На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря
На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря, де, за легендою, проходила «золота жила». Про це повідомили на Facebook-сторінці ексглави Херсонської ОДА Бориса Сіленкова та оприлюднили відео, пише Релігійно-інформаційна служба України.
Декілька днів тому Борис Сіленков писав про ці печери і про сам Бізюківський монастир, який знаходиться у селі Червоний Маяк, що неподалік Херсона. За його словами, він тричі був у цьому монастирі і спілкувався із ченцями. Допомагав розкопувати верхні печери. А ось нижні печери залишалися до нинішнього часу затопленими водами Каховського моря.
Згідно із легендою, в нижніх печерах проходила «золота жила» - монахи добували золото. Більшовики навіть катували монахів, щоб ті вказали місце золотоносних рудників. Але ті мовчали.
Пройшло декілька днів, і знайшлися ентузіасти, які відшукали згадані Сіленковим печери.
- Боже, яка швидкість! Моя інформація про скарби Бізюківського монастиря в с. Червоний Маяк в нижніх печерах, викликала паломництво… Нижні печери, які були затоплені Каховським морем, знайдені, - прокоментував відео Борис Сіленков.
Свято-Григорівський Бізюків монастир - це чоловічий монастир, що в минулому займав ІІ місце в Україні після Києво-Печерської лаври. В деяких джерелах можна прочитати іншу назву “Таврійський Афон” - цю назву монастир отримав за те, що мав підземні ходи і печери, які в минулому використовували перші поселенці, щоб сховатися від кочових народів.
Офіційною датою заснування вважають 1804 рік - коли імператор Олександр І видав наказ про перетворення Новогригорівської пустелі в Бізюків монастир. До кінця XIX сторіччя монастир нараховував близько п'яти церков (Покровську, Григорівську, Трьох Святителів, Пантелеймонівську та Спаську) та Собор Вознесіння Господнього. Розписувати ці церкви приїжджали митці з Італії. Варто зазначити, що монастир став центром сільського господарства: тут вирощували пшеницю, виноград, з якого робили монастирське вино, він мав велику кількість тварин та плодові сади.
В середині 1922 року монастир закінчив своє існування з приходом радянської влади. Церкви підірвали, а будівлі зруйнували. Відновлення його розпочалося аж у 1992 році. До наших час збереглося небагато - Покровський храм, ворота, зруйновані будівлі та печери. Монастир став місцем паломництва для багатьох християн України та світу.
