайно, вона об’єктивна, сформована ситуацією, але виплескується не тільки в бік ворога, а й на нас самих. Це функціонування психічних властивостей і процесів, - коментує ситуацію кандидат психологічних наук Олена Рихальська. - Звісно, агресія шукає жертву. Якби ми жили в мирний час, не було б такої реакції. Зараз же ми підсвідомо шукаємо, куди використати нашу агресію, щоб вивести її з власного мікросвіту. Тому наше таке “толерантне” суспільство ладне кинутися на кожного, хто не відповідає стереотипу. Не аналізуючи, що зробила людина, наскільки вона ефективна у своїй роботі, у своїй посаді.

Психолог відмічає, що в нашому оточенні дуже багато ще й ненависті.

- Хочу підкреслити, що ненависть - це такий психічний стан, який діє як назовні, так і всередині людини. Ми повинні відреагувати на нього в будь-який спосіб. Хтось виливає ці емоції на тваринку, хтось – на дитину чи чоловіка. Але тваринка може вкусити, близька людина – дати відсіч, та й ми її боїмося образити. Тому вибираємо найбільш безпечний спосіб – реагуємо на тих, хто від нас осторонь.

Новини по темі: Суд зайву вагу