Перипетії навколо не найбільшого колись міста на Донбасі – а нині практично стертого з лиця землі – продовжуються та набирають сили. Почасти через те, що надто багато довкола Бахмута невідомості та спекуляцій.
Отже, у Росії продовжують стверджувати, що «звільнили» місто. У ньому вже нібито розпочало роботу «МВС Росії», і відтепер місту повертається його «споконвічна історична» назва – Артемівськ.
Не треба шукати логіку – її тут немає. Всім відомо, що в Бахмуті залишалися люди, які категорично відмовилися евакуюватися з особистих причин. І замість гуманітарної допомоги виснаженим людям, які провели кілька місяців у підвалах під обстрілами, окупанти привезли поліцію. А «історична» назва "Артемівськ", безумовно, має сприяти відродженню та процвітанню міста. Та дрібниця, що Бахмут відомий з XVI століття, а Артемівськ – з 1924-го до 2016 року, окупантів не бентежить. Як і той факт, що з 1920-го до 1925 року Бахмут був столицею Донецької губернії, яка включала на той час не лише нинішні Донецьку та Луганську області, а й частину Ростовської, зокрема, Таганрозький і Шахтинський округи.
Бійці ЗСУ не згодні із твердженням, що Бахмут став Артемівськом. Є інформація, що частина українських солдатів перебувають у місті, і нам незабаром варто чекати на цікаві новини. Про це говорить один із бійців, відомий у соцмережах як « Бахмутський Демон ». Воїн стверджує, що українські частини досі перебувають на флангах міста.
– Вони («вагнерівці») втратили боєздатність внаслідок безперервних боїв з нашими силами. Ми перетворили їх на фарш, вони втратили офіцерів, які командували «м'ясом», і це для них головний біль. Саме тому вони не могли тримати фланги, хоч і говорили, що там тікала «регулярка» (регулярні частини МО РФ), але істина в тому, що тікали та вмирали вони, - повідомляє "Бахмутський Демон". - «Вагнер» мав забезпечити для «регулярки» безпечний вхід у Бахмут. Це завдання не було виконане, наші сили зайняли частину висот на флангах, і тепер «регулярка» під вогнем. У них (ЗС РФ) із озброєнням просто біда і з координацією, що добре для нас. Проте одна з рушійних сил окупантів – ПВК «Вагнер» - в особі її засновника Євгена Пригожина заявила, що йде з Бахмута, залишаючи його регулярній армії росіян (читай – мобікам). Цілком можливо, щоб подальший розгром окупантів поставили у провину саме «другій у світі» армії (читай – Шойгу), а не найманцям. Якщо Пригожин боїться за репутацію ПВК – це дуже смішно, але, напевне, він набирає політичної ваги, демонструючи всьому світу, що таке приватна армія і що вона вміє. Захоче, наприклад, Пригожин у президенти РФ – хто б йому відмовив, з такою підтримкою? А нещодавно такі ж амбіції демонстрував ще один власник "потішних" полків – Рамзан Кадиров, чиї «воїни тік-току» поки не при ділах.
Залишаючи армії зруйнований Бахмут, «вагнерівці» йдуть у тил, звідки набагато комфортніше спостерігати наступний акт драми, що розгортається. Бахмут практично оточений ЗСУ, якщо наших солдатів не видно на відеозйомках із дронів, це не означає, що їх там немає. У сусідніх з Бахмутом селах, хоч би в тій же Кліщеївці, росіянам дуже неспокійно. Здавалося б, час викликати допомогу з Донецька, там і солдатів, і техніки повно, кордон із Росією близько, але трапилося несподіване (насправді – дуже очікуване). З Донецька летять схвильовані депеші: військову техніку як із «ДНР», так і з «ЛНР» активно виводять для захисту прикордонних районів Росії. Після приголомшливого військового рейду росіян на російську ж територію – який у РФ чомусь назвали терактом – з'ясувалося, що кордон не те що не на замку, а відкрито навстіж. У депешах із окупованих районів Донбасу йдеться, що частину підрозділів уже виведено зі Сватового, Лисичанська, Кремінної та Сєвєродонецька, ешелони із важкою технікою перекинуто через Луганськ, Краснодон та Старобільськ. Мета – максимально зміцнити кордони Білгородської, Брянської та Курської областей.
Невідомо поки, чи «Російський добровольчий корпус і Легіон «Свобода Росії» знову вояжуватимуть до Росії з України на танках і БТРах, і чи знадобляться там гармати і ракети з Донецька та Луганська. Але поки що є чітка думка, що ЗСУ атакуватимуть і відбиватимуть Бахмут. І загарбникам міста, звичайно, стали б у нагоді запаси донецьких-луганських «шахтарів» та «комбайнерів», які у 2014-му, за словами роспропаганди, дістали військову техніку з-під землі та з прилавків воєнторгів. Але до Бахмута/Артемівська допомога поки не прийшла. Курськ і Брянськ важливіші.
Напруга зростає, але поки що до критичних точок не доходить. Росія особливо не педалює тему «вагнерівців» та Бахмута, обмежившись лише привітаннями зі «визволенням». Що робити із зруйнованим містом – теж ніхто не знає, але робити щось однозначно треба. І це напружує завойовників. Поки що передали «Артемівськ» в зону управління Шахтарська – крихітного містечка в ОРДЛО, яке й само ледве дихає в задушливих обіймах «Росії-матінки». Тепер Шахтарськ ще й відповідатиме за кілька сотень кілометрів руйнувань і життєзабезпечення російських солдатів та поліції.
Просуватися далі не вийде, на них чекають дуже незадоволені ЗСУ. Давати задню – у Росії не зрозуміють. Напружує… А до речі, тисячі «вагнерівців», які до 1 червня покинуть Бахмут, потім відпочиватимуть, відіспляться та зміцніють – вони що потім робитимуть? Виїдуть до Африки? Або до Москви вирішать заглянути, у гості до Шойгу, наприклад. Або до Путіна. Або що?
Варіант «спробувати вивести Україну на мирні переговори», брязкаючи Бахмутом, звичайно, має право на існування, але він надто примарний і поки що не має підстав. Хоча обмін полоненими в день, коли почали йти "вагнери", символічний.
Чого ще можна очікувати? Приїзду до Бахмута місцевих жителів, які ховалися від війни на окупованих територіях ОРДЛО та в Росії. Провідати житло чи те, що від нього залишилося, зібрати на попелищах залишки сімейних фотографій, якщо вдасться... А такі ідеї бойовики мають. І це може стати приводом для чергової страшної провокації, в якій, звичайно ж, бойовики звинуватять ЗСУ. Обстріл жителів, скидання бомб, та що завгодно вони можуть вигадати, аби відвести увагу від контрнаступу чи спроби реального звільнення Бахмута.
Поки росіяни намагаються проявляти активність під Донецьком – як і раніше страждають Мар'їнка (вірніше, місце, де раніше була Мар'їнка), Курахове, Красногорівка, Авдіївка. Бійці ЗСУ не відкидають і спроб штурмів. Чи наступу на Донецьк – не кажуть. Радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк, у свою чергу, розповів, що український контрнаступ «вже розпочався» і «бої ведуться на 1500 кілометрах фронту». На цьому поки що й зупинимося.