Художник Олексій Ревіка: Те, що моя картина потрапила до Папи – це випадковість
Під час свого європейського турне президент України Володимир Зеленський подарував Папі Римському промовисту картину. Вона назвивається «Втрата 2022 - 58».
Її автор – український художник Олексій Ревіка. За словами митця, ця картина про втрату українських дітей в страшній і агресивній війні, яку росія розв’язала проти України.
KP.UA поговорила з Олексієм Ревікою про те, як його картина потрапила до Папи Римського, про його специфічну манеру малювання та про рідний окупований Мелітополь.
На своїх виставках спостерігав і сльози, і гострі емоційні переживання
- Олексію, як так вийшло, що ваш витвір вибрали для подарунку Папі Римському? Хтось до вас звернувся із проханням?
- Одразу хочу зазначити, що це не ікона. Тому що ікона – це певний порядок дотримання правил при створенні зображень. Так, багато людей помиляються, вважаючи, що будь-яке зображення, схоже на ікону, є нею. Але це помилка - це дуже важливо. Моя робота – творчий порядок, який зроблений з певною метою, в певних рамках, в моїх авторських традиціях.
Стосовно того, що мій витвір потрапив до Папи - це випадковість. Не було ніякого плану, щоб він там опинився. Так вийшло, що робота спершу потрапила до одних людей, потім до інших. І зрештою – до Папи. Картина просто подорожувала багато галереями, і про неї знало багато кураторів, як і взагалі про мої роботи. У мене дуже багато творів накопичилось за цей період. І всі знали палітру моїх тем. І якось так сталось. Це випадковість. Не було нічого навмисного.
Картина «Втрата 2022 - 58» - як нагадування понтифіку про звірства рашистів, в тому числі проти дітей. Фото: скріншот youtube-каналу Ватикану
- Ваші роботи про війну в Україні виставляються й за кордоном. Як реагують європейці на зображення потворних проявів цієї війни? Чи починають краще розуміти, що у нас дійсно війна, а не "конфлікт"?
- Тобто, чи був такий фідбек? Звісно. Так, звичайно. Я думаю, що через мистецтво, через зображення, емоційну складову роботи дуже відгукуються у глядача, причому будь-де - як в Європі, так і в Україні. У мене на виставках були і сльози, і гострі емоційні переживання. Це підтверджує той факт, що я сам, художник, знаходжусь в тому середовищі, яке я відчуваю. Тобто я в контексті і не знаходжусь осторонь тих подій, що відбуваються. Доношу ті події, які відбуваються в Україні, для європейського глядача. Через візуальний контакт донести проблему найпростіше. Тому мистецтво працює.
- На одній із ваших робіт зображено Папу Франціска, який грається перед Путіним в образі Гітлера іграшкою «йо-йо». Зрозуміло, що ви не схвалюєте те, що понтифік хоче примирити українців із росіянами, заплющуючи очі на їхні звірства. Як можна поєднати оці ваші думки щодо Папи і те, що ваша робота тепер буде у нього?
- Ну дивіться… Це еволюція відношення конкретно Папи до тих подій. І якщо моя робота донесе до Папи те, що відбувається в Україні, що ми не браття, що росіяни вбивають дітей, руйнують наші міста… Якщо за допомогою цього твору до Папи дійде, що відбувається в Україні і він буде додатковим важелем впливу на політичному, суспільному рівні на росію, я вважаю, що це гарний інструмент. Це гарний метод. Це на користь Україні. Це водночас і сучасне українське мистецтво, створене під час війни, і використання загальновідомого образу, адже я брав за основу саме українську ікону. Просто на інтуїтивному рівні завдяки створеному дисонансу будь-якій людині зрозуміло те, що я там зобразив. Мова йде про те, що росіяни вбивають дітей. А на фоні підозри путіну про викрадання дітей, врученої міжнародним судом, то більшості людей, які ще сумніваються і шукають можливості примирення України і росії, тепер вже має бути все зрозуміло. Не тільки українцям, а й всьому цивілізованому світу.
Художник сподівається, що Папа змінить своє ставлення до війни, розв’язаної росією. Фото: instagram.com/oleksii_revika
Мовою плакату доношу все, що відбувається зараз в Україні
- У вашій серії «Червона лінія», в яку входить і «Втрата 2022 - 58», є цікава картина – «Лавра - Агент Кремля», на якій зображено чорно-білого священника, що тримає під пахвою кольорову ікону. Це ж та сама «Втрата»? І потрощена на осколки ікона в роботі «Осада - Кальміуська Паланка» - теж ця ікона?
- Так. Я намагаюсь використовувати один і той самий образ ікони. Тобто, це іменно образ ікони Волинської богоматері, щоб це було зрозуміло глядачу, адже повтори – це такий патерн, який буде легше зчитуватись. Я просто використовую той самий образ для зрозумілого сприйняття. І це робота про викрадання українських цінностей, культури, маю на увазі, саме в релігійному середовищі. В мене є невеличка така підсерія, присвячена саме релігійній експансії кремля в Україні. А робота називається «Лавра», тому що саме в ній центр цих подій.
«Лавра - Агент Кремля» - серія «Червона лінія». Папір, кулькова ручка, чорний спрей. Фото: instagram.com/oleksii_revika
- Деякі, як ви їх називаєте «духоскрєпні», хейтери намагаються розкритикувати вашу роботу, мовляв, змалювали її з «Іверської ікони Божої матері», ба, більше – зробили пародію. Як гадаєте, кому вигідно розповсюджувати такі припущення?
- Ну, по-перше, думаю, що важливо казати не про мистецтво в данному контексті. Тут йдеться суто про політику, що президент України отримав аудієнцію у Папи. Це дуже значуща подія, пів року тому ми навіть не могли повірити, що таке станеться. Зеленський звернувся не до московського патріарха, а до Папи. Тому це питання конкуренції і реального важеля впливу на росію. А стосовно коментарів і того хейту, що розвернувся в соцмережах, – ну, мене це тішить просто. Я не переймаюсь. Я розумію проблему і те, що відбувається зараз в Україні, і яка боротьба йде зараз у релігійному світі. Я не спеціаліст у релігійних питаннях, я просто художник, який відображає те, що відбувається, і звертає на це увагу. Тому через хейтерів я не переймаюсь. Стосовно того, кому це може бути вигідно… Звісно, це може бути вигідно тільки росії. Це робота на росію. Навіть якщо це хтось робить не усвідомлюючи. Але це все працює проти України.
- Це перший випадок, коли вам довелось зіштовхнутись з хейтерством? Чи і раніше ви з цим стикались?
- Стикався. Але не так яскраво. Підв’язано під подію. Робота була зроблена на 58-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну. А масштабна критика в соцмережах – думаю, підв’язка під зустріч президента України з Папою Римським.
- Як ми вже згадували, «Втрата» входить до серії плакатів «Червона лінія». Ви їх створюєте з самого початку повномасштабного вторгнення. Чому саме така назва і які ідеї ви хочете донести цими плакатами? Адже там і про «спорт внєпалітікі», і про російських солдатів, які крадуть унітази, багато зачіпаєте релігію, імперську культуру – дуже широка тематика.
- Щоб зрозуміти кожний окремий твір, я часто даю їм подвійну назву – місце і подію. Наприклад, «Боги - Руській мір», «Спорт внєпалітікі - Рапіра». Намагаюсь завдяки подвійній назві донести глядачеві, про що йде мова.
Теми, над якими я працюю, дійсно, найбільш значущі, відомі. Тобто я вчергове наголошую на проблемах. Завдяки формату можна донести простими методами максимально корисну інформацію, меседж. Тому плакат – це найбільш підходящий сьогодні інструмент, як мені здається.
- До речі, недавно вашими плакатами на тему злочинів московського патріархату заклеїли двері Свято-Михайлівського собору у Черкасах – чи маєте ви якесь відношення до цієї акції, чи плакати використав хтось із ваших поціновувачів?
- Хочу відзначити той факт, що сьогодні мистецтво в тандемі із суспільством. Мистецтво відображає настрої суспільства. Про акцію я знав. Мене попередили, що вона планується і хочуть використати зображення моїх творів. Люди, які взяли на себе певну ініціативу, звернулись до автора і запитали, чи можна використати. Вони б знайшли інші інструменти, якби я відмовив. Якщо люди вважають що мені вдалось зобразити ті ідеї, які їм близькі, звичайно, я даю свій дозвіл. І я знаю, що подібні акції з моїми плакатами плануються й на сході країни. Я йду назустріч людям. Але ми обговорюємо безпеку, правила, щоб не було агресії, що за допомогою зображень учасники акції хочуть донести потрібний меседж.
Акція з використанням плакатів Ревіки у Свято-Михайлівському катедральному соборі в Черкасах. Фото: instagram.com/oleksii_revika
Арттерапія допомогла знайти свою графічну мову
- Ви навчались в Міжнародній асоціації арттерапевтів. Читав у ЗМІ, що на основі однієї з арттерапевтичних методик розробили навіть свою власну графічну мову. Чи не могли б ви детальніше розповісти про цю мову?
- Так, я вчився якийсь час в асоціації арттерапевтів під керівництвом Олени Вознесенської. І це був такий важливий для мене досвід. Я не є практикуючим арт-терапевтом. Я вчився для того, щоб отримати певні знання в цьому напрямку, знайти нові інструменти для висловлення в образотворчому мистецтві. Тільки для себе. Це був такий період пошуку технічний. І під час навчання я знайшов. Ця методика називається «каракулі». Тобто я опанував методику арттерапії під свої завдання і якісь цілі. І в мене це вийшло. Художник не має ніякої дотичності до арттерапії, бо арттерапія – це лікувальна методика. Вона не має відношення до мистецтва, як і мистецтво не має відношення до арттерапії. Мистецтво – це виконання певних завдань, не пов’язаних із психологією. Це робота, як і будь-яка інша робота. Я намагаюсь завжди вчитись чомусь новому і знаходити нові інструменти для себе. Тому арттерапія ніяк не пов’язана з тим, що я роблю.
- А для вас самого є помічною арттерапія?
- Будь-які знання можуть бути використані і використовуються мною для роботи. Тому я для себе арттерапію не використовую, і не використовую її для будь-кого. Не даю ніяких порад стосовно її використання. Цу суто для моїх власних потреб і цілей в образотворчому мистецтві.
Технологія каракулів - це дуже примітивна технологія арттерапії, де пацієнт малює каракулі, як дитина. І за характером каракуль арттерапевт визначає напрямок наступних досліджень. Я, коли побачив насиченість цих каракуль у процесі експериментування, зрозумів, що вони можуть формувати образи. Якщо цей процес контролювати, то можна створити м’який об’ємний образ, не відображаючи деталей. Наприклад, якщо хочеш зобразити осіннє листя, то не треба малювати кожен окремий листочок. Можна зобразити місиво каракуль, і, якщо контролювати правильно процес, глядачеві буде зрозуміло, що це таке. Потім в процесі експериментування і практики я досягнув результату і такої майстерності, щоб максимально швидко і графічно виконувати свої завдання. Це допомогло мені швидше працювати.
«Руській - Антилюди» - стиль своїх робіт Олексій Ревіка називає "каракулі-арт". Фото: instagram.com/oleksii_revika
Для перемоги нам треба всім допомагати нашій армії
- Чи чули ви відгуки військових на ваші роботи? Що кажуть?
- Так, чув відгуки. Вони дуже позитивні, теплі. Вони кажуть, що я їх таким чином підтримую. Навіть на основі спілкування про мою роботу зав’язались такі більш-менш теплі і дружні стосунки. Хоча я цих людей не знаю особисто. Військові іноді приходять на виставки, і так, є зворотній зв’язок. Ми один одного розуміємо через мої роботи. Жодного разу не було ніякого непорозуміння, і я маю надію, що після перемоги вони всі будуть живі, ми всі зустрінемось і гарно поспілкуємось.
- Ви родом із Мелітополя. І ваші батьки досі в окупації? Чи вдається з ними поспілкуватись? Мабуть, доводиться бути дуже обережним в розмовах?
- Це важка тема. І було дуже важко особливо на початку вторгнення – адже все відбулось дуже швидко. На початку навіть нормального зв’язку з ними не було, що далі – було незрозуміло, не можна було зрозуміти, про що розмовляти. На сьогодні мої рідні вже виїхали звідти, тому вже якось легше. А тоді розмови були дуже обережні.
Але я знаю, що вони пишаються тим, що я роблю. Вони знають, що я роблю. І підтримують мене в цьому. Для них це - коли батьки бачать плід роботи своїх дітей. Звичайно, це може їх тільки радувати.
Зрізання голів російських "Акупантів - Мелітополь". Папір, кулькова ручка. Фото: instagram.com/oleksii_revika
- Одна із ваших робіт «Відстань» відображає вашу тугу за родиною. А ваша дружина, донька зараз за кордоном? Як часто вдається бачитись?
- Так, ця робота присвячена саме моїй родині, одній із моїх доньок, яка знаходилась тоді в Європі. Хотілось показати сум. Розумієте, те, що я відчував, відчували багато родин. Ось цей розрив сім’ї, вимушена міграція. Це відчуття, яке я побачив у своїй доньці, воно дуже відгукується в багатьох. І для європейців зрозуміло, що відстань – це родинний розрив. Тому ця робота саме про мою родину, ми вже більше року живемо в різних кінцях світу. Зустрічатися вдається. На Новий рік вони приїздили і три тижні були тут. Ми дуже гарно провели час. Але все одно цього замало. Доки йде війна, це буде тривати ще, поки це не скінчиться.
- Більшість ваших робіт виконана кульковою ручкою на папері в червоно-чорно-білих тонах, а також темними фарбами – зрозуміло, інакше й не передати жахи війни. А чи є у вас ідея, яким кольором і як ви зобразите день нашої перемоги?
- Я думав про це. Що я буду робити і які теми буду висвітлювати. Але думаю, з технічної точки зору, в моїй роботі нічого не зміниться. Завдання плакату – мінімальними контрастними кольорами зображувати суть подій. Ми закінчуємо розмову з того, з чого і починали. Як ікона має іконопис, так і в плакаті є певні правила – гамма кольорів, певні композиційні рішення і формат. Я думаю, якщо після перемоги я залишусь у форматі плакату, то технічно нічого не зміниться. Я далі працюватиму кульковою ручкою, використовуватиму ті ж кольори. Але меседж буде інший. Зараз я, як учасник цих подій, відчуваю те саме, що і громадяни України. Так і після перемоги я відчуватиму її, як і більшість громадян України. Я зможу передати ці відчуття, і вони будуть близькі всім. Тому я думаю, що нічого не зміниться в технічному плані.
А сьогодні нам всім треба займатися своїм здоров’ям, працювати, донатити і всіляко допомагати нашій українській армії.
«Відстань» - в цій роботі відображений сум рідних людей, які через війну роз’їхались по світу. Фото: instagram.com/oleksii_revika
